Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.
Прийняти
Головна Сьогодні

Одкровення військового лікаря, який рятує поранених 24 години на добу

Таких страшних травм, як у бійців із зони АТО, раніше не було

У операційного стола. Через кілька хвилин Володимир Бондаренко скаже своєму пацієнтові: «От і навели тобі красу».
У операційного стола. Через кілька хвилин Володимир Бондаренко скаже своєму пацієнтові: «От і навели тобі красу».

Ці військові не йдуть зі зброєю в атаку, не сідають за важелі бронемашин і не тримають оборону. Вони рятують поранених.

З початку АТО медслужба Міноборони надала допомогу понад 2,5 тис. військовослужбовців ЗСУ, а також солдатам і офіцерам інших відомств, залученими до операції. В армійських госпіталях не ділять пацієнтів на своїх і чужих. Зараз під опікою лікувальних установ МО, повідомив начальник Військово-медичного департаменту Віталій Андронатій, знаходяться 1,2 тис. військових.

Начальник Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру "Головний військовий клінічний госпіталь" Анатолій Казмірчук привів діагнози, з якими туди надходять бійці АТО: множинні вогнепальні осколкові і кульові поранення голови, шиї, грудної клітки, кінцівок, баротравми, важкі забої головного мозку. Про багатьох кажуть: "Не жилець". Але й таких вдається врятувати.

"Сегодня" провела кілька днів у госпіталі, поспілкувалася з персоналом, пацієнтами, волонтерами і побувала на одній з операцій.

ВОЛОНТЕР: "НА ПЕРЕДОВОЇ, ПРИ СВІТЛІ ЛІХТАРИКІВ"

Серед військових медиків на передовій можна зустріти справжніх героїв і навіть героїнь.

- Мені доводиться бачити їх у справі – оперують, незважаючи на обстріли "Градами", часто в дуже складних, похідний-польових умовах – в наметах, при світлі ліхтариків, – розповідає волонтер Тамара Шевчук. – Наприклад, є дві молоді киянки – Аня і Женя. Одній 23 роки, другій – 27. Обидві пройшли Майдан. Зараз служать в батальйоні "Київська Русь". У Дебальцевому, по суті, крім них, більше лікарів немає. Кажуть, що звикли вже. До них привозять важко поранених з 25-ї, та й інших бригад. І оперують їх нерідко прямо під вогнем противника, тому що в Слов'янськ можуть не довезти – помруть...

ОПЕРАЦІЯ: "ЗАЛИШИТИ ПІДПИС НА НОЗІ"

Хірурги, і найдосвідченіші, з великим стажем в тому числі, – забобонні. Тільки цим, мабуть, можна пояснити зустрінуте в багнети наше бажання побувати на операції когось із поранених в зоні АТО. Один лікар прямо заявив: "Щось обов'язково піде не так, а на кону життя хворого. Це все одно, що комісія за спиною – заглядає і повчає, як треба і що не треба робити".

Але ми не збиралися нікого повчати. І в кінці кінців наші аргументи взяли гору. Персонал попросив тільки прізвищ поранених не називати. Мовляв, рідні деяких до сих пір не знають, що трапилося, і краще не травмувати ні тих, ні цих.

ПРОВІДНИЙ ХІРУРГ. О 10-й ранку приїжджаємо до провідного хірурга госпіталю Ростиславу Гибало.

Його мобільний дзвонить безперестанку, і протягом півгодини мимоволі слухаємо, про що Ростислав Віталійович домовляється і які питання вирішує.

З Дніпропетровська готується виліт санітарного Ан-26 "Віта" – Гибало з'ясовує, скільки на борту бійців, з якими пораненнями і яке розрахунковий час прибуття в Київ, щоб підігнати на аеродром швидкі.

Своїх, госпітальних машин не вистачає, і ведучий хірург прикидає, у кого попросити допомоги. Тут же дзвонить в одну зі столичних лікарень: "Виручайте, летить 14 "трьохсотих", треба зустріти і швидко доставити до нас". Обіцяють підсобити, розуміючи, що АТО – не зітхання на лавці...

Зв'язок несподівано обривається. Гибало незворушно вимовляє як би сам себе: "Ну не треба трубочку кидати", – і знову дзвонить колегам, жестами вибачаючись перед нами, що змушує чекати.

Не встиг закінчити розмову, входить лікар-реаніматолог – уточнити, кого із хворих готують до відправки на лікування за кордон. "П-ков є в списку? Правильно, що включили. Йому зараз таке лікування вкрай необхідно".

