Ряполов Костянтин
Катерина Степаненко
редактор "Я винен тільки в тому, що Вас люблю, гаряче і щиро. І якщо ж Ви все-таки вважаєте мене винним, я готовий чим завгодно заслужити Ваше прощення, тільки не сердьтеся". Цю записку відомий український письменник Михайло Коцюбинський поклав якось вранці на стіл своєї юної співробітниці. Чим вже він там завинив, історія замовчує. Значно пізніше він напише їй в листі: "Сім років я люблю тебе, а мені здається, що не минуло й семи годин, так моє почуття свіже і нове. Хіба це не диво, хіба це не радість!.."
Коли читаєш біографії видатних людей, особливо історії їхнього кохання, мимоволі задаєшся питанням: чому ж все так склалося? Навіщо ці любовні трикутники, всі ці нерозділені пристрасті? "Це нормальні людські долі. Людина повинна шукати вихід із глухих кутів, в які сама себе завела, страждати. В цьому і полягає життя, – вважає Наталія Петренко, завідувачка сектором давньої літератури Національного музею літератури України. – Пристрасті, трагедії, поразки, надії на майбутнє – все це надихає. Людина, яка не сумнівається, не страждає глибоко внутрішньо, мало що може розповісти людству".
ФРАНКО: розлучився з нареченою через її батька
"Першим коханням поета була дочка священика Ольга Рошкевич", – розповідає Олександр Пушенко, науковець музею Івана Франка. Історія їх стосунків за красою і трагічністю могла б змагатися з найсильнішими шекспірівськими сюжетами. Ось її останній штрих: вмираючи в 1935 році, Ольга попросила покласти їй під голову в труну листи від поета, любов до якого вона пронесла через усе життя.
Починалося все ясно і радісно. Навіть батьки дівчини прихильно ставилися до її стосунків зі здібним і перспективним студентом Львівського університету. Мова вже йшла про весілля – правда, батьки наполягли, що його відкладуть до закінчення навчання. Але потім пішли арешт і семимісячне утримання Івана, який занадто активно захоплювався революційними ідеями, з виключенням з університету. І суворий батько Ольги показав юнакові на двері.
Ольга не посміла піти проти батьківської волі, і закохані розлучилися. Єдиним зв'язком залишилося листування, яке вони вели через друзів 10 років.
Франко так і не зміг забути перше кохання: довгі роки для нього причиною інтересу до жінки могло бути те, що вона "схожа на Ольгу".
ОЛЬГА. Після розставання з Рошкевич в житті Франка метеорами промайнули ще три жінки. Але наступною дійсно важливою і люблячою жінкою в житті поета стала інша Ольга – Хоружівська. У вересні 1885-го в своєму листі до неї Франко зробив пропозицію: "Що б Ви сказали, якби якийсь-небудь галичанин, наприклад я, приступив до Вас з проханням: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?". Вони одружилися, і на кілька років Ольга стала поетові другом і помічником. Завдяки їй він отримав-таки вищу освіту, а пізніше захистив дисертацію з присвоєнням ступеня доктора філософії. Вона народила йому трьох синів і дочку. Але в 1900 році у неї проявляються ознаки психічного розладу. Далі хвороба прогресувала. У 1914 році Ольга виявилася в психлікарні, звідки вийшла через 4 роки – вже після смерті чоловіка.
ЦІЛИНА. В одному з листів поета є такі слова: "Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю нинішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. Ось ця любов і перемучила мене подальші 10 років". З цією красунею, Целіною Журовською, у Франка зовсім не склалося: він не подобався їй зовні. Вона сміялася над його манерами, любов'ю до вишиванок і звичкою спілкуватися з простими людьми. Ще більше веселощів, змішаними зі злістю, додавали його незграбні, боязкі, але в той же час нав'язливі спроби залицяння. Сильні почуття зіграли з ним злий жарт: поет буквально волочився за предметом обожнювання, не наважуючись при цьому навіть заговорити. У 1896 році Цілина вийшла заміж, народила сина і дочку. Коли в 1914 році хворий Франко залишився один – дружина в лікарні, діти на фронті – давно овдовіла на той час Цілина перебралася в будинок поета з дітьми, і трохи більше півроку жила там, доглядаючи за хворим. "Вона хотіла, щоб Франко переписав свій будинок на її сина, – розповідає Олександр Пушенко. – Але він її розкусив і вигнав".
