Головна Сьогодні
Ексклюзив

Наташа Балабанова: "Іноді ти повинен пройти шлях депресії, щоб прийти до себе"

Щосереди ми розповідаємо про те, як успішні люди боролися з депресією

Топ-стиліст світового класу, президент міжнародної асоціації топ-стилістів Intercoiffure Mondial в Україні і власниця салону краси Наташа Балабанова розповіла свою історію для соціального проекту "На шляху до успіху. Депресія". Проект створений за ініціативою PR-агентства Lavska Story в рамках корпоративно-соціальної відповідальності.

Наташа Балабанова: В моєму житті були депресивні стани, починаючи з дитинства.
Наташа Балабанова: В моєму житті були депресивні стани, починаючи з дитинства.

- Наташа, маючи професійне світове визнання, Ви як багато працюєте, так і дуже багато подорожуєте. Складається враження, що Вам не може бути близькою тема депресії? Але чи це так?

- Це дуже обширна тема, яка цікавить кожного у XXI ст. Раніше депресія вивчалася набагато менше. Всі психологи говорять про те, що умови життя, батьки, проблеми дитинства, дефіцит любові – це основний аспект, що закладаєтья в кожну індивідуальність. Якщо говорити про особисте, то в мені завжди була частина мене, яка дозволяла комфортно жити навіть зі своїми депресивними нотами. Депресія виникає з різних причин: втрата роботи, нещасливе кохання, гнітюче почуття вини, бажання закритися і не спілкуватися у соціумі. Звичайно, в моєму житті були депресивні стани, і вже починаючи з дитинства.

- Найчастіше можна почути, що депресією страждають дорослі. Ваша історія якось пов'язана з дитячою травмою або що стало причиною?

- Мене виховувала мама. Коли мені було 10 років, батько залишив сім’ю, тому що знайшов іншу жінку. І це залишило певний відбиток на моєму житті. Не можу сказати, що я йому не пробачила. Але це не відпускає. Словами важко пояснити. Хоча я батька поважаю і ціную, але його відсутність, яку вже ніколи не повернути, залишається у моїй свідомості. Той період дуже сильно вплинув на мене як на особистість. Але в житті нормально вибирати те середовище, де ти закоханий, де тобі добре. Ми ламаємо життя дитини, тому що думаємо про себе зокрема. І цей момент повторився і в моєму житті. Через два роки після народження донечки ми з чоловіком розлучилися. Такі ситуації є в житті кожного, і вони залишають свій слід.

 - А як цей важкий період переживала Ваша мама? В неї спостерігалися депресивні прояви?

- Так, в неї була сильна депресія. Вона дуже страждала. Я думаю, що вона й досі не вийшла з цього стану. Це був сильний удар. Кожного разу, коли ми проговорюємо ситуацію, я відчуваю її розчарування. Дуже важливо пробачити, відпустити і жити далі. Але вона не змогла цього зробити, тому біль залишається з нею. Я тільки тепер розумію, як мамі потрібна любов. Але якщо вона живе тільки мною і своєю онучкою, то це залишок депресії, залежність від любові. Все що я можу зробити, це заповнити любов’ю ті клітини, які залишилися недолюбленими.

- В дорослому житті, здається, ми стаємо сильнішими, але це не гарантує постійний спокій у душі. Особливо це йдеться про людей, які мають великі досягнення. Чи були схожі стани? З чим були пов’язані?

- З професійною діяльністю. Коли я переїхала до Києва, постало питання подальшої моєї творчої діяльності. До цього часу я отримала освіту, попрацювала і навіть майже відкрила свій салон. А в Києві було важко влаштуватися. Я знову замислилася, чи можу я, окрім перукарської справи, ще щось створити. У той період я знаходилася у депресивному стані, тому що цілий рік не могла влаштуватися за своєю спеціальністю. Це мене змусило замислитися про іншу сферу діяльності.

- Як проявлявся ваш депресивний стан? Що допомогло вам усвідомити, що час діяти?