По черзі заходять батьки хлопців, які лежать в палатах – хтось з випискою з історії хвороби, хтось за консультацією... Мобільний не замовкає. Провідний хірург комусь доповідає: стільки-то поранених в таке відділення, стільки – в інше...

Нарешті, доходить черга і до нас. Ростислав Віталійович уточнює, що саме хочемо побачити. Дзвонить начальнику клініки ушкоджень: "У мене тут преса. Так, прямо зараз... З газети". І вже, звертаючись до нас, каже: "Вас будуть чекати біля операційній відділення травматології – по коридору прямо і ліворуч".

В коридорі бачимо зовсім молоденьких хлопців – одні пересуваються самостійно, на милицях, інші в колясках, треті на каталках везуть медичні сестри і молодші медсестри по догляду за хворими.

foto-2right_1__
foto-2right_1__

Конвеєр. До початку АТО планові операції були тричі на тиждень, а зараз щодня і цілодобово.

ПОШУТКУВАЛИ. Підходимо до вказаного місця. Звідки не візьмися з'являється кремезний лікар: "Кореспонденти? Роздягайтеся до трусів. Тільки швидко!"

Не зовсім зрозуміло, для чого роздягатися. Але наказ є наказ. Ще й відданий строгим командирським тоном, що не терпить заперечень. Не вловивши підступу, в темпі вальсу розстібаю ремінь...

Лікар розпливається в усмішці: "Гаразд, пожартував я. Не треба. Надягайте халати, шапочки, маски ... Та не так, – спритно показує, як поверх взуття правильно надіти бахіли і при цьому примовляючи: "Що ж ви так возитеся – бігом, бігом!"

Переглядаємося, згадуючи напівзабуте армійське минуле: з почуттям гумору у військових лікарів, схоже, все в порядку.

...І ось, не без деякого хвилювання, заходимо в операційну. З касетника доноситься бадьора пісенька "ВіаГри". На операційному столі лежить чоловік. Нижня половина тіла відокремлена легким стерильним простирадлом. Ліва нога витягнута, права напівзігнута – її і оперують. Ступню притримує операційна медична сестра. Під столом – тазик із закривавленими марлевими тампонами.

ГОЛКОЮ І НИТКОЮ. Лікар Володимир Бондаренко нагадує кравця – в руках нитка і голка, тільки не звичайна, пряма, а у вигляді скоби – нею він зашиває велику рвану рану правої гомілки. На правій великогомілковій кістці – апарат зовнішньої фіксації. 

Пацієнта теж звуть Володимиром. Тезка хірурга. І по батькові, як у нього, – Володимирович. Хоч загадуй бажання ...

Спочатку ми вирішили, що Володя знаходиться під загальним або місцевим наркозом. Але він, як з'ясувалося, все чує і бачить, що відбувається в операційній, крізь ледь прикриті очі.

- Анестезія місцева, блокуюча тільки ту область, яка піддається хірургічному втручанню, – упівголоса пояснює анестезіолог Олександр Дяченко. – По-медичному – спинномозкова анестезія.

Олександр нахиляється над Володею: "Як самопочуття?" Той повільно повертає голову: "Нормально..." Кріпиться. А по щоці зрадницьки скочується сльозинка.

Володі 34 роки. Боєць Національної гвардії. Військова частина 3027, місто Кривий Ріг. Поступив в госпіталь з-під Іловайська. 24 серпня потрапив там в саме пекло. Отримав наскрізне поранення гомілки. Прооперований в Старобешівській центральній райлікарні, де витягнули "чужорідні металеві предмети". Тобто осколки.

Через плече медичної сестри-анестезистки Людмили Писаренко заглядаємо в історію хвороби:

"Відкритий багатоуламковий перелом правої великогомілкової кістки в середній третині зі зміщенням уламків... 24.08.2014 виконана первинна хірургічна обробка рани правої гомілки. Накладено задній гіпсовий лонгет. Попутним транспортом доставлений до Києва, оглянутий і розміщений в травматологічному відділенні Головного військового клінічного центру..."

Переводимо погляд на рвану рану, над якою зосереджено чаклує хірург Бондаренко. І мимоволі наїжачуємося – картина маслом, як сказав би герой фільму "Ліквідація".

Медична сестра приносить лікаря стільчик, що крутиться. Володимир Володимирович вдячно киває головою і сідає, так само спокійно і впевнено продовжуючи своє "рукоділля". Ця операція з ранку вже не перша, і не остання, тобто не крайня, як кажуть у військових. Цілий день на ногах, біля операційного столу – не позаздриш...