Перша і остання. Рошкевич і Журовська.
РЄПІН: "Нікого я не любив так недозволено"
"Їх було чотири сестри і – як прикро! – Жодного брата, а тому мені ніяково було йти до дівчаток Полежаєвих... І ось понад три роки я не міг байдуже бачити Надю, третю сестру. Кров кидалася мені в голову, я червонів, задихався і найбільше боявся того, що хто-небудь помітить мою пристрасть до цієї дівчинки... А скільки було страждання бачити її у розмові з іншим! Ревнощі мене з'їдали. Але коли мені вдавалося залишитися з Надею наодинці, язик мій німів і я не міг вимовити жодного слова", – так в своїй автобіографії "Далеке близьке" видатний художник Ілля Юхимович Рєпін описує перші досліди закоханості.
ДРУЖИНА ВІРА. "Першою жінкою, яка відіграла велику роль в житті живописця, стала його дружина Віра Олексіївна Шевцова, – розповідає Галина Єрмошенко, екскурсовод художньо-меморіального музею Рєпіна в Чугуєві Харківської області. – Вона познайомилася з Рєпіним ще дев'ятирічною дівчинкою, коли він приїхав до Петербурга вступати в Академію мистецтв. У 1892 році, коли їй виповнилося 16 років, а йому було 26, відбулося вінчання". Спочатку Віра дійсно грала роль Музи: позувала йому для малюнків і картин, підтримувала у всьому. А також народила чотирьох дітей і тримала на собі будинок. Але в міру зростання слави Рєпіна дружина починала здаватися йому все більш нудною. А навколо було стільки цікавих жінок, які захоплено дивилися на генія... Почалися не надто серйозні інтрижки, чоловік з дружиною дедалі більше віддалялися одне від одного, і все закінчилося розривом.
ЄЛИЗАВЕТА. Пізніше життя помстилося живописцю за страждання дружини, пославши йому пристрасть до юної Єлизавети Званцевої. Всю глибину божевілля, в яке впав Рєпін, можна побачити в його листах коханій: "Боже мій, Боже, я ніколи не уявляв, що почуття моє до вас виросте до такої пристрасті. Я починаю боятися за себе... Навіть мистецтво відійшло кудись. Скрізь Ваш образ. Ваш чудовий, чудовий вигляд, Ваша чудова фігура з божественно-тонкими, граціозними лініями і витонченими рухами!.." До речі, про листи. "Цікаво, що Єлизавета Миколаївна всі листи, які адресувала Рєпіну, просила повертати або знищувати. Але всі його листи вона зберегла", – розповідає Єрмошенко. Звісно, нічого путнього з цього не вийшло: спершу панночці лестила увага такої людини, а потім вона зрозуміла, що стосунки пора переривати. "Хоча їх як таких і не було. Тільки пристрасть з боку Рєпіна", – зауважує Єрмошенко.
НАТАЛЯ. У 1900 році в Парижі на Всесвітній художній виставці Ілля Юхимович познайомився з письменницею Наталею Борисівною Нордман, що публікувалася під псевдонімом Северова. Вона була на 19 років молодша за художника і незабаром стала його дружиною. Некрасиву, але дуже ексцентричну Наталю ніяк не можна було назвати нудною. Але і ці стосунки не тривали вічно: вони розійшлися незадовго до її смерті в 1914 р. від сухот. Після неї ніяких серйозних стосунків у художника не було.
Від нудьги до ексцентрики і пристрасті. Зліва направо: Віра, Наталя і Єлизавета.
ШЕВЧЕНКО: любив багатьох, але дружину так і не знайшов
Це зараз українці в більшості своїй сприймають Тараса Григоровича як суворого класика, цілком зануреного в тяжкі думи про гірку долю українського селянства. А ось в молодості Шевченко ще як умів отримувати задоволення від життя. Гарний, дотепний, талановитий, який прекрасно танцює і виконує класичні пісні, він користувався великою популярністю у жінок. При цьому він не задовольнявся ніжністю одних тільки панянок з пристойного суспільства: молодий Тарас і в будинки розпусти заходив, і венеричні хвороби підліковував. Тому розповісти про всіх жінок Кобзаря неможливо через суто технічні причини – суворого їх обліку ніхто не вів. Та й тих, про кого вистачає інформації, занадто багато для короткої розповіді. Тому "Сегодня" звернулися до професіоналів, які багато років займаються цією темою: хто в першу чергу згадується їм, коли мова йде про найважливіші в житті Шевченка жінок?
