Головна Сьогодні

Покинутий Трахтемирів: чим живуть найтаємничіший півострів на Дніпрі і його останній житель

Тут земля всіяна раритетами, а стародавні місця лікують хворих і захищають півострів від окупантів

Трахтемирів – це півострів на Дніпрі поблизу Канева, заповідник і містечко з дивовижною історією, а також занедбане понад 40 років тому село. Чим ближче під'їжджаєш, тим більше зустрічається розвалених мазанок, що їх пожирають бузині і бур'яни.

"Моя хата (1886 року побудови) була такою – на даху акації молоденькі росли. Ткнув рукою стіну – продірявив наскрізь", – згадує Олег Петрик, єдиний прописаний мешканець Трахтемирова. Коли в 70-х влада вирішила створити Канівське водосховище, село примусово відселили, і після затоплення вціліли лише лічені хатки. Одну з них 29 років тому відремонтував Скіф, і живе тут, перетворившись на своєрідного ангела-хранителя цих місць. Або робінзона – як кому подобається.

Влітку сюди приїжджають бджолярі і екопоселенці, рибалки і відлюдники-любителі. Найближче сусідство – руїни мисливського комплексу, покинутий піонертабір "Салют", старовинне кладовище і так звані місця сили. "Сегодня" вирушила до Трахтемирова дізнатися, як це – жити серед руїн і святинь, в оточенні незайманої природи і мисливців, які зазіхають на неї, та
"шукачів скарбів".

ЧУДОВИЙ ПІВОСТРІВ

Тут повно загадкових місць сили, що притягають людей – Марків шпиль, гряда Марка, козацький цвинтар і підземний лабіринт, про які ходить містична слава. У тутешніх земель, за словами "аборигена" Петрика, є вища охорона, і окупантів вона не терпить. А ось мирні поселення тут знаходилися вже 120-130 тисяч років тому. Трахтемирів пам'ятає мисливців за мамонтами, представників трипільської і зарубинецької культур, скіфів.

У XVI-XVII століттях півострів облюбували козаки: Петро Конашевич-Сагайдачний зробив Трахтемирів столицею і важливим центром на Дніпрі, і донедавна зберігалося навіть середньовічне козацьке кладовище. Його пошкодили в 2000-х, коли можновладці будували тут мисливський палац. "А на унікальній пам'ятці – дореволюційній кам'яній земській школі – побудували вертолітний майданчик", – розповів нам директор Державного історико-культурного заповідника "Трахтемирів" Тарас Теліженко.

new_image2_386

Петрик-Скіф. Живе у Трахтемирові відлюдником уже 29 років

ОСТАННІЙ ЖИТЕЛЬ: БЕЗ СВІТЛА, АЛЕ З БІБЛІОТЕКОЮ

Олег Петрик – дивовижна людина і справжній патріот заповідника, за його власним висловом – "дисидент з 17 років". Він у свої 40 покинув столицю, оселився відлюдником і відтоді обороняє тутешні ліси від "прибульців", як уміє. Він твердо переконаний, що Трахтемирів – місце виключно священне, з нього почалася Русь, і не те що мисливцям, але навіть звичайним туристам-роззявам тут не місце, тільки прочанам.

Але все ж Скіф гостинний, причому його відвідувачі – публіка вельми різношерста, нерідко – з далеких країн на кшталт Нової Зеландії або Бахрейну.

"Я тільки сатанистів і фашистів не люблю, а так – всяких людей приймаю. У мене Малюк – лакмус: якщо до гостей підходить, а не ховається – значить, люди добрі прийшли", – показує нам на одного з вибіглих назустріч собачок-левреток Олег Георгійович.

new_image4_271

Лісовий дворик. В альтанці у Скіфа в ролі столу – 300-літні жорнаа

МУЗЕЙ ОДНОГО ДОГЛЯДАЧА. За довгі роки життя в цьому історичному місці він добув чимало раритетів, які, за його словами, тут валяються під ногами – потрібно лише вміти бачити. "Ось це уламок давньогрецької амфори, тут – елемент сохи ХІІ століття", – недбало вказує Петрик на розкладену на призьбі експозицію.

Стіни будинку розписані давньоруськими орнаментами-оберегами: на одній красуються щит і піка, а всередині – чи то середньовічний замок, чи то дворянські хороми. На тахті ліниво дрімає густопсовий хорт Лат (можливо, єдиний представник породи в Україні), а полки, ніші під лавками і шафа забиті книгами. Залишок простору – під кольчугами, піками, ножами, мечами і щитами, дивовижної дерев'яними меблями та сувенірами з різних країн. "Цей ніж чехи мені залишили, цей – ізраїльтянка зі спецзагону... А цей ріжок лісника ХІХ століття сам знайшов у розваленій хаті діда Прокопа, останнього мельника (залишки його вітряка – при в'їзді на гору)", – перебирає свої багатства Скіф. У кабінеті хатинки – старовинна конторка (стіл для писання стоячи), особлива гордість Олега Георгійовича: "Це подарунок. Дорога тим, що точно така, цієї ж фірми, була у Льва Толстого. А він – мій гуру".

new_image5_223

Будинок-музей. У хатинці – море книг, артефактів і тисячолітня піч

ПЕРВІСНЕ ГОСПОДАРСТВО. За водою Скіфу доводиться ходити до Дніпра (місцеві раніше бурили свердловини завглибшки до 150 м). Щоб набрати кілька баклаг води, він йде лісовою стежкою, спускається по сипучих піщаних схилах до води, і там знаходить трубку, що стирчить з прибережного піску, – це і є колодязь. До трубки під'єднують насос-помпу і качають. Електрики не було ніколи, та й Олег Петрик, ідейний її противник, навіть брав участь у "звільненні святилища" від високовольтних ліній, які тягнулися до піонертабору.

new_image3_328

Воду потрібно добувати помпою

Все необхідне для життя в диких місцях у Олега Петрика є: під навісом захована "браконьєрська" байдарка (ловить рибку), в кабінеті – велосипед. На подвір'ї – вулична кам'яна піч, укрита очеретом, і кухонне начиння. Поруч – альтанка, в якій влітку Скіф приймає гостей (до слова, столом в альтанці служать жорна XVIII століття). Головна визначна пам'ятка будинку – піч, якій... тисяча років! "Її знайшли археологи в Монастирці, описали і кинули. А я перевіз і склав", – ділиться Петрик. Зимує він в селі практично поодинці, а влітку на постої у Скіфа – по 10-20 наметів туристів-бекпекерів. Періодично він з товаришами ходить на байдарках вздовж берега і підбирає все, що викидають судна, – іноді, каже, сміття вивалюють мішками.

МІСЦЯ СИЛИ: ЛІКУЮТЬ НАВІТЬ РАК

Ця сторона заповідника настільки безлюдна, хоч голяка ходи. Куди не глянь – пагорби, яри, балки, порослі лісом. Насамперед в Трахтемирові покладається сходити на висоту 220 – давнє святилище, місце сили. Від будиночка Скіфа до нього близько 3 км дороги. І це не шлях, а прогулянкова санаторна стежка: зелень, спів птахів, свіжерозриті лисячі нори і сліди "полювання" кабанів, неймовірні дніпровські пейзажі...

"Хто хоч трохи ще живий духовно, відчуває тут неймовірний підйом, в деяких місцях буквально мурашки по шкірі. Хто хворий – відновлюється, хто втратив себе – знаходить, – запевняє Олег Георгійович. – Я, живучи тут, вилікував важко хворі легені. Онкохворим, які приїжджають, раджу побувати на висоті вранці і ввечері в сутінках, зустріти на горі захід і світанок – це найкращі ліки". За його словами, сюди навіть з Нової Зеландії експедиція приїжджала в пошуках чудо-висоти: вона відзначена на електромагнітних картах світу (а в реальності – геодезичним знаком, тріангуляційною триногою – як потужний силовий центр, звідки розходиться енергія).

new_image6_175

Висота-220 – місце сили

ЧИСТА МІСТИКА. З усіма, хто різного часу намагався приватизувати півострів, ставалися, за словами його служителя, великі неприємності: "Колишній голова "Нафтогазу" взяв землі в оренду на 49 років, тобто навічно. Але спотворити їх не встиг – незабаром проблеми почалися, – зазначає Олег Петрик. – У 90-х якесь співтовариство "Рось" (останній представник – я, умовили мене), мало намір створити тут так звану духовну столицю України. Зібрали з діаспори $ 20 млн, все розікрали. А коли дійшло до оформлення документів на землю – одного лідера вхопив великий інфаркт, іншого – інсульт. А до цього, ще за часів совєтів, один перший секретар райкому Переяслав-Хмельницького намагався на горі Батури, де, за переказами, височіла вежа Іллі Муромця, дачку побудувати – теж погано кінчив".

new_image9_94

Колишній палац. Згорів до кам'яної основи, чому – невідомо

Тут – сакральне серце України, переконаний Скіф, де колись знаходилися ранні дохристиянські капища, жили волхви. "Марків шпиль – це могильник, якому 9000 років! А під хребтом Святого Марка, на глибині 30 м, ховається печерний лабіринт, якому десятки мільйонів років. За переказами, грек Марк заснував у ньому один з перших монастирів на Русі", – розповідає Олег Петрик.

Забиратися на Марків шпиль знавці тутешніх місць строго не рекомендують: з завойовниками кургану, говорять, траплялися всякі біди. "Приїжджали тут столичні дівчата на джипі – троє таки не послухалися, забралися на шпиль. А поверталися додому – джип на рівному місці перекинувся. Ті троє до лікарні потрапили, а на двох інших – ні подряпини", – згадує Олег Петрик.

СТАРЕ КЛАДОВИЩЕ: ІСТОРІЯ ПІД ВЕРТОЛІТНИМ МАЙДАНЧИКОМ. Якщо заглибитися від покинутого піонертабору до лісу і злегка поблукати, то потрапляєш на занедбаний цвинтар ХІХ століття. Тут – зарослі диким виноградом і деревами кам'яні надгробні плити і хрести, до яких ось уже років 50 ніхто, крім туристів, не ходить. На деяких збереглися видряпані прізвища померлих і дати: 1888, 1863, 1895, інші могили просто відзначені валунами в головах. Віддалік – металеві хрести останніх похованих перед виселенням селян. Окремо – суворий ряд червоних обелісків, під якими покояться радянські солдати. Червоні зірки, що зазвичай красуються на таких обелісках, хтось давно спиляв, "декомунізував".

new_image7_153

200-літнє кладовище. Заховане в заростях дикого винограду

"Кладовище помилково вважають козацьким, бо в ХІХ столітті тут копіювали стиль поховання козаків: мальтійські хрести, кам'яні надгробки. А справжній пантеон козацької слави був трохи нижче", – пояснює Петрик. Для побудови особняка для екс-голови "Нафтогазу" зняли колись 1,5 м ґрунту, в якому ховали героїв, розповідає Скіф. "Зліва від напіврозвалених сходів знайдете камінь козака Мухи. Могилу пограбували давним давно, а камінь зберігся", – говорить "гід". А за 30 метрів від нього, за словами Петрика, копаючи канаву, знайшли поховання козака XVII століття: "Це був красень, гігант – 1,8 м зростом, в польському шкіряному форменому кунтуші з бубонцями-застібками". Але, незважаючи на всі знахідки, будівництво садиби не припинили.

new_image8_127

Рівний ряд солдатських могил

МИСЛИВСЬКІ УГІДДЯ ТА СВИНІ-ХУЛІГАНИ

Тут багатий тваринний світ – гадюки, мідянки, кабани, лисиці, косулі, іноді бігають вовки. "Минулої зими ми зняли омелу з дерев, козулі приходили до мене її їсти прямо під вікна, – розповідає "Сегодня" Скіф. – Мисливців багато, позаминулої зими вони по сотні кабанів за раз вибивали".

