Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь
Головна Сьогоднi

Сєва Новгородцев: моя головна заслуга в тому, що люди стали вільними

Напередодні столичного концерту Сєви Новгородцева, який відбудеться 10 листопада, ми поговорили з культовим радіоведучим про майбутній виступ і згадали роки, коли він працював на ВВС

<p style="text-align: justify;">Сєва Новгородцев. Фото: seva.ru</p>
Сєва Новгородцев. Фото: seva.ru

- Сева, оскільки інтерв'ю вийде напередодні вашого приїзду в Україну, розкажіть, скільки ви тут пробудете, яку програму везете і чого взагалі варто очікувати вашим шанувальникам?

- Цього разу я їду в Україну на п'ять днів і в програмі заплановані виступи в трьох містах – Полтаві, Харкові та Києві.

Я називаю виступ, який везу, концертом, бо в ньому звучать музичні інструменти – флейта і гітара, а виступаючий ще й співає. Але головне, це, зрозуміло, спілкування з людьми, які впродовж декількох десятків років слухали мої передачі або чули про них. І після оповідей і споминів ми починаємо фотографуватися, я даю автографи – вся ця дія розрахована на 2-2.5 години, але, судячи з досвіду, затягнутися може і на три (сміється).

Я зараз вам розкрию невеличкий секрет, коли починається концерт, на великому екрані запускається ряд слайдів, хвилин на п'ять, впродовж яких перед глядачами проходить все життя того самого громадянина, який їх всіх зібрав. Починаючи з шести років, коли він сидить в після блокадному Ленінграді в красивих штанцях з хусточкою, оскільки мама одягала на французький манер, і завершуючи сивочолим чоловіком, що живе в Родопських горах, який фотографується на тлі дров, привезених нещодавно на зиму.

Що важливо, ми веземо на концерти багато супровідного матеріалу. Це і книги – "Інтеграл схожий на саксофон", "Жовтий" і "Червоний" зошити, "Рок-посіви", як видавництва "Амфора", так і випущені нашим самодіяльним видавництвом. Плюс на DVD будуть дві аудіокниги, плакати, листівки та футболки, на яких мене дизайнер зобразив у вигляді селянина, що сіє з кошика зерна – цілий магазин привеземо. Як я жартував на Facebook – "Ой, повним повна моя коробочка".

55
Сєва Новгородцев в Одесі
Фото: seva.ru

Однак найцікавіше для публіки, вже після того, як вона наслухається усіляких розповідей, звучить фраза: "А тепер давайте брати автографи і фотографуватися!" (Сміється) Адже цією зустріччю з теплою посмішкою на обличчі нібито закриваються двері в юність.

- Як зародилася ідея саме такого формату зустрічей?

- Ця історія почалася в Індії, в штаті Гоа, де розташований знаменитий пляж Арамбол, який простягається на багато кілометрів. Це місце облюбували росіяни та українці, які приїжджають туди зимувати, рятуючись від вогкої пітерської або іншої зими. В Індії все досить дешево, можна здати свою квартиру і жити там в теплі хоч всі дев'ять місяців крім літа. Тому там збирається значна аудиторія, для якої організовують всілякі розваги. У лютому нинішнього року там був Борис Гребенщиков. І після вдалого виступу організатори почали цікавитися, а кого б ще їм запросити. На що той, чомусь, зважаючи на нескінченний захід, відповів: "А запросіть-но Сєву Новгородцева". І ті мені після розповідали, що вирішили, якщо гуру, не замислюючись щось говорить, це потрібно виконувати (сміється). Цей досвід переродився в такий формат спілкування. Після Гоа був Дюссельдорф, Берлін, болгарська Варна, а тепер буде і Україна.

- У далекому 75-му році ви виїхали назавжди з СРСР – а як ви в Лондон потрапили і на радіо?