- До подій в зоні АТО у нас планові операції проходили тричі на тиждень – у понеділок, середу і п'ятницю, – неголосно каже нам Людмила Писаренко. – А тепер кожен день, і вночі теж. І лікарям, і операційним сестрам, і нам не раз доводилося ночувати прямо у відділенні. За 13 років роботи такого ще ніколи не бачила. Ні війни, ні стільки поранених...

Між тим хірург вже майже закінчив зашивати обширну рану, роблячи акуратний стібок за стібком. З чим би це можна було порівняти? Ні з чим. Нічого схожого раніше бачити не доводилося...

- Ну, от і все, – каже Бондаренко через фіранку своєму пацієнтові. – Навели тобі красу. Підпис свій залишу, і будеш одужувати...

Операція, як сказала нам Людмила, тривала годину і 10 хвилин.

РАХУНОК НА СОТНІ. Після того як Володю відвезли в палату, ми попросили лікаря ненадовго затриматися.

- Вогнепальні поранення кінцівок, тим більше з переломами кісток, завжди містять високий ступінь ризику, так як можуть вилитися в різного роду ускладнення, – каже Володимир Володимирович, знімаючи халат. – Цей пацієнт поступив до нас вже з обробленою раною, але дещо довелося доробляти. Нами були виконані повторна хірургічна обробка, фасціотомія (розрізи на фасції м'язів для зняття набряку. – Авт.), накладення апарату зовнішньої фіксації. За кілька днів в рані утворилися грануляції, і нам вдалося її закрити без шкірно-м'язової пластики дефектів. Тепер хворого чекає тривалий етап реабілітації, загоєння рани. Десь через місяць замінимо апарат зовнішньої фіксації інтрамедулярним стрижнем, який стоятиме вже всередині кістки. Зараз поки це зробити не можна – занадто високий ризик ускладнень. Довелося робити і попускальні розрізи, що дозволяють не переміщати шкірні клапті ...

На уточнення, скільки все-таки часу знадобиться для реабілітації, почули: місяців чотири-п'ять.

- У нього і в руці осколки, але це вже наступний етап, – продовжує хірург. – Іноді вони людині не заважають, і їх можуть залишити в тілі. У нас кажуть: хороша операція та, яка не зроблена. Навіщо зайвий раз вторгатися в організм, якщо в тому немає необхідності ...

Оперувати бійців АТО у відділенні почали відразу, як тільки стали надходити перші поранені. Спочатку вважали, а зараз вже не до того.

- Кілька сотень – це точно, – каже Бондаренко. – Якщо в госпіталі лежать 150 осіб, то половина наші. Зараз у відділенні майже 70 хлопців. З них на ранок поранених із зони АТО було 55.

Лікарі відділення їздять на допомогу до своїх колег в інші військові госпіталі МО на сході України. Вчаться один у одного. Обмінюються досвідом.

- Як поводяться поранені, шкодують, що пішли воювати?

- Знаєте, моральний дух бійців викликає повагу, – відповідає Бондаренко. – Незважаючи на поранення, знову рвуться на передову. Деяким говоримо, що період реабілітації триватиме кілька місяців. Деяким – що вже не зможуть воювати. Це пацієнти з ампутованими кінцівками. Ті, у кого є шанси повернутися, теж знають про це. У філії госпіталю в Ірпені під Києвом знаходяться легко поранені – підлікувавшись, знову відправляться в зону АТО. 2-3 тижні – і будуть в строю. Велику Вітчизняну виграли саме легко поранені – 70% військовослужбовців, які вже мали бойовий досвід, поверталися на фронт. Так і зараз. Молоді, які тільки призиваються, досвіду не мають. А вже обстріляні знають, що робити і як.

ДОЗВІЛЛЯ: КОНЦЕРТИ, ЕКСКУРСІЇ І... РИБАЛКА

Щоб пацієнти госпіталю не залишалися наодинці зі своїми печалями, їх вільний час намагаються наповнити культурними заходами.

- Приїжджали хор імені Верьовки, капела "Думка", Ірина Білик, Надія Шестак, Іво Бобул, Віктор Павлік, самодіяльні артисти, – говорить заступник начальника госпіталю по роботі з особовим складом Геннадій Перов. – "95-й квартал" був. Дуже привітно зустрічають гостей, відтають душею. А ще для кількох хлопців організували ... риболовлю.

foto-4left_1__
foto-4left_1__

На головній алеї госпіталю. Хлопців провідують рідні та друзі.

ОСКОЛКОВІ, ПРОНИКНІ

"Дмитро Т. 25.08.2014 під Іловайськ під час артобстрілу отримав вогнепальні осколкові поранення правого передпліччя, правої лопатки, правої п'яти. Був захоплений у полон. 26.08 переведений до Волноваської райлікарні. 27.08 транспортований до Дніпропетровська, 28.08 в Київ".

"Вадим М. Вогнепальне проникне поранення грудної клітки, лівого плеча ...". Сергій С ... Петро Г ... і багато інших. Одужуйте, хлопці!

БОЄЦЬ АТО: "В ІЗРАЇЛІ ІНАКШЕ"

Більшість хлопців, що проходять лікування у Головному військово-медичному центрі, тепло відгукується про своїх рятівників.

- Багатьох з нас витягли з того світу, збирали по частинах, і спасибі велике, що ставлять на ноги, – зізнався блакитноокий чоловік в спортивному костюмі на інвалідному візку, чомусь посоромився представитися.

Почули й інші відгуки.

- Якби не ізраїльські медики, які взялися за моє лікування, – говорить Олександр Кикин, який минулого тижня повернувся в Україну після двомісячного перебування за кордоном і знаходиться в столичному Інституті ортопедії, – то ще невідомо, чи був би живий. У мене почалися сильні абсцеси, рани гноїлися, а побачивши, як у нашому госпіталі лікували мою руку, тамтешні лікарі за голову взялися. Протягом двох днів вони тільки бинти на цій руці відмочували. А відновили буквально за три дні. Зараз вона повністю зажила. Ізраїльська медицина творить чудеса. Звичайно, лікування коштує великих грошей, тільки день перебування, без лікування, – $ 1000-1500 на добу. Плюс аналізи, обстеження, операція – суми фантастичні. Але результат приголомшує... Мене після поранення спочатку привезли в Ізюм, потім до Харкова, звідти – в Київський військовий госпіталь, де ампутували ногу. Тепер думаю: потрапив би відразу в ізраїльську клініку – її б врятували. Хлопцю, у якого була важка травма, руку зберегли, і справи вже на поправку йдуть. А у нас рівень медицини раддепівський. З ізраїльським і порівнювати нічого. Коли лежав у відділенні гнійної хірургії, в спеку, в палаті було п'ять чи шість осіб, витяжка не працювала, повітря застояне, важке. Привезли після операції, волонтер поміряв температуру – 39,5°. Покликали медсестру, а та як відрізала, що багато роботи, і підійти не може. Тільки коли натекла калюжа крові, заметушилися. Знову забрали в операційну і по-новій почали зашивати рану... В реанімації хірургії нормально – зручні ліжка, кондиціонер, кожну годину обхід. А перевели в гнійну хірургію – там, як у польовому госпіталі... Під койку підкладають деревинки, переконуючи, що це найкраще ліжко на все відділення: хіба так повинно бути? Ні, фарби не згущую. Це і волонтери підтвердять ...

Сашині слова керівництво госпіталю коментувати не стало, філософськи розсудивши, що "кожен має право на свою думку".

МАРНОВІРСТВО: ВУСА І СТРИЖКА

Тринадцятих чисел, в тому числі випадаючих на п'ятницю і понеділок, військові лікарі не бояться. Іноді на ці дні випадає якраз більше операцій. Деякі медсестри подають рукавички з однієї руки (зазвичай правої). Чоловіки перед операцією не стрижуться, хто носить вуса, підголювали після. На питання, як знімають стрес, відповідають: улюблена робота, і мова не про стреси, а про втому. Поранених багато, йти доводиться близько опівночі, а то і залишатися у відділенні до ранку – пацієнти надходять цілодобово. Через кілька хвилин після того, як відвезли Володю, в зал на каталці вкотили іншого бійця, і теж з вогнепалом гомілки. Але коли ми спробували увійти в сусідню операційну, де знаходилися відразу два хлопця, що надійшли із зони АТО, колега Бондаренка не пустив: "Як тут опинилися? Хто дозволив? Мені наказу не було".

Всі подробиці в спецтемі Протистояння на сході України

Читайте найважливіші новини в Telegram, а також дивіться цікаві інтерв'ю на нашому YouTube-каналі.

Джерело: Сьогодні

Новини партнерів

Популярні статті

Новини партнерів