Аліна Бонд
редактор Сьогодні, 27 березня, відзначається Всесвітній день театру, дата якого встановлена з 1961 року. Про те, що таке театр, яким повинен бути сучасний український актор, а також свої історії із-за лаштунків у коментарях Сегодня.Lifestyle розповіли відомі українські актори театру і кіно. Також ми поспілкувалися з відомою українською актрисою театру і кіно, улюбленицею глядачів Риммою Зюбіною, яка розповіла про те, як вигадувала собі ролі в дитинстві, що для неї означає бути актрисою і що хотілося б їй змінити в українському театрі.
- Чи згодні ви з думкою, що в театральному цеху немає другорядних ролей і професій? Чому?
- Неможливо однозначно відповісти на це питання, адже насправді у акторів "ролі" є і головні, і другорядні. Вони апріорі так виписані автором. Але, завдяки режисерській точці зору і концепції, часто трапляється так, що другорядний герой – стає головним, і навпаки. Таких прикладів багато навіть в моєму театральному житті.
А що стосується "професій" другорядних – тут інше. Над створенням вистави в ідеалі працює команда однодумців – драматург, режисер, сценограф, композитор. Вони – автори вистави, але тільки режисер грає головну роль. Всі ці творчі люди об'єднуються саме завдяки режисерській ідеї.
Я все ж таки прихильниця режисерського театру. Я не вірю в акторську режисуру, в "п'єси-самогралки". Якщо у вистави не буде талановитого режисера, жоден талановитий актор в красивому костюмчику – не врятує спектакль від провалу.
Після народження вистави, він вже потрапляє до репертуару. І ось для його реалізації і життєдайності підключаються цехи – гримерки, костюмерний, реквізиторний, звуковий цех, художники по світлу, монтувальники декорацій, помічники режисера.
Вони "обслуговують" спектакль, і у мене завжди з цими людьми прекрасні стосунки. Про них можна писати книги, адже за лаштунками так багато відданих театру людей, прізвища яких ніколи глядач не побачить на афіші. Але життя вистави без них неможливе. І ось для мене особисто дуже важливо, хто з них зі мною сьогодні працюватиме в спектаклі. Від настрою гримера і костюмера залежить, в якійсь мірі, і моя гра.
- На вашу думку, яким має бути український актор, режисер?
- Я вважаю, "український актор" не повинен відрізнятися рівнем професіоналізму від актора "неукраїнського". Це професія без кордонів і національностей. Актор і режисер у всьому світі визначаються після перегляду вистави. Жодних більше критеріїв. Я б не виділяла на театральній мапі світу особливий статус – "український актор". Міжнародні проекти допомагають розібратися і в своєму місці під професійним сонцем і в своїх професійних недоліках. Тверезо треба дивитися на себе. Більше самоіронії підключати. У мене є досвід роботи з іноземцями і в театрі, і в кіно. І майже з перших хвилин репетицій все про всіх зрозуміло. Я б тільки порадила українським акторам і режисерам більше дивитися та інтегрувати в світі.
- Про що зараз найчастіше говорять за лаштунками?
- Я розчарую вас, але я не знаю, про що говорять за лаштунками. Кажуть люди, що з часів заснування театру за лаштунками – тільки інтриги.
Я не пліткарка і ніколи не плела якісь інтриги. Мені це не цікаво і миттєво припиняють цікавити персонажі, які підходять "перемити кістки" іншим. Зазвичай для цього існують театральні курилки. Я буваю там рідко. Особисто я за лаштунками повторюю текст і перевіряю свій реквізит. Мені на спектакль потрібно налаштуватися і зосередитися. У мене своє життя "за лаштунками". Одна з моїх перших вистав називалася "За лаштунками холодно". Мені дійсно, за такими лаштунками некомфортно і боляче. Своє тепло я отримую на сцені.
- Чи користуєтеся акторською майстерністю в повсякденному житті? (Кілька прикладів) .
- Зараз ні. Мене впізнають в повсякденному житті, і це допомагає вирішити більшість своїх і чужих проблем. Але це результат гри – ролей, які люблять люди. Особливо цінним для мене є те, що мене впізнають за театральними ролями.
Не скажу, що це вже була акторська майстерність, але це була гра, і саме грою в житті я користувалася в дитинстві – в школі, коли не хотілося на уроці сидіти. Щоб відпроситися, доводилося прикидатися хворою. З моєю подружкою десь з 8 років вигадували кожна собі нові ролі – то ми іноземки, ходимо по магазинах і розмовляємо якоюсь абракадабрською мовою. То ми шпигунки, а то інопланетянки. Мені нещодавно моя однокласниця, яка живе тепер в Бельгії (у неї коріння бельгійські), сказала: "Ти уявляєш. А я дійсно щиро вірила, коли ти говорила в школі, що ти – інопланетянка".
А я їй: "А ось коли ти говорила в школі, що ти бельгійка – я абсолютно не вірила".
В училищі культури у мене вже були готові етюди та міні-концерт, яким я рятувала весь курс. Коли всі були не готові, починали мене підштовхувати "Ріммка, давай йди і відволікай вчительку, пародії свої показуй, що хочеш роби – рятуй нас". Ну а мене хлібом не годуй – дай пограти. Потім вчителька історії цей хід розкусила. І коли я тільки піднімала руку щось запитати із самого початку уроку – говорила: "Так. Я зрозуміла, що до уроку курс не готовий, тому ми подивимося концерт від Римми Зюбіної". І після закінчення училища чоловік саме цієї вчительки очолив театр в тодішньому Дніпропетровську і запрошував мене 18-річну актрисою в цей театр. Вважаю, що він багато вдома про мене чув.
- Як ви вважаєте, чого зараз не вистачає українському театру, що хотілося б змінити?
- Кожному, хто хоче щось змінити і бачить іншим театр, я б нагадала, що зміни потрібно починати з себе, наскільки банально б це сьогодні не звучало. Адже всі актори хочуть змін, а при цьому дуже бояться образити себе улюблених. Хто забороняє розвиватися акторові? У театрі якого рівня ви не грали б сьогодні, з різних причин, і які зараз примітивні ролі вам не доводилося б грати – але ніхто не забороняє вам читати книги! Читайте! Розвивайтеся! Дивіться талановиті світові шедеври! Зростайте! Знаю, як болісно один великий театр сприйняв театральну реформу. Вони навіть зібралися колективного листа президенту написати. "Так! Український театр вимагає змін і реформ, настільки загруз у нафталіні і архаїчності. Театри України зажадають контрактної системи і реформ. Але тільки не наш театр!".
Рабами, циніками і продажними маріонетками бути огидно. Хочете отримувати гідну оплату вашої праці – не бійтеся відстоювати свої права. Не тільки в курилках будьте сміливими. Хочете бути сучасним європейським – не стійте з 20 років у черзі за державними званнями "заслужених" і "народних" – пережитком радянського минулого. Не бажаєте грати в примітивних касових спектаклях – не грайте. Не псуйте свій смак і репутацію. Навіть, в найзалежніших творчих професіях, якою вважається і акторська, можна і потрібно залишатися незалежним. "Талант – це широкий розмах, вільна голова", – як писав Чехов.
Нагадаємо, раніше мизібрали найцікавіші факти про День театру.
Читайте також:
Головні теми