Бунецький Дмитро
Уже в неділю мільйони українців відправляться на виборчі дільниці, щоб зробити там акт, званий волевиявленням. Від нього залежить, хто саме буде представляти інтереси населених пунктів у місцевих радах, покращуючи якість життя населення і приймаючи важливі для суспільства рішення. Ну, у всякому разі, так має бути в ідеалі.
Але сучасна система виборів – з бюлетенями, списками кандидатів і відверто настирливою, а часом і незаконною рекламою – прийшла до нас із Заходу. У той же час на території України існували якісь протодемократичні об'єднання. Кореспондент "Сегодня" поспілкувався з істориками і дізнався, чи міг народ приймати рішення, що впливали на життя Київської Русі, і як починалася, розвивалася і закінчилася козацька демократія.
КИЇВ: віче нагадувало сучасний Майдан
Почати, мабуть, варто з того, що в Київській Русі демократією і не пахло. Це була типова монархія, керована князем, якого, як всі розуміють, ніхто не вибирав – це було родове властивість. Втім, стихійні прояви виявлення народної волі все-таки існували. Зараз вони відомі як віче.
"Роль віче часто дуже переоцінюють, – каже експерт з історії Київської Русі, магістр Києво-Могилянської академії Вадим Аристов, – вбачаючи в ньому сильний орган влади, ще й постійно діючий. Скільки у нас згадок про віче, наприклад, у Києві? Три-п'ять за двісті років. Якось не тягне на державний орган". Причому, запевняє Аристов, проблема не в нестачі джерел: віче, симптоматично, завжди дуже точно описувалося. Але порівнювати його, скажімо, з парламентом або міською радою не варто. Скоріше, віче Київської Русі нагадувало сьогоднішній український Майдан – стихійні збори частини населення в тривожній і дуже неординарній ситуації. Серед таких могла бути смерть князя, який не залишив спадкоємців. Або ж небажання князя вийти на битву, коли вороги вже на підступах.
"Найбільш правильна відповідь на запитання "що таке віче?" – Це слово. Так, просто одне з старослов'янських слів (невідомо навіть, вживалося воно в розмовній мові), яке іноді літописці використовували для різного роду збору людей або заворушень", – підкреслює Аристов.
Хрестоматійним прикладом віче було Київське повстання 1068-го. Причиною його стала відмова князя видати киянам зброю і коней для продовження боротьби з половцями, які розбили об'єднані сили Ярославовичів (Ізяслава, Всеволода і Святослава) на річці Альті і грабували київські землі. Святослав втік до Чернігова, а Ізяслав і Всеволод – до Києва.
Після поразки, як свідчить літопис, "люди київські прибігли до Києва і вчинили віче на торжище і сказали, пославши (послів) до князя: "Ось половці розсипалися по землі. Дай-но, княже, зброю і колій, і ми ще поб'ємось з половцями". Але Ізяслав цього не послухав".
Після цього почалося повстання. Люди звільнили з "порубу" полоцького князя Всеслава Брячиславича, проголосивши його великим князем. Ізяслав з братом Всеволодом втекли з князівського палацу, який був розграбований городянами, які взяли "незліченна безліч злата і срібла". Пізніше Ізяслав перебрався до Польщі, де, заручившись підтримкою, через півроку висунувся на Київ з військом князя Болеслава. Всеслав, дізнавшись про це, втік назад у свій Полоцьк. Ізяслав же увійшов до Києва і, незважаючи на заступництво молодших Ярославовичів, послав свого сина Мстислава, який "порубав киян, які висікли було (з порубу) Всеслава, числом сімдесят людей, а інших осліпив, а (ще) інших він без вини погубив, не вчинили дізнання". Повстання було придушене.
Як видно з даного прикладу, князі не дуже-то прислухалися до думки громади, винесеному на віче, так що особливого впливу в українській частині Русі воно не мало.
НОВГОРОД: вирішували багато питань
Зовсім інша ситуація була в Новгороді, де більше шести століть існувала своєрідна форма державного правління – щось на кшталт "вічового ладу" або "боярської республіки".
Громадяни збиралися на віче біля Софійського собору. Незгодні з прийнятим рішенням утворювали альтернативне віче на Ярославовому дворище. Питання вирішували різні – про вибір або вигнанні князя, про війну і мир, про фінанси – але найчастіше літописці говорять про зборах з нагоди надзвичайних подій, керованому посадовими особами.
Що стосується повноважень, оцінити їх дуже складно – віче часто саме визначало свою компетенцію, тому в різні періоди воно сильно відрізнялося. Над ним – своєрідною надбудовою – довліла урядова рада, яка виросла із дорадчої установи при князі, але згодом стала незалежною і об'єднувала в собі статечних, посадника, тисяцького, соцьких і кончанських старост.
Історія новгородського віче закінчилася в XV столітті – спочатку воно виродилося в олігархію (великі хлібороби підкуповували людей, створюючи собі "партії" і приймаючи потрібні рішення), а потім і зовсім зникло. 15 січня 1478-го в місто в'їхали московські бояри і дяки Івана III, забрали вічовий дзвін і ліквідували самоврядування.
Над ним стояла "рада".
м
Збиралися на дворищі.
КОЗАЦЬКИЙ ЧАС: гетьмани-маніпулятори і воля народу
Перш ніж говорити про козацької демократії, можна згадати вікінгів. Вони теж якийсь час вирішували питання точно так само – все суворі мужики збиралися в одному місці і кричали один на одного, намагаючись вирішити, хто буде головним, як ділити експропрійоване майно і кого б ще можна пограбувати.
Так-так, як би не було соромно це визнавати, до створення Запорізької Січі (а часом і під час її існування) козаки були свого роду злочинцями. Втікачі з різних земель і країн, які помчали в дикий степ, переслідувані панами і дуже часто кримінальним минулим, абсолютно не гребували банального розбою. Але всі питання все-таки вирішували спільно. Пізніше, коли вільні загони почали об'єднуватися і була створена перша Січ, традиція загальних зборів прижилася і залишилася. Мало того, вона проіснувала майже сто років, перш ніж перетворилася на церемоніальне дійство, на якому вже нічого не вирішувалося.
Природно, ніяких бюлетенів у козаків не було – голосували підкиданням шапок і гучними криками.
Але про все по порядку. У 50-х роках XVI століття Дмитро Байда-Вишневецький заклав на острові Хортиця Запорізьку Січ – перше повноцінне протодемократичних утворення в історії України. "Головною причиною, по якій дослідники вважають козацьку республіку демократичним утворенням, було те, що кожен козак, що знаходився на Січі, міг взяти участь в Генеральній Раді, – розповідає кандидат історичних наук Могилянки Іван Гаврилюк. – Втім, подібна традиція була звичайною для всіх автономних квазімілітарістскіх утворень".
Генеральну Раду козаки збирали тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову. Перед цим, скликаючи народ, били в барабани, стріляли з гармат і дулі в труби. Там загальним голосуванням вирішували різні питання: обрання або переобрання гетьмана; війни, миру і служби (запорожці вважалися відмінними найманцями); поточні питання (Рада була адмініструють і законодавчим органом); судові питання (покарання злочинців і так далі).
"Про те, як це відбувалося, можна прочитати в щоденнику Еріха Лясоти, посланника імператора Священної Римської імперії Рудольфа II. У 1594 році він приїхав на Січ з пропозицією від імператора вступити до нього на службу і разом воювати проти турків, – говорить Гаврилюк. – Спочатку поговорив з козацькою старшиною, ті зібрали "коло" на площі біля церкви. Гетьман в центрі, осавули стежать за порядком. Розповіли всім про пропозицію імператора – і почався рада". Вже з цього документа помітно, що козацька старшина намагалася відокремитися від решти – "черні", тому що вони радилися окремо.
Природно, ніяких бюлетенів у козаків не було. Зате були шапки (не у всіх), які підкидали в повітря, і луджені глотки. Так і приймали рішення – хто голосніше кричить, той і правий.
Лясота пише, що запорожці погодилися на пропозицію Рудольфа, про що тут же повідомили старшині, пригрозивши, мовляв, якщо вони не підтримають – будуть убиті на місці. Ті перечити не стали.
Чорна Рада. На неї зібралося більше 40 000 людей, а переміг головний демагог і популіст.
Звичайно, ні про яке кворумі на таких зібраннях не йшлося. Частина козаків могла бути в походах, частина роз'їжджалася по своїх справах – а рішення приймали ті, хто в момент зборів опинявся на місці. Що більшість вирішила – те й робили, а меншість могли побити за непокору або навіть убити.
Зате зміна влади відбувалася дуже швидко. Запорожці були войовничими хлопцями, тому гетьманів вибирали досвідчених і загартованих у боях. За прояв боягузтва можна було позбутися як посади, так і голови. Так сталося, наприклад, з гетьманом Яковом Бородавко, якого Петро Сагайдачний (до того часу обіймав посаду кілька разів) публічно звинуватив у небажанні йти з поляками в похід проти турків. Уміло зігравши на войовничості запорожців, він знову став гетьманом, а Бородавку згодом усунув. Подібні маніпуляції, до речі, не були чимось незвичайним – багато гетьмани користувалися послугами "агітаторів" і "пропагандистів", які виставляли противника в невтішній світлі.
Основи козацької демократії захиталися в 1648 році після обрання гетьманом Богдана Хмельницького. Він провів кілька блискучих військових операцій проти поляків – битви під Корсунем і Жовтими Водами, – після чого посли Речі Посполитої прибули просити світу. Хмельницький зібрав Раду – але козаки, на відміну від нього і старшини, бажали продовження війни. Гетьману вдалося переконати їх, але осад, як мовиться, залишився. Усі наступні скликання Хмельницький вміло звертав собі на користь, позбавляючись від незручних представників козацької старшини. І, нарешті, в 1654 році, на Переяславській Раді, коли були підписані договори з Москвою, стало зрозуміло, що загальні збори себе пережило. У ньому, крім козаків, почали брати участь і селяни, і міщани, і духовенство, але основні рішення приймав гетьман і його Старшинська рада. Втім, на захист демократії варто згадати, що за всю історію Війська Козацького гетьмани не стали диктаторами, приймаючи рішення спільно зі старшиною.
У той же час Запорізьку Січ все більше і більше усували від управління козацькою державою. Запорожцям це, природно, не подобалося. Цим скористався знатний демагог і популіст Іван Брюховецький під час знаменитої Чорної ради 1663 року. Він запросив туди ігнорованих досі запорізьких козаків, пообіцявши, що вони будуть брати участь у прийнятті державних рішень, і, виступаючи перед сорокатисячна зборами (до речі, найбільшим за всю епоху), пообіцяв усім вольності. Варто, однак, згадати, що крім запорожців Брюховецький привів туди і московські війська, так що посада, по суті, була у нього в кишені.
Далі вплив Москви тільки зростала. Там призначали гетьманів, там же їх і прибирали. Загальні збори трансформувалося в раду гетьмана, його оточення та представників полків (самих полковників і найбагатших старшин) – тепер замість тисяч людей збиралося 500-800 осіб. Почали з'являтися й держструктури – наприклад, суди. Генеральна Рада стала, скоріше, церемоніальним органом, який збирався для того, щоб прославити новообраного гетьмана. Впливати на його вибори у козаків вже не було ніякої можливості.
Переяславська Рада. До цього часу Богдан Хмельницький зрозумів, що прислухатися до думки простих козаків не варто, і загальне зібрання стало церемоніальним.
Читайте також:
Головні теми