Марина Попович
Заступник Подієвого лідера Сьогодні Народний художник України Олег Пінчук – один з тих митців, хто не чекає дива, а творить його сам. Саме віра в свої сили та постійна праця привели його до звання "Першого скульптора України". Його роботи були представлені і знаходяться в колекціях Віденського музею історії мистецтв, ювелірній фірмі Cartier в Женеві, Espace Pierre Cardin в Парижі, Ризькому музеї іноземних колекцій, Московському музеї сучасного мистецтва, Національному музеї історії України, Національному музеї "Київська картинна галерея", Одеському музеї західного і східного мистецтв, Національному художньому музеї у Львові і т.д. Монументальні роботи знаходяться в історичних центрах європейських міст. Серед поціновувачів і колекціонерів Пінчука: нобелівський лауреат з літератури Маріо Варгас Льоса, член Палати Лордів Великої Британії – Ширлі Вільямс, баронеса Вільямс оф Кросбі, П’єр Карден, Мстислав Ростропович, брати Клички, Любов Хоба, та інші.
Олег Пінчук зустрівся з журналістом соціального проекту "Шлях до успіху. Депресія", щоб поділитися історією та принципами вольової людини. Проект створений за iніціативою та підтримки PR агентства Lavska Story у рамках корпоративно-соціальної відповідальності.
- Олег, дякуємо, що Ви погодилися взяти участь в проекті "Шлях до успіху. Депресія". Як Ви думаєте, депресія може зачепити кожного?
- Я думаю, що в певній мірі так. Є люди, в яких є "прививки" проти депресії. Це робота, це позитивний настрій, це любов до людей і це бажання самореалізації. На людину, яка нічого не хоче робити, яка просто сидить і чекає, що за неї хтось щось зробить, дуже впливають депресія, різні негаразди, телебачення, засоби масової інформації, невпевненість в завтрашньому дні. Насправді, ми живемо в одному інформаційному полі, але кожен отримує свою інформацію. Для когось негативна інформація – це депресія, для когось – крок до дій, для того щоб попередити і знайти можливості не потрапляти під цей деструктивний вплив, де ти втрачаєш багато. А втрачаєш ти тоді, коли не думаєш, коли не працюєш на результат.
- А особисто у Вас були такі періоди, які можна охарактеризувати як депресивні?
- У мене все життя побудоване із таких періодів. І моє вміння – це якраз боротися з такими впливами, з такими станами, і фактично стан депресії мені не знайомий. Іноді буває синдром депресії, але він дуже швидко лікується за допомогою праці, позитиву і конкретних дій, спрямованих на результат.
- А депресивні моменти пов’язані у Вас із особистим життям чи з творчістю? Як ви змінюєте своє самопочуття?
- Я знаю, що таке депресивні відчуття, але що таке депресивні стани я не знаю. До того не доходить. Це, знаєте, як починається ангіна, але вона наступного дня закінчується, тому що ти прийняв нормальні пігулки, випив меду, попарився, загорнувся у рушник, пропотів і одужав. Треба просто не доводити до цього стану. Більшість людей живуть у стані депресії, тобто – все погано, зарплата маленька, треба їхати звідси… Треба працювати! Працювати на результат, працювати кожного дня.
- Ви працюєте у складній сфері – у сфері митців, які живуть, здається, у просторі поза часом. Філософія каже (Ф. Шеллінг), що творчість це – вища форма людської життєдіяльності. Але при всій красі цього поняття, Ви кожного дня стикаєтеся з питаннями матеріального виживання. Ваше спасіння саме у творчості?
- Поняття творчості – поняття відносне. Коли ми говоримо, що людина творча, це не значить, що вона постійно повинна творити. Тому що сам процес творчості займає невеликий відсоток. Інше – це життя. Життя художника – відвідування виставок, музеїв, друзів, спілкування. Лобіювання себе як особистості, як художника займає 90% часу. Якщо ти будеш постійно працювати, ти не будеш знати, що з тим всім робити. В мене сотні виставок, тисячі робіт, але фактично я працюю як скульптор тільки у півсили. А 90% часу – це такий менеджмент, маркетинг, промоушен себе коханого для того, щоб якось жити з мистецтва. Багато художників цього не розуміють і сподіваються, що до них прийде якийсь меценат, купить їх роботи, подарує музею, і вони не будуть нічого робити, будуть тільки малювати картини і насолоджуватися життям. Такого не буває!
