"Шампаністий" театр: чим живе київська оперета

Сходити в гості до київського Театр оперети — єдиний в Україні — у "Сегодня" було як мінімум дві причини. І обидві ювілейні. Перша — 160 років тому в Парижі відбулася прем'єра комедійного спектаклю "Двоє сліпих", який, як вважається, і поклав початок "шампаністому" жанру оперети. Друга — в грудні 1935 року в стаціонарному театрі музичної комедії (власне, майбутній Театр оперети) відбулася перша прем'єра — "Летюча миша".

1901 рік. Побудований як Троїцький народний дім.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Вид сьогодні. Єдиний в країні театр оперети.

КАЛЕЙДОСКОП ВИСТАВ. Коли глядач приходить у театр, то він бачить лише зовнішню картинку, нам же захотілося показати життя трупи з іншого боку — закулісного, робочого.
Дарма, що жанр оперети називають "легким", хочеш зробити хороший спектакль — "потій і горбаться": репетиції проходять щодня (по три-п'ять годин), ввечері — спектаклі. Причому змінюються вони зі швидкістю картинок у калейдоскопі: сьогодні — "Сільва", завтра — "Моя прекрасна леді", післязавтра — "Бал у Савойї".

"Така різноманітність — це те, що вигідно відрізняє наш театр від інших, — розповів нам головний балетмейстер Вадим Прокопенко. — Наприклад, як роблять за кордоном: вони готують якусь одну п'єсу і крутять її півроку день у день. У нас же роботи на будь-який смак: мюзикли, оперети, музичні дитячі казки. У цьому сенсі у нас театр широкого профілю".

Зелена кімната. Тут відкрито музей історії театру.

ВЧАТЬ МОВИ. Для того щоб на сцені одночасно співати, рухатися і грати, потрібно мати неабияку фізичну форму. Так що в доповненні до репетицій акторам доводиться потіти і в тренажерці, і в басейні. Але й це не все: багато партій в театрі співаються іноземними мовами. І тут мало просто, як папужка, завчити текст. Важливо розуміти, що ти співаєш. Тому багато добровільно вивчають іноземні мови, студіюючи між репетиціями підручники з німецької чи французької. Так що коли із гримерок гримить старанне: "Ich will dich kussen" — ніхто не дивується.

ЗНАХІДКИ ІЗ МЕТРО. "Дуже багато з того, що мені допомагає зробити персонажа, я знаходжу в метро, — ділиться з нами провідний актор театру Арсен Курбанов (шикарний виконавець Голохвастова в "За двома зайцями"). — Якісь жести, міміку, півтони. Це все дає мені можливість збагатити моїх героїв".

За словами Арсена, він, як і багато артистів, не завжди встигає вийти з образу. "Пам'ятаю я якось вдома зловив себе на тому, що говорю в манері своєї героїні Дафни з мюзиклу "У джазі тільки дівчата" (за сюжетом, чоловіки, щоб врятувати свої життя, змушені переодягнутися в дівиць). На мене так серйозно всі подивилися і сказали: "М-да, це вже клініка", — сміється артист.

Курбанов. Актор не користується послугами гримерів, все робить сам.

ДІВОЧИЙ ЦЕХ. Просуваємося коридорними лабіринтами — без проважатого вже давно б загубилися. А йдемо ми до місцевих чарівникам — в робочі цехи, в яких створюють барвисті костюми, капелюшки, взуття, ефектні декорації та реквізит. Відкриваємо чергову двері, і перше, що кидається в очі — мишачі мундири офіцерів вермахту.

"Якраз шиємо костюми до нашого нового мюзиклу "Звуки музики", — пояснив нам начальник пошивочного цеху Володимир Собко. А там дія відбувається під час окупації гітлерівською Німеччиною Австрії. Шиємо не "від ліхтаря". Всі нашивки, гудзики і кольори відповідають реальній формі".

Всього для вистави з нуля створено 150 костюмів (жіночі, чоловічі, дитячі). На пошиття пішло близько трьох місяців. А працювало над ними дев`ять майстринь — під керівництвом Собка суцільно дівчата.

До речі, найскладніші костюми, як зізнався Володимир Георгійович, — епохи Людовика. Усілякі камзоли і пишні сукні з мереживом і рюшечками.

Капелюшних справ майстер. На таких "болванках" створюють убори.

У кравецькому цеху. Показують ескізи до новому спектаклю.

КОСТЮМИ У КЛІТКАХ. У театру багатющий костюмний фонд: близько 15 000 нарядів. Зберігається все це добро в двоповерховій костюмерній — в окремих клітях. У кожній кліті — по спектаклю. Все розвішане, випрасуване, підписане — захочеш втратити, а не вийде.

Не витримую і приміряю мундир гусарського офіцера. Благо хранителька нарядів Галина Чурсіна не проти. Ще не встигаю застебнути всі гачечки, як відчуваю — самі по собі розпрямляються плечі і спина. Чомусь дуже хочеться "перекинути" келих шампанського і розправити вуса, яких як би і нема...

"Костюмів у нас і правда багато, — пишається Галина Миколаївна. — Нічого не викидаємо, поки виставу не спишуть. Та й потім навіть ще якийсь час бережемо, перешиваємо щось, якщо знадобиться. Особисто я найбільше люблю фраки. Дуже вже вони нашим акторам йдуть. Такі гарні відразу стають — око не відвести".

Господиня костюмерної. У театрі працює вже 10 років.

Наряди. Зберігаються за виставами.

РЕКВІЗИТОРИ. Відмінна риса театральних художників-декораторів: потертості на одязі, подерті носки черевик — а все тому, що багато часу проводять, що називається, на карачках. Через невисокі стелі великі полотна їм доводиться малювати на підлозі і по шматочках. До речі, реквізит і декорації готуються окремо під кожну виставу: існує навіть спеціальна таблиця, згідно з якою всі деталі потім розставляються на сцені в строгій послідовності.

Звуковики за робочим пультом. Їх ніхто не бачить, зате вони бачать і чують всіх.

ЗА КОРДОНОМ І У НАС

Як розповів нам головний балетмейстер київського Театру оперети, в європейських театрах (наприклад, у Відні чи Берліні) давно працюють за системою "контрактна основа". "Тобто в артистів, — говорить Вадим Прокопенко, — немає постійних ставок, а договори з ними укладають лише на один сезон. Відпрацювали один проект і поїхали або ж підписали новий контракт і продовжили співпрацю. На ставках у них там сидить тільки оркестр. А у нас же — більшість акторів. І я не можу сказати, що це добре. Тому що контрактна основа більше мотивує людей, викликаючи здорову конкуренцію. Ну а крім того, це потужний важіль управління для керівника".

Богдан Струтинський: "З 90-х нам ріжуть штати"

Худрук Національної київської оперети — про будівельні проблеми, про брак кадрів і підземний вхід у театр.

— Богдане Дмитровичу, скільки людей працює в театрі під вашим керівництвом?

— Для нас це болюча тема. Справа в тому, що людей не вистачає: з початку 90-х нам весь час ріжуть штати. Зараз у театрі близько 400 осіб. По хорошому, не вистачає ще осіб 40. Особливий брак людей в художніх цехах.

— Навколо театру йдуть постійні будівництва: то реконструкція стадіону, то ТЦ зводили, а потім зносили, то розкопки археологічні. Напевно це сильно зашкодило будівлі?

— Не те слово! У нас були дуже серйозні проблеми через це. По будівлі пішла сильна тріщина. Ми, звичайно, змогли її "затримати", але вона все одно є, і її навіть з вулиці видно. З хорошого: якраз під час "Євро-2012" нам вдалося зміцнити фундамент. Зараз у нас під театром 244 палі, вбитих на глибину 9 м. Не повірите, але до цього там взагалі не було фундаменту! Його просто змило — там же тече річка Либідь. Так що нам довелося терміново вирішувати цю проблему (сміється).

— А що у вас за прибудова в тилу театру зараз йде?

— Ми закінчили перекриття — ще один поверх "кишені" (всього заплановано три поверхи), там буде сховище декорацій. У нас з цим просто критична ситуація — вистав багато, декорації елементарно ніде тримати. Зараз ми багато зберігаємо у звичайній палатці і на складі на Подолі. Коли з морозів звідти щось привозиш, воно все пріє, декорації руйнуються. Загалом, жах. Так що "кишеня" життєво необхідна.

— Що б ви хотіли змінити в театрі?

— Планів дуже багато. Хотілося б організувати навколо нашої будівлі свою унікальну театральну площу. У мене вже розроблений проект, зараз покажу (Богдан Дмитрович дістає з шафи креслення і розкладає їх перед нами. — Авт.). Візитка нашого театру — парадний циліндр (головний убір. — Авт.). Він ефектно прикрашає всі наші афішні тумби. Я б хотів створити біля театру гігантський скляний музичний циліндр. Усередині був би невеликий музей. Прямо з циліндра в театр вів би підземний вхід. У себе внизу, — а там 710 кв. м, — я б обладнав гардеробні, туалети, великий хол. Це істотно б розвантажило театр.

Худкер: "Хочу зробити навколо театру музплощу"