- Я з Союзу поїхав в Італію, де нас готували до переїзду в Канаду, в місто Едмонтон, в якому я так і не побував ніколи. І ось в передмісті Риму, де ми тоді жили, приїхав наш спільний знайомий, який випадково на мене натрапив. Він сам працював уже рік на ВВС і став мене агітувати складати іспити, щоб туди потрапити. Я спершу, звичайно, соромився, адже був музикантом, штурманом, а на радіо і не збирався, але він мене умовив. Я пішов та здав ці іспити – переклад, читання в мікрофон і статтю написав, точніше рецензію на фільм – і пройшов. Після цього проводити співбесіду до мене приїжджав представник з радіо, документи направили на перевірку, і врешті решт я отримав контракт. Але! До Англії я потрапити не міг, бо у нас з дружиною не було жодних документів, з Радянського Союзу нас випустили з виїзної візою в один кінець. І потрібно було майже півтора року на боротьбу з італійською демократією, щоб отримати тимчасові паспорта для подорожей.

05
1962 рік. Сєва Новгородцев – другий зліва
Фото: seva.ru

А поки я висиджував черги у всіх поліцейських управліннях, познайомився з американським пастором. З'ясувалося, що він спеціалізувався на кіно, працюючи в Ватикані в кіно комісії, і мав кілька науково-популярних фільмів, вже дубльованих російською мовою, в них не було проповідей, ритуалів або якихось релігійних підтекстів, вони були про природу, але з висновком на користь Богові, а не еволюції.

Наприклад, один був про червоні кров'яні тільця – еритроцити, які спочатку ніяк розгледіти не могли, а коли розгледіли, нарешті, то з'ясувалося, що еритроцит за формою відповідає математичній моделі тіла з найбільшою поверхнею, а його функція саме і полягає в перенесенні на своїй поверхні кисню, що явно свідчить про якийсь розумний задум. Пастор запропонував показувати ці фільми моїм співвітчизникам, я став його перекладачем, оскільки вільно говорив англійською, і через деякий час сам зрозумів, що природа влаштована розумно. Тоді цей пастор мене в Італії і хрестив – в церкві, в білому хітоні, з триразовим зануренням під воду. Мені тоді 36 років було. І як тільки це сталося – раніше зниклі документи, магічним чином знайшлися, і ми поїхали в Лондон, де на мене цілий рік чекали.

Оскільки я на роботу цю потрапив завдяки збігу непростих обставин, то прийшов до висновку, що до неї потрібно ставитися з розумінням того, які сили мене туди привели і яку функцію я маю виконувати. Тому, коли я почав з молоддю працювати, завжди намагався по крапельках їм розповідати трохи про свій світогляд, ненав'язливо, нізащо не агітуючи абсолютно. Але коли я вже в 90-х роках вперше приїхав в Росію, деякі люди говорили, що увірували в якусь Вищу силу завдяки цим моїм натякам і зауваженням.

- При цьому віра і церква для вас є різними поняттями?

- Так, я не воцерковлена людина. Я у свій час відвідував англіканську церкву – вона дуже правильна, там немає жодних ікон або кадил, вони всі вчення засновують на Священному писанні. Але для мене там не було таємниці. Плюс, ця церква була створена Генріхом VIII після того, як він посварився з католицьким Римом, що не дозволяв йому розлучатися з дружиною, і оголосив себе головою як королівства, так і церкви. Розгромив всі монастирі і очолив те, що створив сам. Бути може, когось це і влаштовує, але у мене виникають сумніви щодо саме такого походження церковної влади.

У той же час ми зараз в Болгарії живемо, тут безліч церков, і в багатьох з них дійсно відчувається доброта, є дуже намолені місця.

02
Сєва Новгородцев під час запису передачі
Фото: seva.ru

- Ви пішли з радіо у вересні 2015-го, пропрацювавши там майже 40 років. Чому ви це рішення прийняли? Ви зрозуміли, що вже радіо себе вичерпало чи просто прийшов час?

- За всі ці роки, поки я працював, на радіо відбувалася колосальна еволюція. Коли я прийшов, це була така стара імперська організація – адже історично ВВС виникло на Різдво 1932 року, коли англійський король Георг V звернувся з вітальною промовою до всіх частин величезної Імперії, до складу якої входила Канада, Австралія, Нова Зеландія, Індія, Пакистан, Гонконг, Макао. З цього звернення і почалося іномовлення. Потім послідувала війна, під час якої потрібно було вести антифашистську пропаганду, стали додаватися мовні служби. А коли в 46-му році Сталін блокував, оточений з усіх боків радянськими військами Берлін, виникла Російська служба.

Коли я прийшов в 77-му, це була вже така секція, в якій людей 20 працювало, куди набирали не журналістів, бо підготовлених тоді і не було, а тих, хто міг говорити англійською і грамотно перекладав. Тому там працював я – колишній штурман і саксофоніст. Приятель, який мене туди привів, був в минулому майстром спорту з легкої атлетики, а до цього ж першим автором і упорядником англо-російського і російсько-англійського словника. Він, до речі, вже був набраний, але радянська влада виявилася мстивою, і після від'їзду автора закордон словник розсипали, так і не надрукувавши.

Був також серед нас доктор, колишня манекенниця Будинку мод, яка раніше демонструвала шикарні шуби в Москві, був інженер по напруженому залізобетону, музейники – яких людей тільки не було. І Служба була наповнена їх життєвим досвідом і професіоналізмом в певній галузі. Тому кінець 70-х і 80-х роках я вважаю вищим злетом в історії Російської служби ВВС, адже тематичні передачі робили професіонали. Медичну створював наш доктор, Едик, який володів настільки розкішним баритоном, від якого хворим відразу ставало легше, незалежно від того, чи вживали вони ліки чи ні. Спортсмени говорили про спорт і таке інше.

seva-flute
Сєва Новгородцев грає на флейті
Фото: seva.ru

Але після 91-го, коли Радянський Союз припинив своє існування, ВВС стала використовувати політику "свіжої крові", яка полягала в тому, що на роботу брали лише професійних журналістів, теж зі знанням мови і досвідом роботи, оскільки у таких, як ви розумієте, є безліч корисних контактів, вони знають, кому телефонуватити і що питати, що говорити, а від чого краще утриматися. І всі ці люди, які вже стали вільними і могли працювати на іноземну корпорацію, були вихідцями зі старих радянських структур. Які журналісти в Союзі могли говорити вільно англійською? Тільки вихідці з КДБ, просочені цим духом. І на моїх очах люди і тональність ВВС почали поступово змінюватися.

Прийшли перші засмучення, з якими я боровся всі 90-і і початок нульових, але в загальному корпорація опинилася сама собі гіршим ворогом – переслідуючи свої принципи "свіжої крові" і створення виключно новин, вона поступово виключила те, що мало загальнолюдський інтерес. Раніше існували чудові тематичні передачі, літературні читання, радіо вистави, які замінили сухими новинами. А в наше століття на новинах перемогти конкурентів неможливо, оскільки вони поширюються зі швидкістю світла, точніше Інтернету. І я сам поступово прийшов до того, що функція моя розширювати людську свідомість, чим я займався все своє життя, поступово себе вичерпала. А там і вік прийшов, стало нелегко щодня в офіс їздити і висиджувати там по вісім годин.

Був ще один негативний момент глобалізації – у 2012 році ВВС переїхала в нову будівлю, яку прибудували до старої. Її зробили, як зараз модно, повністю відкритим офісом. І ось я заходив на поверх площею в дві тисячі квадратних метрів, і жартував, що раніше вітався з колегами і сідав за свій стіл, а зараз сидить 800 осіб і з ким вітатися не зрозуміло. Тому проходиш на своє місце, сідаєш і занурюєшся в цю анонімну масу до самого вечора. З цим теж було важко змиритися.

06
Сєва Новгородцев в студії ВВС 2002 рік
Фото: seva.ru

- Після звільнення з радіо ви переїхали зі столиці Великобританії в Болгарію – як таке сталося?

- Я звільнився, у мене була іпотека в Лондоні, але в 75 років банк надіслав листа, в якому попросив погасити заборгованість. Грошей таких у нас не було, тому ми продали квартиру і виникло питання, що робити далі? Варіант знімати житло, щоб ходити на роботу, а всі гроші віддавати за нього – вже не влаштовував. І ми вирішили докорінно все поміняти, але не знали як, адже в Англії я прожив 40 років, а в Росію повертатися не було сенсу. Тому я відкрив карту Європи і знайшов величезний зелений масив десь на південному заході Болгарії, який переповзає до Греції, утворюючи потужний заповідник. І ми вирушили туди, подивитися, що й до чого. Спершу взагалі замислили оселитися на самому кордоні, щоб в Грецію пішки ходити, а після знайшли в невеликому містечку в Родопських горах квартиру з розкішним видом, і в 2015- му вже переїхали.

Тут дуже сувора природа, зима якщо захурделить, мало не здасться. Але місцевість незвичайна! Тут лижний курорт, від наших дверей до підйомника 800 метрів всього. А я, як завзятий лижник, ще й перевагу маю – катаюся тільки в гарну погоду і по свіжому сніжку (сміється). Тут народ чудовий, інфраструктура відмінна. А якщо занадто стане нудно, завжди можна виїхати кудись. Ось зараз в Україну їдемо, в березні на тиждень техаський університет до себе кличе.

- А чим ви зараз займаєтеся?

- Все життя сповнене якихось подій, що вимагають підготовки. Наприклад, напередодні концертів я обов'язково кожного дня граю на флейті, беру гітару, щоб пальці правильно знайшли лади. Голос потрібно тренувати – адже зараз мовчки в основному живу, і звучання його поступово слабшає. А коли на сцені дві години голосно говориш, з'ясовується, що і дихання не вистачає – це все потрібно враховувати.

2017-07
День народження Сєви Новгородцева. Болгарія 2017 рік
Фото: seva.ru

Крім того, я зараз встаю рано вранці і пишу книгу. Книга "Інтеграл схожий на саксофон", опублікована в 2011 році, була першою частиною автобіографії. А в другу увійде історія всієї моєї еміграції, починаючи з від'їзду в 75-му. Це буде фактично історія роботи на ВВС із згадкою відомих історичних осіб, які працювали там, і все, що відбувалося. Я як з ранку напишу главу або частину – йду читати її дружині, вона мій головний критик. Вже половина книги готова, хоча справа просувається повільно. Я своїм друзям кажу, що "відчуваю спротив матеріалу".

- І коли ми зможемо її прочитати?

- У звичайні видавництва я йти не хочу – у них є свій бізнес-план, їм потрібно гроші заробляти. Тому я зараз періодично викладаю щось на Facebook, а всі мої книги в електронному або аудіо форматі без зайвого можна знайти на сайті seva.ru. Причому там принцип демократії працює, ми задаємо певну ціну, а людина сама вирішує, скільки платитиме. І наступну книгу можна буде там придбати. Вона буде називатися "Справжній джентльмен", оскільки мене злегка "ошляхетнили в Англії", ордена надали, а це вже можна назвати дрібним дворянством (сміється).

- Ось цей епізод у вашому житті особливо цікавий. Розкажіть, що відчуває людина, якій на груди приколює орден не президент, який відбув один термін, а сама королева Великобританії? (У 2005 році Сєва Новгородцев став кавалером Ордена Британської імперії, – ред).

7
Єлизавета II вручає Сєві Новгородцеву Орден Британської імперії
Фото: seva.ru

- Я вам зізнаюся, що після хрещення це найсильніше враження в житті було. Для мене це багато значило. Частково ще і тому, що мене як орденоносця з ВВС вже не можна було звільнити, наприклад (сміється). А це цілком могло б статися, оскільки з 1984 року я став позаштатником, так було простіше. Але в такій корпорації час від часу дають зверху рознарядку – скоротити штат. І, зрозуміло, фрілансери в цьому випадку більш уразливі, оскільки людей, які перебувають на постійному контракті, звільнити не так просто.

Отже я з роботи пішов за власним бажанням. Попередив за півроку, і ми дуже добре розлучилися. Мені стільки подарунків подарували унікальних, наприклад, мікрофон такого типу, в який я багато років сам в студії говорив. Після технічного переоснащення їх відправили кудись в архів, а мені потім такий на дерев'яному постаменті з табличкою презентували. Навіть документальний фільм зняли – у мене всі вихідні збереглися, можливо, відновлю його якось повною мірою.

- Розкажіть, як проходять вихідні людини, що живе серед гір і не поспішає щоранку на роботу?

- Я живу в нормальному ритмі, за самопочуттям. Є сили – вдвічі більше працюю або цілу ніч сиджу. Хоча останнім часом режим встановив – вставати рано, як тільки небо починає світлішати. І тоді до сніданку вже є, що дружині почитати нового.

Щодня ми марш-кидки здійснюємо по навколишніх горах. Якщо засумуємо – дві з половиною години – і в Греції, на Егейському морі.

Я інтенсивне листування веду з друзями і колегами. Вправлятися потрібно на інструментах – ось так дні і пролітають.

- До речі про листи – вам же стільки їх писали ваші слухачі. Ви їх збирали? Чи збереглися вони?

- Ось історія цих листів і входить в основну розповідь на концерті. Як вони приходили, що писали люди з-за Залізної завіси. Одним з найяскравіших був випадок з листом в пляшці. Хтось, проходячи повз британських берегів на кораблі, запечатав листа в скляну пляшку, залив корку сургучем і викинув в море. Її прибило до англійського берега, хтось знайшов, побачив, що сургуч, лист всередині – все серйозно. Відкоркував, дістав папір, а там від руки написано російською: "Бі-Бі-Сі, Сєва Новгородцев". Листа цього віддали на пошту, там переклали і зателефонували в студію ВВС, звідти в іномовлення, потім в Російську службу – і так по ланцюжку мене і знайшли. Я цього листа в передачу включив, так зворушливо було.

28
Сєва Новгородцев зустрічає Новий рік в Оксфорді, 2007 рік
Фото: seva.ru

Потім неодноразово мені надсилали листи люди з порушенням зору, їхні листи були шрифтом Брайля написані. Таку кореспонденцію відправляли в Королівський інститут сліпих, де їх теж перекладали російською, і потім відсилали мені. Що дуже цікаво, надалі з цих хлопців, які мені писали, утворилася група майбутніх радіомовників, які створили радіо ВТС – Всесоюзного товариства сліпих – і вони мені потім телефонували, інтерв'ю брали, було одне задоволення з ними поспілкуватися.

Кращі з листів я випускав в ефір, але абсолютно все складав в коробки і возив за собою з квартири на квартиру, не міг викинути. Але мені вдалося все їх прилаштувати в архів Гуверівського інституту в США – 120 кг паперу. І я з гордістю розповідаю, що всі ці листи від моїх слухачів займають зараз в архіві шість метрів і 34 сантиметри поличного простору. І я кажу, що років через 300 хтось за цими листами захистить кандидатську або докторську, адже це документ епохи. Вже не буде картатого паперу з рожевими полями, автопензлів з фіолетовим чорнилом. А найголовніше, не буде того забитого радянського покоління, яке завдяки нашому листуванню з-під брил почало вибиратися. Мене колись запитали в архіві, як вашу колекцію назвати, я сказав: "Становлення молодіжного свідомості в 70-80-90-х роках ХХ століття в СРСР". В принципі, не дарма прожив (сміється).

- А ви собі не залишили парочку листів на пам'ять?

- Ті листи, які виходили в ефір, я приєднував до сценарію. І у мене зараз ці 20 з гаком папок зберігаються вдома. Я їх скоро почну переглядати, оскільки для написання книги потрібні будуть матеріали. Там були зовсім геніальні листи. Був такий період, коли за часів Рональда Рейгана американці почали розміщувати у себе крилаті ракети. Радянський Союз таких не мав, і сильно нервував, тому влада вигадала акцію – в "Комсомольскій правді" та інших молодіжних газетах розмістили листа, написаного від руки, в якому було звернення до президента США від імені радянського молодої людини, що починався словами "Dear Mister President ... ", а далі говорилося, що "я за мир", "я проти цих ракет" і таке інше. Його потрібно було з газети вирізати, підписати і відправити.

photo-moto
Сєва Новгородцев і його мотоцикл
Фото: seva.ru

Такі листи йшли десятками тисяч, і на центральному поштамті, де завжди сиділи КДБ-шники, перевіривши всю кореспонденцію, що йде за межі країни, їх пропускали без будь-якої перевірки. І один 14-річний юнак з Ленінградської області зрозумів це, і точно в такому ж стилі написав листа, який починався такими ж словами "Dear Mister President ..." – а далі латиницею, але російськими словами "Privet Seva ..." – і цей лист проскочив. А після нього ще багато таких приходило, тож ми грали з радянською владою в хованки – весело було.

- А що ви відчуваєте, коли зустрічаєтеся з людьми, які вам тоді писали?

- Під час першого приїзду в Москву на початку 90-х, мене в аеропорту зустрічало понад 800 людей. Вони так забили весь зал очікування, що митники не могли в нормальному режимі працювати, туристів не могли випустити в місто. А ми з моєю подругою з Англії стояли в чотиригодинний черзі, бо  тоді дуже суворо було, перевіряли не тільки паспорта, але і в чемоданах рилися, щоб забороненого нічого не ввезли. І в якийсь момент митник прийшов, кричить: "Хто тут Новгородцев?". "Я кажу. І нас через бічні двері без будь-якої перевірки виставили на вулицю. Після моєї зустрічі з усіма тими людьми дотепний журналіст Ілля Смирнов написав, що приїзд Сєви Новгородцева нагадував візит князя Кропоткіна до моряків-анархістів, яких він виховав.

Потім у нас була зустріч в лісі Підмосков'я, де 300 осіб в наметах жили і спілкувалися. І всі ці люди наступні 25 років так і йшли зі мною по життю. У мене ж з 90-го року не було жодного дня народження. Тому що фан-клуб день народження мій назвав "іюлькою" – у мене він 9 липня – і вони ці "іюльки" щороку проводили – і на території колишнього Союзу відзначали, і в Лондон кілька разів виїжджали, в Парижі були, в Ізраїлі, в Німеччині. Я навіть жартома тост виголошував "за групу товаришів, яка 25 років тому узурпувала мій день народження". Тому я, коли зустрічаюся з вузьким колом фанів, які всі мої інтерв'ю читали, всі книги мало не напам'ять знають, то це майже родинна зустріч виходить.

03
"Іюлька "на честь 50-річчя Сєви
Фото: seva.ru

- Свого часу ваші ефіри записували на плівку, обмінювалися цими касетами, а зараз клікнув раз мишкою і скачав за мить все, що потрібно. Ви не сумуєте за тими часами?

- Так, зараз це все набагато простіше. І чистіше музика звучить, краще. Але немає живого голосу і ніхто не буде з тобою розмовляти. Зараз все це пішло в минуле. Але тоді, на піку, у мене було близько 25 мільйонів слухачів. Я зараз з бізнесменами якимись зустрічаюся закордоном, вони мені кажуть: "Сєва, та я тебе ось таким під ковдрою слухав!" – для таких людей я, звичайно, означав багато. Але завжди і для всіх ти не будеш за потрібне. Завжди були в минулому знамениті люди, Жюль Верн або Марк Твен, наприклад, яких і зараз читають, але не так сильно, як колись. Так і зі мною відбувається, і з усім тим, що було раніше.

- Такі зміни є неминучим прогресом або знеціненням?

- У перший мій приїзд молодь питала, що, на мій погляд, далі з радіо буде? На що я розповідав історію, що, коли в Італії очікував своїх документів перед від'їздом до Лондона, друзі-пастори возили мене по країні і показували місцеві радіостанції – як християнські, так і звичайні. Ми прийшли до одного молодика, у нього в кімнаті стояв підсилювач, мікрофон і антена у вікні, яка покривала найближчий квартал – і він цілий день музику ставив, щось розповідав. Ось таким я тоді і побачив майбутнє радіо, коли сотні радіостанцій розтягнуть аудиторію по дрібних шматочках – що і сталося, в принципі. Спершу вони були в основному локальними, розповідали місцевим жителям про проблеми їхнього регіону, що було дуже цікаво.

02_1
Сєва Новгородцев і Андрій Макаревич
Фото: seva.ru

А зараз це стало взагалі на рівні атомів, і люди вже організовуються не за принципом вертикалі, коли слухаєш Радіо "Свобода" або ВВС, а виникає потужний горизонтальний зв'язок, де можна слухати, ділитися вподобаним. І виходить врешті вінегрет з перевірених і не дуже фактів, витягнуті побіжно шматки поезії або уривки прози, фрагменти музики – з цього утворюється інформаційний потік середньостатистичного користувача, в тому числі і мене. Я щодня на Facebook певний час проводжу. Просто зараз новий час, методи доставки інформації і, завдяки Інтернету, нові принципи організації суспільства. Воно більше не потребує у "великому дядькові", який складе йому розумні передачі, а ті в свою чергу перевірить надійний редактор і пильний випусковий перед тим, як вони вийдуть в ефір, щоб там нічого не проскочило – це все в минуле пішло. І люди тепер один за одним наглядають – мені, наприклад, помилок і друкарських помилок не прощають.

Зараз якраз новий вид суспільства зароджується, яке буде засноване на новій демократії. Адже ще древні греки розуміли, що її основою є демос, і якщо він не буде утворений, то нічого з такої демократії не вийде. Тому вони і вчили народ через театральні постановки – в Греції колосальна кількість театрів існувала. І зараз таким грецьким театром для нас став Інтернет. Тому чим більше народу проводить час там, тим більше надії на те, що в майбутнє потраплять люди, які сталися, ідентифікували себе щодо друзів або суспільства. Я на це сподіваюся.

- А не несе в собі небезпеку для майбутнього ця сама демократія, надана сама собі, у якої немає лідера, "дядька"?

- Демократія може бути небезпечною. Не варто забувати про те, що грецького філософа Сократа стратили за рішенням демосу, оскільки занадто був розумний і народу це не подобалося. Такі перегини можуть бути, звичайно. Як вибори в Америці президента Трампа, від яких до жах прийшла свого часу вся ліберальна інтелігенція. Такі коливання маятника будуть, звичайно, але якщо вже запустили демократію в дію, то слід приймати її результати, адже в такій величезній кількості думок є якийсь божественний голос – демократія обирає майбутнє, яке ніхто визначити не може, воно непередбачуване.

06_1
Сєва Новгородцев, 2015 рік
Фото: seva.ru

Моя улюблена історія стосується Вінстона Черчілля, який виграв війну, який переміг фашистський режим, який захистив свою країну, який приїжджав до Ялти як прем'єр-міністр, де зустрічався з Рузвельтом і Сталіним. А вже на Потсдамську конференцію прибув лише на день, щоб потиснути руки одному та іншому і сказати, що він більше не прем'єр. Сталін з його оточенням в повному ступорі були, вони не могли зрозуміти, як така людина могла програти вибори? А британці захотіли соціалізму. Так, адже вони сором'язливі, без запрошення і в гості не прийдуть, а під час війни насиділися разом в бомбосховищах, наспілкувалися, траншей разом накопали і зрозуміли, що їм разом добре, після чого пішли і обрали соціалістів.

А ті обіцяли (і виконали, до речі) безкоштовну освіту, медицину, допомогу з безробіття – і Англія з усім цим так і живе досі, і ця соціалістична складова теж час від часу викидає якісь колінця. Але чи міг хто-небудь в 45-46-му роках передбачити, що народ зробить такий вибір? А той вибрав і всі задоволені. Отже результати демократичного вибору потрібно поважати, навіть якщо вони не завжди до душі.

- Розкажіть історію про те, як на ефірах ви з гостями пили вино, це дуже цікаво.

- Передача "Сєваоборот" була першою, яка йшла в прямому ефірі, тривала 55 хвилин і не мала попереднього сценарію, що для 87-го року було дуже сміливим кроком. Керівництво ВВС, яке погодилося на цю авантюру з моєї подачі, довго розмірковувало, чи варто так ризикувати. Але у мене в якості козиря був британський аналог, і це їх переконало. В СРСР на той час як раз Михайло Горбачов знищував виноградники – боровся з алкоголізмом. Це була трагедія для Криму і південних регіонів, коли тракторами викорчовували багаторічну лозу. І ми вирішили, взявши за приклад англійський клуб джентльменів, куди ті приходять і за келихом вина ведуть бесіду, робити те ж саме в прямому ефірі. Начальство ідею підтримало, тому що всі люди були з почуттям гумору, і уклали контракт з рестораном, який привозив нам на кожен ефір на візку дві пляшки вина і скляні келихи.

При цьому одна пляшка призначалася нам в студію, тоді як інша йшла в апаратну, оскільки англійці – люди виховані і не можуть дозволити, щоб ми пили, а техніки слухали лише дзвін наших келихів. Але передача виходила вечорами, часто продюсером була якась непитуща жінка, тому вино, звичайно, залишалося. Ми тоді відвозили його на п'ятий поверх і віддавали нічній зміні, яка його і допивала, прикрашаючи тяготи нічної варти невеликою кількістю французького вина.

03_1

Ще одна "іюлька"
Фото: seva.ru

І так тривало повних 19 років, до останнього випуску передачі. Який, до речі, теж був дуже знаменним – з Росії приїхало понад 60 осіб. І ВВС довелося шукати найбільшу студію і виписувати за раз таку кількість пропусків. А оскільки людей було багато, то створювалася пожежонебезпечна ситуація, у зв'язку з чим ще і двох охоронців з вогнегасниками прислали. Тож передачу ми закривали весело. А зараз замість мене там залишився вирізаний з дерева дерев'яний Сєва – з сивими кучерями і саксофоном – подарунок від одного з бізнесменів. І керівництву, скоріш за все, так само незручно його зараз викинути, як свого часу незручно було мене звільнити (сміється), тому він стоїть у кутку з сувенірами, подарованими Російській службі.

- А в звичайному житті ви п'єте вино або щось інше?

- Дуже помірно. Місцеві вина не можемо пити – занадто вони різкі. Я якось поцікавився у доктора ще в Лондоні, чи можна мені пити вино? На що той відповів: "Можна, але не дешевше десяти фунтів за пляшку". Тож ми вибрали для себе тут одне чилійське і п'ємо його дуже скромно. Хоча тут ще можна знайти чудові сорти бельгійського пива, яке вариться в середньовічному абатстві, його ми теж іноді купуємо.

- Ви щось робите для підтримки здоров'я? Спортом займаєтеся яким-небудь, крім катання на лижах?

- Я згадую Черчілля, якого запитали, в чому полягає секрет його довголіття? На що той відповів: "Я зобов'язаний цим спорту. Я ніколи ним не займався". Я можу іноді від підлоги віджатися, але кросів не бігаю і в марафонах участі не беру. Ми тільки ходимо багато з дружиною. І живемо на четвертому поверсі – за дровами спустився двічі – ось уже і зарядка. Хоча в нашому будинку є і зал невеликий, і басейн, але я туди не ходжу, тільки дружина.

- Що ви вважаєте своїм головним досягненням?

- Як би це пафосно не звучало, я на ВВС ходив не тільки за зарплатою, а намагався ще й використовувати корпорацію в наших цілях. Тому своїм головним досягненням я вважаю якесь зміщення свідомості у того покоління, яке мене чуло. Починали вони забитими радянськими юнаками, на яких, як я часто говорю, кричали і вдома, і в школі, а закінчили досить вільними людьми з вільною свідомістю, що дозволило їм зробити свій вибір – майже половина роз'їхалася по білому світу – від Австралії до США. Один з моїх колишніх слухачів в арабській пустелі живе. Ці люди стали вільними. І ось в цьому я і бачу свою головну заслугу.

Джерело: "Сегодня"

Новини партнерiв

Новини партнерiв