ВАРВАРА. "Велику роль в житті Шевченка зіграла княжна Рєпніна, – вважає Катерина Барановська, завідувачка науково-дослідним відділом методичної та освітньої роботи національного музею Шевченка. – У 1843 році він приїхав в їхню садибу в Яготині, щоб виконати дві копії з портрета її батька. У момент знайомства з Шевченком їй було 35 років, а Тарасу – 29. Вона закохалася, хоча він до неї ставився швидше як до старшої сестри, ніж до друга. Тому роману у них не вийшло. Але тим не менше вона – перша з жінок, що оцінила його талант як поета, яка визнала його геніальним". Рєпніна дуже багато робила для Шевченка, для його комфорту і заробітків: допомагала йому з працевлаштуванням, поширенням книг. Вона була чи не єдиною, хто підтримував з ним взаємини на засланні. Але вона відштовхувала молодого Тараса тим, що намагалася вчити його уму-розуму, мовляв, не шляйся по балах, займайся творчістю. Та й до моменту знайомства з Рєпніною серце Шевченко вже було зайнято Ганною Закревською.
"Відомо, що Рєпніна і Шевченко один раз зустрілися після заслання в Москві. Але ця зустріч виявилася зовсім не тим, чого вони очікували. У пам'яті Рєпніної Шевченко був молодим чоловіком з пишною шевелюрою, а після заслання він став зовсім іншою людиною. А самому Шевченку не сподобалося, що Рєпніна погладшала", – розповідає Барановська.
ГАННА. З юною – їй був 21 рік – Закревською Тарас познайомився на балу і закохався практично відразу. Але світові свої почуття не являв: дівчина була заміжня. "Вона була дуже кокетливою жінкою, їй подобалася увага чоловіків, так що якась інтрижка не виключається. Але якоїсь інформації, що вона відповіла Шевченку взаємністю, немає", – говорить Барановська. Зате відомо, що, незважаючи на довгі роки потому, Тарас Григорович зберігав квітку, отриману від Анни на балу.
АГАТА. На засланні у поета виникла платонічна закоханість в дружину коменданта Новопетрівської фортеці Агату Ускову. Вони часто гуляли, багато розмовляли. "Але поповзли чутки, і вона була змушена відвадити поета", – розповідає Барановська.
"Погань пані Піунова! Від нігтика до волоска погань!"
КАТЕРИНА. Після заслання Шевченко півроку прожив в Нижньому Новгороді. Там він закохався в 16-річну актрису Катерину Піунову. Допомагав її сім'ї, домагався її переведення на більш престижну сцену. І, нарешті, попросив стати його дружиною. Але вона відмовила. "І її можна зрозуміти. Справа навіть не в 28 роках різниці – із заслання Шевченко повернувся хворим постарілим чоловіком і виглядав не на свої 43 роки, а на все 60. Крім того, у нього сильно зіпсувався характер", – пояснює Катерина Барановська. Після відмови поет записав у щоденнику: "Погань пані Піунова! Від нігтика до волоска погань!".
ЛУКЕР’Я. Остання велика любов і велике розчарування Шевченка – 19-річна дівчина з народу Лукер’я Полусмак. Вона погодилася вийти за нього заміж. Він зняв їй квартиру, завалив подарунками і навіть найняв вчителя хороших манер. На колінах якого одного разу і застав наречену. Пішов розрив, Шевченко відібрав всі свої подарунки і зробив такий запис у щоденнику: "Цілого світу не було шкода для Лукер’ї, а тепер і нитки шкода".
"Уже в похилому віці ця жінка переїхала до Канева, жила біля Тарасової гори, доглядала за його могилою, – розповідає Катерина Барановська. – Одного разу, 13 травня 1905 року, вона піднялася на Тарасову гору і в книзі відгуків написала: "Сьогодні прийшла до тебе твоя Ликера, мій друг. Сьогодні мій день ангела. Подивися на мене, як я каюсь".
ПЕРШЕ КОХАННЯ. Про неї теж можна згадати. Хоч і слід її лежить в ще "старому" житті Шевченка, коли він був козачком у пана і полюбив свою сусідку по селу Кирилівка Оксану Коваленко. Це була дівчина, на якій він збирався одружитися. І, можливо, життя його склалося б інакше. Але йому довелося виїхати разом зі своїм паном...
Основні кохання Кобзаря. Зліва направо – Коваленко, Рєпніна, Закревська і Піунова.
КОЦЮБИНСЬКИЙ: "Вони обидві були необхідні йому"
"Відомі чотири любовних історії, які дійсно мали якийсь вплив на життя Михайла Коцюбинського", – розповідає Наталя Коцюбинська, дружина правнука письменника і заступник директора з наукової роботи Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Михайловича.
Перше кохання, ім'я якої не збереглося, була майже дитячим – йому було всього 11 років. Але, як пише він сам в одному з листів, вона вплинула на те, що він вирішив стати письменником: закоханий хлопчик жадав якось завоювати увагу своєї коханої, і для цього намірився стати великою людиною.
МАРІЯ. Вдруге все було куди серйознішим. Коцюбинському було вже 22 роки, і він, тимчасово працюючи вчителем в селі Михайлівка, зустрів і покохав юну дочку священика Марію Міхневич. Закохані проводили багато часу разом до тієї пори, поки Михайло не повернувся назад до Вінниці. Дівчина дійсно була сильно прив'язана до майбутнього письменника, тому що, піддавшись його умовлянням, зробила майже героїчний на ті часи вчинок: не послухалася батька, кинула родину і переїхала до Вінниці, почавши самостійне життя. Але казки зі щасливим кінцем не вийшло: дуже швидко Коцюбинський розчарувався в цьому коханні, і вони розлучилися. "Можливо, вона просто не підходила йому, – припускає Наталя Коцюбинська. – Жінкою його мрії стала інша, не така проста дівчина".
ВІРА. Цією жінкою мрії стала Віра Дейша. "Вона багато зробила для того, щоб Коцюбинський склався як письменник. Щоб він мав можливість творити, щоб його не відволікали, щоб удома були створені всі умови", – розповідає Коцюбинська. Він одружився на ній в 1896 році, коли йому було 32 роки. Віра була освіченою жінкою, що в ті часи було рідкісним явищем: вона закінчила в Петербурзі престижні вищі Бестужевські курси. Вона була не тільки дружиною і улюбленою жінкою – вона була ще й однодумцем, другом, розуміла чоловіка з півслова, з півпогляду. З нею він ділився усіма своїми думками з приводу творів. Навіть в 1912 році, за рік до смерті, він писав їй в одному з листів (він тоді лікувався на Капрі від астми і туберкульозу): "Прикро, що не можу прочитати тобі те, що написав. Ти єдиний мій критик, якому я довіряю, на смак якого я покладаюся".
ОЛЕКСАНДРА. Втім, історії ангельського і вірного кохання у випадку з Коцюбинським не вийшло. Після декількох років в шлюбі, в 1902 році, 38-річний письменник познайомився з 22-річною Олександрою Апраксиною, яка незабаром почала працювати в тому ж статбюро, що і він. Через рік чисто робочі взаємини набули іншого відтінку: Коцюбинський почав приділяти юній співробітниці дедалі більше чоловічої уваги, а потім, на початку 1906-го, і зовсім освідчився їй у коханні. Спочатку дівчина відповіла відмовою, але письменник не відступав, і в січні 1906 року відбулося їхнє перше побачення. "Їхній роман тривав з 1906 року фактично до його смерті, – розповідає родичка письменника. – Коли дружина дізналася, в родині виник скандал і постала проблема вибору: з якою з жінок залишитися? Михайло Михайлович не зміг визначитися, і любовний трикутник тривав до кінця його життя. Не тільки я, але і багато людей, хто цікавиться цим питанням, приходять до висновку, що він кохав обох. Вони обидві потрібні були йому...".
Дві любові однієї людини. Олександра – зліва, Віра – справа.
Головні теми