- Я плакала кожного дня. Чоловік йшов на роботу, а я плакала. Я намагалися себе заповнити будь-якою працею: все переробила вдома, перечитала, зробила ремонт. Але це не було спасінням. Поки я не влаштувалася на роботу. І тут я зрозуміла, що повинна продовжувати свою справу, тому що моя робота потрібна людям, я створюю красу навколо себе і можу бути корисною. Шлях любові до себе лежить через зацікавленість в тобі як у професіоналі. Головне розібратися, що тобі цікаво, в чому ти можеш бути цікавим для своєї родини, суспільства. Якщо не налаштувати себе правильно, можна прожити досить банальне життя. Апатичність є в кожного з нас, навіть у найбільшого оптиміста. Ти прокидаєшся одного ранку, тобі не хочеться робити фізичні вправи, читати книгу, доглядати за волоссям. Ти просто дозволяєш собі ці лінощі.

Наташа Балабанова: Кожен день потрібно проживати щасливо, тому що далі його може і не бути.
Наташа Балабанова: Кожен день потрібно проживати щасливо, тому що далі його може і не бути.

- Як Ваша депресія вплинула на стосунки з близькими?

- Погано вплинула. Я вважала, що не існує в цьому світі людини нещаснішої за мене. Постійні сльози і заздрість, що в мого чоловіка є робота, спілкування. А потім я сказала собі, що все, крапка, я йду і досягаю мети. Мабуть, кожній людині треба колись заховатися у свою мушлю, щоб набратися енергії, сил, проаналізувати і визначитися. В моїй депресії був страх того, що я забула своє ремесло, втратила навички, творчі здібності. І цей страх, можливо, заважав мені зробити сміливий крок. Але коли я почала працювати, то відчула свою індивідуальність та свої сили. В мене повірили мої клієнти. І ця віра в мене як у спеціаліста знову повернула мене до моїх амбіцій. Я дуже швидко забула про свою депресію завдяки тому, що включилася в роботу.

- Ваш стан був помітний оточуючим? Де ховалося зерно проблеми?

- Я вважаю, що ні. Я дуже глибоко ховала це. Про мій стан знав тільки чоловік. Але я взагалі не можу сильно побиватися, тому що в глибині душі я оптиміст. Моя депресія була пов’язана з тим, що я не була затребувана як людина, здатна щось робити для суспільства. Мені важлива самореалізація. Вихід творчої енергії. Я в собі це відчувала. І цей тиск виливався у щоденні сльози.

- Такі складні переживання надалі змушують сприймати професійні виклики, можливо і не без страху, але трішки інакше?

- Так сильно я вже ніколи не плакала. Але була ще одна ситуація, яка могла б викликати депресію. Коли я вже мала свій салон, нам потрібно було за тиждень залишити приміщення. Ти розумієш, що в тебе є команда, клієнти, але немає майданчика, де ти будеш продовжувати свою професійну діяльність. Але враховуючи свій попередній досвід, а також допомогу друзів та мою відкритість, я пройшла цей шлях легше, ніж першого разу.

- Тобто Ви шукали підтримки у близьких людей?

- Я вважаю, що треба ділитися своїми переживаннями. Це може бути професіонал – психоаналітик, психолог, або близька людина – мама, папа, діти. Але якщо ми говоримо про важку форму депресії, то тут друзі мало що порадять, треба звертатися тільки до спеціаліста.

- А хто для Вас є тією людиною, до якої Ви звертаєтесь у важкі періоди?

- Це мої книги. Я завжди цікавилася психологією, філософією. Досвід філософів давав мені відповіді на питання: хто я є? що є головне? як знайти свій шлях? чи на своєму я місці? Для мене свого часу стала відкриттям книга "120 філософів" Таранова, де були короткі думки людей, які пройшли той самий шлях, і депресію зокрема. Мені було важливо почути "що робити, якщо". Наприклад, Соломон казав: "Все проходить, і це теж пройде". Життя настільки цікаве, настільки різноманітне. Якщо ти відкриєш двері, вийдеш в парк, то природа може розкрити для тебе цей світ по-іншому. Але ми багато чого не встигаємо помічати. Ми поспішаємо, в нас багато планів. Ми не помічаємо навіть депресію. Соціальний світ ХХІ ст. –конкуренція в усьому. Хтось красивіший, хтось більш успішний, в когось більше лайків в Інстаграмі – все це може стати причиною депресії. Це так звані перегони успішності, хоча, насправді, це темп життя, який ми втановлюємо. Тому важливо знайти своє місце в житті і зробити своє життя цікавим, насиченим.

Якщо ми заспокоїлись на тому, що ми знайшли, це буде наша захисна кора від усіх неприємностей. Якщо ти щось не встиг зробити сьогодні, нічого жахливого, це твоє життя, ти нікуди не поспішаєш. З іншого боку, ти поспішаєш, тому що думаєш про вік. Але на кожному етапі життя цікаве по-своєму: свої думки, своє везіння, свій прибуток. Не треба страждати, що ти чогось не встиг сьогодні, ти можеш зробити це завтра, якщо захочеш.

 - Маючи такий досвід, як Ви сьогодні попереджаєте депресію? Адже в наш час, і справді, якщо не пізнавати самого себе, то можна знову потрапити у "пастку".

- Я чесно зізнаюсь собі, що мені болить. Адже кожного дня приходить якийсь біль від недосконалості. Контроль над собою, над своїми діями, намагання бути кращою, ніж я була вчора, дає мені необхідні кроки, щоб не зустрічатися з цим болем. Я сама це регулюю і намагаюсь не потрапляти на вудочку егоїзму.

Кожен день треба проживати щасливо, тому що його далі може не бути. В депресії є суїцидальні речі, які не можна допустити. Треба пам’ятати, що нам життя дане Богом, нам його подарували наші батьки і ми не маємо права розпоряджатися цим життям до моменту, коли нам вже час. Завжди треба намагатися змінити своє життя на краще.

- До Вас звертаються люди за допомогою у важкі періоди?

- Це дуже тонкий момент – зачепити чужий біль. Якщо я помічаю в людині ноти розчарувань, бажання любові, я це тонко відчуваю і намагаюсь спілкуватися на приємні теми, зацікавити, відволікти. Треба діяти дуже обережно.

- А чи спостерігали Ви коли-небудь у Вашому оточенні людину, яка перебувала у депресії?

- Таких людей не завжди помітно. Я думаю, що кожен із нас маскується від своєї депресії, щоб виглядати сильним, успішним, радісним. І більшість, хто не шукає допомоги. Людина знаходиться у глибокій депресії, тому що їй не вистачає любові ззовні. Вона себе не любить, не цінує, але хоче, щоб її любив увесь світ. І якщо цієї любові немає, людина страждає, занурюючись у ще більшу депресію. У цій ситуації важливо попрацювати не тільки з професіоналом, але й самостійно: щоб визначити, що саме тебе бентежить, в чому твоя точка болю.

Наташа Балабанова

- Чого навчила Вас депресія? Якими істинами Ви можете поділитися з іншими, щоб підтримати їх?

- Полюбити себе! Це легко сказати, але до цього треба прийти, через книги зокрема. Любов до себе з'являється не тому, що ти сказав собі: я себе люблю. Ні, це інша любов. Це прийняття себе з усіма своїми недоліками. Сакральний світ індивідуальності – чарівний. Ця віра повинна бути 100%. Коли ти полюбиш себе, тобі не потрібна буде любов ззовні. Ми не можемо ходити і жаліти людину, яка в депресії, тому що все в руках самої людини. У кожного є свобода. Цим треба пишатися, а з іншого боку – контролювати свої думки, особливо негативні.

Треба навчитися позитивно мислити. Вранці робити зарядку, приймати холодний душ, як додатковий адреналін для підняття настрою. Рекомендую використовувати ароматичні масла, поширюючи навколо себе простір запахів, це дуже добре впливає на підсвідомість, свідомість і створює певну чарівну атмосферу. Готувати красиві сніданки з красивим сервуванням. Говорити собі і своєму оточенню як мінімум 20 гарних слів на день. Навчитися віддавати любов, яка вже є в тобі. Коли ти кристалізуєш себе в цей стан, ти зможеш сам собі допомогти. Я допомагала сама собі в різних ситуаціях. Іноді ти повинен пройти цей шлях депресії, щоб прийти до себе. Полюбити своє життя, полюбити себе в цьому житті. Завжди можна почати свій чистий щоденник, навіть якщо колись ти розчарувався. Завжди є шанс стати кращим.

Розмовляла Дарина Троцан


Ретуш: Дарина Лупинська

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Джерело: "Сегодня"

Новини партнерів

Популярні статті

Новини партнерів

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь