Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.
Прийняти
Головна Сьогодні

Як розвивалося навчання по-українськи: від Січі до Могилянки

Студентів навчали різками і 17 років поспіль залишали на другий рік

Відновлення традицій. Дитину спочатку навчали приватно у козака, потім віддавали до школи. Фото: О. Лок
Відновлення традицій. Дитину спочатку навчали приватно у козака, потім віддавали до школи.
Фото: О. Лок

Наші співвітчизники зараз з гордістю підкреслюють свою приналежність до української нації. Однак на запитання "Що означає бути українцем?" І "Що таке бути нацією?" може відповісти далеко не кожен. Нація – це суспільство людей, які через єдину долю знаходять єдиний характер. У кожної нації є ДНК, свій унікальний код, який захований в найпростішому і, здавалося б, найзрозумілішому – оберегах, казках, піснях. У попередніх публікаціях спецпроекту "Секрет нації" ми писали про коді, "зашиті" в мотанках, колискових, писанках, вишиванках, казках, гуморі.

На честь 1 вересня ми розібралися, яке місце в системі цінностей українців займає навчання. Нам допомогли львівський історик Тарас Гривул, запорізький кандидат педагогічних наук Олександр Притула, член колегії Міносвіти, директор київського Фінансового ліцею Юрій Шукевич, виконавчий директор аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний, директор тернопільського ліцею № 6 Олександр Остапчук.

"Англійців вважають нацією першовідкривачів, німців – нацією механіків, порівнюючи з найточнішим механізмом, євреїв – нацією банкірів і фінансистів. А Україна в усі часи позиціонувалася як нація духовних людей – філософів і вчених, – каже Олександр Притула. – Антона Макаренка з Харківщини ЮНЕСКО вважає одним з чотирьох педагогів, що визначили спосіб педагогічного мислення в ХХ столітті. А за вченням Василя Сухомлинського з Херсонщини досі побудований педагогічний процес в Китаї! Наш філософ Григорій Сковорода розробив теорію "зрідної праці", принцип якої полягає в тому, що ти повинен робити те, чого не можеш не робити. Тобто якщо ти всіма фібрами своєї душі хочеш бути вчителем – будь, і тільки тоді ти будеш по-справжньому щасливий. За філософії Сковороди, людина щаслива тоді, коли вона поєднує хобі і професію".

"За всіх часів освіта в Україні була привілеєм, – каже львівський історик Тарас Гривул. – Першими стали так звані братські школи. Справа в тому, що духовним і культурним центром в Середні століття були церкви. Церковні братства будували госпіталі, видавали книги і підручники, проте першим їх завданням була організація і підтримка шкіл. Зразком була школа Львівського братства (1586 рік). За організацією навчального процесу ця школа була краще, ніж навіть західноєвропейські школи. У ній навчалися і багаті, і бідні, а в розкладі уроків початкової школи були читання, рахунок, лист і хоровий спів. Середня школа вчилася за традиційною для Європи схемою "Сім вільних мистецтв". Перша частина – арифметика, геометрія, астрономія і музика. Друга частина – граматика, риторика, діалектика. Також учні вивчали слов'янську, грецьку, польську мови і латинь.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА. Сиділи в школі відповідно до своїх успіхів: хто вчився краще – за першими партами, хто погано – за останніми. Тож ще з XVI століття "гальорка" на задніх партах була осередком баламутів. Учитель мав право застосовувати фізичні покарання за непослух. Найчастіше використовували різки. Карали за невиконання класних завдань, прогули, спробу втечі, лайливі слова. Пороли на очах інших – щоб неповадно було.

Були ще так звані народні школи, в них викладали студенти і випускники різних навчальних закладів, називали їх "мандрівні дяки". Вони зовсім не були зразкової поведінки, за що часто отримували прізвиська "пиворізи" і "горілкопийці". Ці дяки під час своїх подорожей основною метою ставили навчання селян і навіть заробіток. Вони писали ікони, складали вірші – словом, шукали нових вражень. Однак завдяки їм рівень освіченості серед українців вже в Середні століття був досить високим, і європейці не раз у своїх подорожніх нотатках фіксували, що в наших землях "навіть жінки вміють читати".

За часів, коли наші землі належали Російській імперії, освіта мала кілька ступенів. Парафіяльні школи були для бідних, повітові училища давали тільки початкову освіту. Більшості українців його вистачало. Частина дітей відвідувала недільні школи, які фінансувала інтелігенція. Уроки в таких школах велися українською, за українськими підручниками. До речі, одним з укладачів "Букваря" був Тарас Шевченко. І все ж навчання найчастіше зводилося до нудного зазубрювання. У Російській імперії будь-яке використання української мови заборонялося Валуєвським циркуляром. Державного фінансування початкові школи не мали. Не кращою в XVIII-XIX століттях була ситуація на Галичині, Буковині та в Закарпатті. Діти вчилися читати, освоювали ази арифметики і зубрили молитви, причому польською (на Галичині), румунською (на Буковині) або угорською (в Закарпатті) мовами. Української вчили тільки в приватних початкових та середніх школах, але там часто не вистачало грамотних вчителів.

ВУЗИ. Вища освіта діти отримували залежно від фінансових можливостей батьків в гімназіях і університетах Львова, Кракова, Праги, Відня. Розквіт освіти припадає на кінець XIX – початок XX століття. Українці не шкодували грошей і часу для організації шкіл. У період створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) навіть вийшов закон, за яким усі школи ставали державними, а вчителі – держслужбовцями. Однак ідеї цій не судилося реалізуватися. Після встановлення радянської влади був узятий курс на ліквідацію неписьменності. З'явилися такі поняття, як робітничі факультети, навчання на яких дозволяла вступити до вузу. Для вступу на робітфак потрібно було вміти читати, писати і знати чотири арифметичні дії. У Західній Україні польська влада не допускала до навчання в університетах студентів, які не служили в польській армії. 1921 року українці створили таємний український університет, в якому на громадських засадах були філософський, юридичний, медичний, технічний та мистецтвознавчий факультети. У ньому налічувалося 1258 студентів, заняття проводились де доведеться – навіть в підвалах собору Святого Юри і приватних квартирах викладачів і студентів. Університет проіснував до 1925 року".

КОЗАКИ ДАВАЛИ ПРИВАТНІ УРОКИ ДІТЯМ

"Перша європейська академія східнослов'янських народів – Острозька – була заснована 1576 року князем Костянтином Острозьким і розташовувалася на території нинішньої Рівненської області, – продовжує кандидат педагогічних наук Олександр Притула. – Археологи знаходили берести часів Київської Русі, на яких було листування звичайних домогосподарок! Розквіт освіти припадає на період правління гетьмана Петра Сагайдачного (початок XVII століття). При ньому була створена Києво-Могилянська академія та мережа Січових шкіл, де навчали писемності, бойового мистецтва, Закону Божого, філософії. Спочатку хлопці на Січі навчалися приватно у одного з козаків – чистили зброю, доглядали за кіньми. Потім козак рекомендував учня до Січової школи і оплачував його навчання все чотири роки. До речі, саме в ті часи була введена традиція залишати на другий рік після невдалої здачі іспитів. Відомий факт, що один "вічний школяр" закінчував школу протягом 17 років! Випускників Січової школи рекомендували до бурси, де вчили іноземні мови, природничі науки. Потім найталановитіших брали до Києво-Могилянської академії, випускники якої могли викладати. Так формувалася еліта".

-1_49

Раритети. Давня печатка (зліва) і монета до 400-річчя Могилянки.

НАВЧАННЯ ЯК ШЛЯХ ДО УСПІХУ

"Сумніваюся, що для сучасних дітей освіта є синонімом успішності, вони прагматичніші, ніж ми, і хочуть швидких результатів, але при цьому докладати мінімум зусиль, – розповідає член колегії Міносвіти Юрій Шукевич. – Тим більше що навколо досить багато прикладів, коли погано відучилися в школі люди потім домагаються божевільних успіхів. Взагалі, якби хтось вирішив зібрати статистику, то впевнений, виявиться, що більшість найуспішніших чиновників і бізнесменів виявилися трієчниками і дуже мало серед них було відмінників. Психологи кажуть, що відмінники дивляться в рот вчителю, зачитуються підручниками, і рідко сумніваються, тоді як успіхів домагаються саме ризиковані і сумніваються люди, якими можуть бути учні з середніми і низькими оцінками. Так, освіта – це ще один шлях до досягнення успіху в житті. Якщо українець зможе стати успішним без освіти, він не буде її отримувати, але якщо цього не сталося, то ми, піднатужившись, беремося за навчання, щоб стати успішними".

НАШ ФУНДАМЕНТ – КОЗАЦЬКА СИСТЕМА

Костянтин Рижов, кошовий отаман Війська Запорозького низового:

Після розгону Січі Києво-Могилянська академія перетворилася з світського на духовний навчальний заклад. Тоді вихідці з козацьких старшин зібрали близько півмільйона рублів на створення навчального закладу (нині – Харківський нацуніверситет). Сьогодні видана "Подорожна книга" про подорожі сирійського православного ченця Павла Алепського, в тому числі і по землях Запорізької Січі. В описах автор дивується, скільки на наших землях грамотних людей – від козаків до жінок і дітей.

Але не тільки якісна освіта у нас в крові, а й природна інтелігентність. Починаючи з кінця XVI століття в Україні формувалися віршовані школи, де люди вчилися мистецтву віршування і проводили змагання. Одним з учасників такого клубу був гетьман Іван Мазепа, який взяв до себе до канцелярії Пилипа Орлика, згодом творця першої Конституції, за вміння майстерно складати вірші. У Росії подібні течії з'явилися лише в XIX столітті.

Завдяки козацькій системі освіти, Україна відбулася як країна. Пізніше, за радянських часів, знаменитий український педагог Макаренко перші колонії для безпритульних створював на основі козацького самоврядування. Підлітки розбивалися на осередки, вибирали лідера. Крім навчання, випускали свою продукцію (наприклад, збирали фотоапарат ФЕД), чесно заробляючи гроші.

МОДА НА НАВЧАННЯ

Олександр Остапчук, директор школи-ліцею №6 імені М. Яремчука (Тернопіль):

"Мудрі педагоги, ті, для кого сфера освіти – покликання, не чекають змін і реформ, а намагаються самі привносити в освіту щось нове й краще. І починають втілювати новинки в освітній програмі ще задовго до їх офіційної появи. Розвиток нинішньої освіти дещо гальмує соціальна невлаштованість і низка криз. Багато хто вважає, що краще мати багато грошей, ніж освіту. Я не згоден. Столітня мудрість говорить, що саме знання – найцінніший скарб. Останнім часом середні школи багато говорять про "моделі ідеального випускника" і мають на меті випускати саме таких. Головний критерій даної моделі – конкурентоспроможність. Думаю, що основними критеріями випускника все ж повинні бути: вміння жити в злагоді з самим собою і навколишнім світом, можливість вибрати собі професію до душі і бути патріотом своєї країни. Взагалі освіченість – це вміння людини орієнтуватися і розбиратися у всіх питаннях і проблемах, які її оточують, знаходити розумний вихід і вміти приймати правильні рішення. Іншими словами, це інтелектуальна культура, якої нам, українцям, поки що не вистачає. Зараз серед українців з'явилася мода на навчання. Наші громадяни частіше з гордістю розповідають про свою освіту, а іноземці стали частіше говорити про наших фахівців".

ПИШАЄМОСЯ МОГИЛЯНКОЮ ТА БОРЕМОСЯ З "СОВКОМ"

Єгор Стадний, виконавчий директор аналітичного центру CEDOS:

"Любов до навчання не залежить від національної приналежності. Не можна сказати, що українці якось відрізняються від інших народів в питанні освіченості. Звичайно, Київ, Харків, Львів та Одеса багаті історією університетської освіти, проте, на жаль, університети в цих містах (особливо Львів після Другої світової війни) постраждали від більшовицької влади, яка всіляко знищувала і переслідувала неугодну професуру. Сьогодні ми маємо чимало успадкованих проблем радянської вищої освіти: блат, корупція, превалювання формальних показників, відділення науки від університетів, які через брак ресурсів ми вирішимо не скоро.

Навряд чи українці мають щось особливе в освіті – тобто "своє", що відрізняє від інших. Справа в тому, що при створенні освітніх систем і установ ми, як правило, запозичили європейські моделі. Ми можемо пишатися Могилянкою, Острозькою академією, деякими програмами в Київському національному університеті імені Т. Шевченка та Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна. Але давайте не лукавитимемо – ми значно загальмувалися у розвитку освіти, на відміну від британців, американців, німців і навіть поляків. Завдяки концентрації наукових інститутів і вузів, які були пов'язані з військово-промисловим комплексом в радянські часи, тривалий час Харків був освітнім центром. Після 1991 року військово-промислова сфера занепала і потреба в таких фахівцях зменшилася. Нині таким освітнім центром став Київ. Ми вже не живемо в епоху, коли знання були в основному ознакою ерудованості, тому освіченою можна назвати людину, яка володіє не тільки певним багажем знань, але і вміє застосовувати їх в житті".

"СПАС": ШКОЛА НОВОЇ ПЕДАГОГІКИ

Є в нашій країні і нові види навчальних закладів. Так в Запоріжжі вже 23 роки існує патріотична школа "Спас", яка відроджує традиції козацької педагогіки. "Цей термін використовується в педагогічній науці ще професором Юрієм Руденком з університету Драгоманова ще 1991 року, – говорить Олександр Притула, президент Всеукраїнської федерації "Спас". – Козацька педагогіка насамперед спрямована на особистість, яку ми намагаємося виховати. Один з її принципів: "Не вчи того, хто ще не вміє". Тобто спочатку потрібно дати виконати завдання, а потім пояснювати, як це повинно бути зроблено. Навіщо? Щоб насамперед задіяти творчий потенціал учня, а вже потім підкріпити його знаннями.

Ми впроваджуємо козацьку педагогіку через бойове мистецтво "Спас", а 1 вересня цього року в Запорізькій області відкриється козацький ліцей, де ми будемо апробувати і впроваджувати козацьку педагогіку. Хочемо виростити нову модель так званих державних творців, які будуть, крім загальноосвітньої бази, знати 4-5 мов, володіти сучасними ІТ-технологіями, знати бойові козацькі мистецтва, українську народну пісню і танець, мати психологію лідерства.

Крім того, вже кілька років в Україні діє система козацьких літніх таборів, де оздоровлюється близько 1500 тисяч дітей. В меню – тільки козацька кухня, куліш, тузлук, мамалига, борщ. День розпочинається і закінчується виконанням гімну України. Після сніданку починаються тематичні заняття з самоорганізації, плавання, кінної їзди, вмінню володіти традиційною козацькою зброєю, як шабля, лук, булава, тактичним пересуванням, маскуванням. В день по 2-3 заняття з рукопашного бою. Такі табори є в Рівненській, Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській, Сумській областях та, природно, в колисці козацтва в Запорізькій області на острові Хортиця. Мобільні телефони в таборі заборонені, батьки можуть приїжджати лише в строго зазначені дні. Після табору діти вміють прати і взагалі бути відповідальніщими. Наймолодшому учневі табору було п'ять років".

Крім того, в Запоріжжі діє перша козацька бібліотека, в якій вже налічується 1000 книг за темою козацтва. "Особливо раритетних видань (оригіналів) поки що немає, але багато передруків ексклюзивних документів, наприклад, повне листування (канцелярія) Івана Мазепи, – розповідає засновник бібліотеки Сергій Ігнатченко. – Також пишаємося мемуарами Левка Лук'яненка, 14 томів яких він особисто передав нам. На сьогодні наш фонд має понад 1000 примірників. Наші користувачі – не тільки люди, пов'язані з козацтвом, а й звичайні громадяни, які в "Реєстрі козаків Запорізької Січі" намагаються знайти своє коріння. Не у всіх це виходить, але якщо людина відшукала своє прізвище в "Реєстрі", вона світиться від щастя".

new_image_155

Вихованці. Вчаться їздити на коні, володіти козацькими бойовими мистецтвами, співати і танцювати.

Читайте найважливіші новини в Telegram, а також дивіться цікаві інтерв'ю на нашому YouTube-каналі.

Джерело: "Сегодня"

Новини партнерів

Популярні статті

Новини партнерів