Малювання картин вторинне, первинне – це знайти в цьому соціумі своє місце, його відстояти серед таких як і ти. Тому що фактично це продаж повітря, це боротьба за ресурс, якого дуже мало в Україні. Дуже просто робити сучасне мистецтво, але жити з мистецтва дуже важко. Ми розуміємо мистецтво як виготовлення якогось об’єкту, чи інсталяція, чи скульптура, чи картина, чи якийсь хеппенінг, але ніхто не розуміє, що це складний процес, який дає тобі можливість жити з мистецтва, розвиватися за рахунок мистецтва, годувати свою сім’ю, робити якусь перспективу, і це, мабуть, найскладніше.
- А такий активний спосіб життя Вас не виснажує?
- Ні, навпаки. Я з позитивом ставлюся до життя, я не вживаю алкоголь. Для мене спілкування з людьми – це насолода, позитивні емоції. Це мене спасає від всяких депресій, всякого негативного оточення. Хоча у багатьох людей в цьому житті є почуття заздрості. Але я завжди вчився у людей, які мали успіх. Я вважав, що треба брати з них приклад, а не заздрити. Треба краще порадитися з ними, знайти якусь контактну точку для того, щоб навчитися у них чомусь. У нас молодь прийшла, одну картину намалювала, дві скульптури виліпила, невеличка перемога, і вони вже відчувають себе небожителями. Але це "падишах на один день". Тому що життя ставить свої умови. Треба вміти адаптуватися до життя, треба вміти відповідати на виклики в житті, треба бути невтоним і йти вперед. А молодь думає, що вона сьогодні, а завтра вже все, завтра починаються проблеми, депресія, і багато перетворюються на наркоманів, алкоголіків.
- Ваш творчий шлях був легким чи важким? Адже, якщо враховувати проблематику ринку, де основю є репутація митця, важко уявити, що можна досягти успіху, не вступаючи в жорстоку конкуренцію з сильнішими.
- Він був напористим, він був фартовим. Але все відбувалося на праці, на любові, на повазі до людей, до оточуючих. І це була основна рушійна моя сила. Ви думаєте у мене немає зараз проблем? Коли йде війна, коли не до мистецтва, коли в мене сім’я, коли за все треба платити і платити не мало. Але я розумію, що якщо я опущу руки, то треба просто-напросто все здавати, продавати, виїжджати. Але я по життю боєць, я ніколи не відчуваю страху. Розумію, що майбутнє залежить від кожного з нас, і кожен повинен робити своє майбутнє наскільки він вважає за потрібне. Є люди різні, є спокійні, яким дайте достойну зарплату і вони будуть щасливі. А мені треба все! Мені треба Париж, мені треба Лондон… в мене висока планка. Амбіції заставляють не сидіти, не опускати руки, тому що мистецтво не є публічним.
Художники не є публічними людьми. Це актори, музиканти збирають зали, стадіони, театри. А художники збирають невелику кількість колекціонерів, яким їх внутрішній світ подобається чи не подобається. І тут іде боротьба між такими як ти, які хочуть того самого, а не мають. Але труднощі мене тільки закаляють, тому що дають наснагу і бажання йти вперед.
- Якось Ви назвали мистецтво – інтелектуальною грою. Це стосується тільки творчості чи людських відносин теж... Чи є тут ті люди, з ким Ви ділитесь своїми переживаннями?
- Всі свої проблеми в житті я вирішую сам. Про мої проблеми знаю тільки я. І в мене навіть немає часу з кимось ділитися. Бо щоб донести ситуацію, треба дуже гарно пояснити. І це іноді можна робити, а іноді не варто, тому що про проблему потрібно не розповідати, а вирішувати її. Є десятки способів це питання вирішити, і від мене вже залежить, правильно я зробив чи не правильно. Іноді для того щоб піти на захід, треба піти на схід.
Завдання в мистецтві не прямолінійно вирішується. Це дуже складна інтелектуальна, фізична, моральна діяльність, не завжди пов’язана з тим, що називається творчістю. Тому що ти зробив роботу, виліпив, але як з неї зробити бренд – це вже дуже складно. Багато художників не малюють картини, за них це роблять китайці, і вони цього не приховують. Той же Дем'єн Герст чи Джефф Кунс. Головне – навчитися думати як художник у сучасних умовах. Тобто художник у ХХ столітті, художник у XIX столітті і художник у XXI столітті – це зовсім різні художники. Зовсім інша ментальна і моральна модель.
- У Вас були кризові моменти у творчості?
- Іде постійний пошук, але пошук не повинен вбити тебе як художника, тому що все-таки художник повинен мати обличчя, стиль. Ти повинен мінятися, але в рамках свого я, свого внутрішнього бачення, свого внутрішнього розуміння. Хай під тебе люди працюють. Я для себе усвідомлюю, що я перш за все шукаю, я шукаю якісь нові тенденції, нові напрямки, але в тому стилі який я вже створив. Тридцять мінімум років я вже цим займаюся, але я ще експерементую з сучасним мистецтвом. Іноді роблю провокаційні інсталяції, перформанси для того, щоб показати, що я різноплановий художник. Але я розумію, що це мене не прогодує. Мистецтво – це такий самий товар, як усе інше, треба вміти його гарно продати. Треба робити його чесно, робити правильно, робити з душею, з любов’ю, відповідати за його художню якість і не боятися відстоювати свою позицію.
- Ваша робота більш схожа на вічну боротьбу із долею присмаку творчості. Але при цьому Ви дуже активно підкорюєте закордонні ринки... Цього літа Ваша експозиція була презентована в Шанхайському музеї художніх колекцій (Shanghai Art Collection Museum). Чи знайоме Вам емоційне вигорання?
- Не знайоме. Хай Бог милує! В мене стільки планів, що вони зараз стоять, бо немає ринку. Моє завдання – знайти новий ринок для реалізації своїх ідей. А ідеї реалізуються через скульптуру. А вона дуже консервативна. Скульптура має певну технологічну специфіку, що не дозволяє тобі робити те, що може робити живописець. І ти стеснений певними межами. І тоді ти повинен шукати свою індивідуальність. Такий парадокс: мистецтво вимагає бути індивідуальним, але мистецтво може не сприйняти твою індивідуальність. Це доведено історією мистецтва.
- Чи серед Ваших колег, знайомих у творчій сфері Ви часто спостерігаєте депресію? Можливо, якось допомагаєте?
- Я впевнений, що таких людей більшість, якщо не переважна більшість. До мене звертаються за допомогою. Я допомагаю фінансово або порадами, контактами, зв’язками, тобто я людина, яка завжди ділиться. Але люди, як правило, невдячні. Однак я не звертаю увагу, бо роблю це не тільки для них, але й для себе, щоб не відчувати, що я не допоміг. Коли нормалізується психічний стан людини, вона вже стає адекватною, це вже її карма. Вона перед Богом несе відповідальність. Коли людина досягає конкретного результату, коли піднімається, вона починає це все забувати, вона намагається тебе просто-напросто знищити. Це у нас в мистецтві досить таки розповсюджено, так само як і в політиці, театрі, кіно, шоу-бізнесі. Іде боротьба за виживання, але мені приємно, що я ніколи тим не займаюся. Я вище над цією ситуацією, тому мені простіше. Я можу образитися, я можу злитися, але це на певний момент. Потім все проходить, тому що є великі цілі, великі завдання, вони нівелюють усі ці проблеми.
- Чи є якесь правило, на яке може опиратись творча людина, щоб балансувати між бажанням досягти успіху та здоров’ям?
- Правильна відповідь – це конкретна дія, коли є конкретний результат. Ти можеш помилятися, ти можеш не знаходити одразу правильне рішення, але ти ніколи не повинен опускати руки. Не повинен бути в ейфорії від того, що ти досягнув. Це є результат, але нормальний результат, результат твоєї праці, а не те, що тобі щось на голову впало. З великого дива на голову нічого не падає. Падає тільки тоді, коли ти зранку встав і працюєш.
- Що можете порадити, як людина, яка активно формує свій простір та настрій, тим, хто зіткнувся з проблемою депресії? I, можливо, саме Ваші слова або порада стануть тим очікованим допоміжним інструментом на шляху до їх успіху.
- Якщо ви хочете в житті чогось досягати і знайти самореалізацію, то працюйте, не опускайте руки, не впадайте в депресію. Якщо вам це важко, складно – займіться спортом, займіться вишиванням, в’яжіть шкарпетки, допомагайте собакам. Треба знайти себе. Ваш час повинен бути присвячений чомусь позитивному. Якщо ви не можете досягти висот у професії, наприклад, створити медіа холдинг, стати генеральним директором цього холдингу, переключіться на благодійність, наведіть порядок у себе в кімнаті, потім у себе в під’їзді, потім у себе в дворі, а потім робіть порядок у державі. Крок за кроком людина змінює свою ментальність. Змінивши свою ментальність, в людини не залишається часу на депресію. Ясно, що все може бути, ми люди смертні, ми можемо хворіти і рідні наші живі люди, але віра в себе, в позитив дає сили і бажання боротися до останнього.
Розмовляла Дарина Троцан
Ретуш: Дарина Лупинська
Головні теми