Приїжджають мисливці цілими кавалькадами дорогих джипів, з гвинтівками, каже Скіф. Але останнім часом по цю сторону гірки, де він живе, не ходять – обмежуються територією мисливського комплексу. Землі викупили разом з пам'ятками, і створили мисливські угіддя закритого типу. Нічого дивного в стрільбі немає, каже і директор заповідника Теліженко. "Чув, що полюють тут. Проблема в іншому: ми проходили ділянку – переоране поле, свині переривають навіть ґрунтові дороги! Ці комплекси явно переборщили з поголів'ям, воно тепер знищує унікальну рослинність", – пояснює він.

АРТЕФАКТИ: ВІЙНИ ТА ІСТОРІЇ

Тут розташовувалася німецька лінія оборони: навіть зараз можна розрізнити напівзасипані окопи. Приречені радянські солдати багато днів намагалися взяти штурмом ці схили, поки Київ вирішили брати не з Букринського, а з Лютізького плацдарму. Всього в цій провальної операції, за різними даними, загинули від 250 до 400 тисяч солдатів.

Після війни тут снаряди і осколки валялися як гриби. Під солом'яною стріхою хати, яку купив Петрик, відразу знайшли три штик-ножа і автоматні диски. "Товариш у Григорівці хату купив – була вся в дірках. Виявилося, господар набив горище знайденими снарядами, потім якось перегрів хату, все добро і вибухнуло, – розповідає Скіф. – А стежка, що йде над Дніпром на Букрин, в одному місці укріплена була двома кожухами величезних авіабомб. Їх вже вкрали".

new_image10_82

Тут був ресторан. Але вандали його давно розтягнули по дощечці

ЧОРНІ КОПАЧІ. Місця, де кипіли бої, завжди привертають любителів заробити на раритетах. Шукачів скарбів тут безліч, запевняє Скіф. І це правда: не пройшовши і 300 метрів від його житла в сторону висоти 220, ми вже зустріли одного. "Озброєні так, що археологам і не снилося! У них ірландські щупи, металошукачі, що реагують на кольоровий метал", – розповідає Петрик. Років 25 тому двоє хлопців тут навіть кулемет знайшли німецький, цілісінький. "У німецьких кулеметників завжди був у ніші окопу запасний кулемет – в мастилі, загорнутий в ганчір'я. Двоє копачів знайшли такий сюрприз – розкрили, протерли, зібрали кулемет і дали чергу, – згадує Олег Петрик. – Ну, ми збіглися, надавали по шиї, відібрали. А потім я вивіз кулемет подалі до річки і принародно втопив". Знахідки тут бувають дивні: так, одного разу виявили цілий статок – золотий динарій часів Римської імперії. "Йдемо з товаришем уздовж берега, він піднімає грудку, обмив – а в руках коробчастий хрест ранньохристиянський, – розповідає Петрик. – У Монастирці точно так же знайшли керамічний світильник ІІІ століття, зарубинецької культури".

new_image11_71

Тут навіть збереглися окопи

СУД ТА СПРАВА: КОМУ НАЛЕЖИТЬ ТРАХТЕМИРІВ?

Державний історико-культурний заповідник "Трахтемирів" створили 1994-го. А шість років потому величезну ділянку передали в приватне володіння, і відтоді ділянки потихеньку розтаскувалися. 2016 року прокуратура почала розгляд за фактом незаконно приватизованих земель (на той час, за словами Теліженка, з 4500 га заповідника залишилося жалюгідних 590 га). Але слідство ні до чого не привело: як повідомили нам в Департаменті екомережі та природно-заповідного фонду, заповідник "Трахтемирів" був створений 1994 року постановою Кабміну, але без уточнення його площі і меж! Тому частина земель все ще повноправно входить до складу регіональних ландшафтних парків: 5562 га – Черкаської області і 5148 га – Київської.

"Прокуратура працює сама по собі, а ми, зі свого боку, намагаємося з'ясувати, як передавалися землі, і подаємо звернення, щоб вищі інстанції розібралися, – пояснює Теліженко. – Мене підтримують в цьому і громадські організації. Спробуємо повернути все державі".

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Джерело: "Сегодня"

Новини партнерів

Популярні статті

Новини партнерів

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь