Все про Джонсона

Книги на літо

Секс vs сльози

Басейни у Києві

Тиждень моди

Олексій Кирющенко: Для "Ліквідації" мене особисто голив Машков

Зараз 52-річний режисер "одружений на роботі"

Відомий режисер в ексклюзивному інтерв'ю "Сегодня" – про те, як Поліщук тікала з лікарні до нього на зйомки, чим Зеленський кращий за народних артистів, і чому одружений на роботі.

- Олексію Адольфовичу, ви з акторської родини?

Реклама

- Ні, мої батьки – з будівельної сфери. Батько був начальником будівельного управління, і мене, до речі, теж до цього закликав. Батько завжди мріяв бути художником і мене вчив малювати. На вулицю не випускав, поки не намалюю малюнок! А мені навіть під копірку це не вдавалося – я лівша і мислю зовсім по-іншому. Ще наша сім'я завжди співала. Причому я, напевно, співаю гірше за всіх, тому що наймолодший. А ось мати, батько, старший брат на відміну від мене, соло, могли співати всіма голосами. Мій брат взагалі грає на кількох інструментах і цілком присвятив своє життя музиці – він композитор і аранжувальник, досить відомий в Україні. Він до цих пір живе в Дніпрі. До речі, для останніх п'яти телевізійних проектів музику написав саме він, Андрій Кирющенко.

- Ви самі вибрали професію або все-таки хтось допоміг?

- Щоб уникнути батьківських насильств над собою, я сам записався в народний театр танцю, театральну студію і на волейбол. Це було, ще, коли я навчався в Павлограді. Після школи я вступив до Дніпропетровського театрального училища. Але мати до останнього не думала, що я виберу акторську професію. Мені допомогло тоді те, що в дні мого вступу їй вирізали апендицит. Батько відвіз мене з Павлограда до Дніпропетровська, ну я і вчинив. Але мама все одно не вірила, що це може стати моєю професією. Після першого курсу мене на три роки забрали в армію. Я служив в Анапі в морчастині прикордонних військ, і там займався все тієї ж самодіяльністю. Ще на мені був музей, де я кожен день кільком сотням курсантів розповідав історії про прикордонників. Після армії я повернувся в училище і вирішив одружитися. Дружина закінчила на рік раніше мене і запропонувала рвонути в Москву, щоб далі продовжити навчання. Саме дружина мене і надихнула поїхати до Білокам'яної, сам би я навряд чи на це коли-небудь зважився. Так співпало, що це був останній курс Юрія Васильовича Катіна-Ярцева. Це був дуже відомий педагог, у якого вчилися Гундарєва, Богатирьов, Райкін, Бурляєв. Це все – його перший курс, уявляєте? Так ось, я відразу вступив, а дружина, як на зло, – немає. Потім ми їздили за Юрієм Васильовичем на гастролі і благали все-таки її взяти, ми ж як-не-як пара, і він змилостивився і взяв її на доборі. У нас на курсі було 36 артистів, а випустилось всього 16. Коли Катін-Ярцев пішов очолювати кафедру, він залишив замість себе свого заступника. Я особисто влаштовував революцію проти цієї людини, кажучи йому в обличчя, що він не має права викладати. Дай Бог йому здоров'я, адже цей педагог досі живий. Зрештою, нас з третього курсу почав займатися ректор Володимир Абрамович Етуш. Оскільки я був найголовніший бунтар на потоці, став і першим на відрахування. Але після того як він побачив мій уривок про Чонкіна, він відразу відтанув. А після моєї "Осінньої нудьги" за повістю Некрасова і зовсім закохався! До слова, цього спектаклю було редакцій вісім, і він до цих пір йде – 30 років вже! У нинішній версії головну роль грає Марат Башаров, а називається постановка "Одружитися вам треба, пане!". У Щукінському я почав ставити спектаклі з першого курсу, адже до цього в Дніпропетровську вже мав подібний досвід. Ще до здачі диплома мене одного з курсу взяли в Вахтанговський театр. Були варіанти ще піти служити в "Современник" або в Театр сатири, але Михайло Ульянов і Володимир Етуш мене, як самі вони говорили, "зарезервували". Пам'ятаю, закрили мене в кабінеті і пригрозили, мовляв, ми твої ангели-хранителі, але якщо ти вирішиш в якийсь інший театр податися, з Москви виживемо (усміхається). А режисерський я, до речі, так і не закінчив, але ніхто мене не запитав про наявність диплома. А без "корочки" я поставив близько 50 вистав і 20 телевізійних проектів. Ось така моя коротка творча біографія (сміється).

Реклама

3_298

- Ваша юність припала на лихі 90-і. Чим запам'ятався цей час?

- Це взагалі окремий кошмар! У театр-то мене взяли, але поселили тимчасово до готелю. А коли сталася криза, мене звідти турнули, і я опинився на килимку біля молодших курсів в гуртожитку. Саме тоді я почав займатися бізнесом – продавати нерухомість. У нас була своя контора з моїм другом, актором Андрієм Бутиним, але я до сих пір не розумію, як ми взагалі тоді вижили. Пам'ятаю, як я їздив розраховуватися о 12 годині ночі з пакетом, де було 50 тисяч доларів, з невідомими мені дагестанцями. Я один – на "запорожці", вони – на п'яти іномарках... З якого дива вони повинні були віддати мені документи, а натомість забрати тільки гроші, до сих пір не зрозумію. Вони ж цілком могли від мене позбутися! Загалом це було давно і небезпечно для життя. Через чотири роки такого бізнесу я заглянув в свій блокнот, побачив сотні записів з квадратними метрами і зрозумів, що потрібно все-таки повертатися до головної справи свого життя, тобто до театру. Гроші у нас були (хоча на власні квартири ми так і не заробили), на них ми і створили московський Театр комедії, але без стаціонарної будівлі.

Реклама

- Ви – один з перших режисерів, хто почав займатися антрепризою на всьому пострадянському просторі. Як вам прийшла ця ідея?

- Всі стаціонарні театри я називаю "трунами". Вважаю, що в трупі не може бути 120 осіб, це ж завод якийсь виходить! В ідеалі в трупі має бути вісім жінок і п'ять чоловіків, які можуть зіграти будь-який репертуар. Решта акторів запрошують на разові постановки. У Вахтангівському театрі я пропрацював майже 10 років, а йдучи з нього, я не знав усіх членів трупи в обличчя! Не може бути єдиного колективу, де працює сотня осіб. Мене це відштовхнуло, я замкнувся і почав займатися зовсім іншими справами. Почав ходити на постановки приїжджих режисерів – Някрошюс, Стуруа... Ну і, звичайно, у Катіна-Ярцева вдома я буквально днював і ночував. Це ж він – Джузеппе з "Пригод Буратіно" і слуга героя Янковського в "Той самому Мюнхгаузена". А антрепризою я почав займатися з 91-го року, коли мені виповнилося 27 років. У першій постановці за п'єсою "Месьє Амількар" у мене грали Сергій Шакуров, Інна Ульянова, Світлана Тома і інші талановиті актори. Як вони погоджувалися працювати з таким молодим режисером? Поняття не маю, напевно, це все удача і випадок. У рік ми грали по 120 вистав. А взагалі я вважаю, що режисер – це перш за все актор. І людина розумніша на одну книжку, з якої він прийшов. І ще це більшою мірою не професія, а світогляд. Тому для того, щоб когось вразити, потрібно самому в сто разів більше здивуватися.

- Ваше по-батькові досить рідкісне. Цікавилися своїм корінням?

- Звичайно. Наш рід – із запорізьких козаків. Мій батько збирав наше родовідне древо. Коли ми приїхали його ховати (у батька було два пороки серця, і він помер рано, в 57 років) – дізналися, що він докопався до нашого п'ятого покоління! І виявилося, що мій батько їх усіх зібрав на фотографіях. Прізвище мого прадіда – Гіль. І я навіть хотів брати його прізвище. Був би Олексій Адольфович Тьху! Як звучить! Батька мого назвали на честь Гітлера, тому що в 1935 році Радянський Союз ще дружив з Німеччиною. Дід був серйозним червоним командиром, і це було в честь своєрідною дружби між народами. Але прадід не зрозумів гумору мого діда і називав батька Ладехою, а друзі – і зовсім Іваном (сміється). Батько дуже хвилювався, як він нам, своїм синам, передасть це батькові, адже за своє ім'я він багато настраждався.

- Ваш перший режисерський досвід на ТБ – серіал "Моя прекрасна няня". І відразу такий успіх! Як ви взагалі потрапили в цей проект?

- На той момент мені було 39 років. У мене був свій театр, і я паралельно працював ще в трьох. І ось актриса Тетяна Васильєва порадила мою кандидатуру продюсерам "Няні". До мене на проекті змінилося близько 20 режисерів, але процес все не йшов. Сам я ненавидів телебачення і кіно, займався тільки театром, і мене все влаштовувало. Я не гнався за результатом, мене цікавив виключно процес, творчість. Перше, що я сказав продюсерам, що потрібно замінити Заворотнюк! Вона ж зовсім не комедійна актриса. Я навіть проводив кастинги актрис на роль няні, але в підсумку Олександр Роднянський мене таки вмовив залишити Настю. І, в кінцевому рахунку, вона стала моєю сестрою, фактично другою половиною. Адже акторська професія – практична, тут не потрібно просторікувати, краще все показати на своєму прикладі, щоб таким чином відтворити життя. І Настя схоплювала на льоту те, що я просив. Хоча іноді, щоб домогтися правильної енергії у акторів, я навіть стільцями кидався (сміється). Коли приїхали американські творці оригіналу і побачили, як ми працюємо, сказали коротко: "Цей проект закінчиться, коли здохне цей режисер. Він може навіть на 17-й дубль зняти так, що все одно буде смішно". Мені це було приємно чути, особливо після декількох місяців безвилазно роботи з павільйону. Коли запускався проект, у мене не було часу не те, що поїсти, навіть в туалет сходити! До речі, коли я почав працювати вже над "Няня", зі мною все ще намагалися домовитися про ціну. По-моєму, там я був на зарплаті близько 10 тисяч доларів на місяць. Але за це від мене на місяць вимагали 12 серій, а це, погодьтеся, нереально одному робити. Я сам запросив собі в помічники іншого режисера, свого друга, Едуарда Радзюкевича. Коли дізнався, що йому за серію платять всього 400 доларів, намагався домовитися, щоб йому підняли ставку хоча б до 500. А коли мені в цьому відмовили, я сам таємно став йому доплачувати. "Моя прекрасна няня" занесена навіть в Книгу рекордів Гіннесса – за п'ять років її показали по ТБ 18 разів! І кожен раз були неймовірні рейтинги по телеперегляду – завжди вища за частку каналу. Після нашої спільної роботи Роднянський, зустрічаючи мене, замість вітання говорив: "Я щасливий, що народився з тобою на цій землі". І нам дійсно є чим пишатися.

- Останню свою роль в "Моїй прекрасній няні" зіграла геніальна Любов Поліщук. Це правда, що був якийсь фатальний збіг обставин – що Любов Григорівна за сценарієм потрапляла в лікарню, а опинилася там по-справжньому?

- Це улюблена моя актриса з дитинства. Вже через півгодини спільної роботи ми цілувалися і обіймалися, розуміли один одного по кліку. Ми працювали завжди душа в душу, незважаючи на різницю у віці. Про те, що у неї був рак, ми не знали до останнього. У серії було, що її героїня смертельно захворіла, а все навколо намагалися виконати її бажання. Ми зняли всі сцени, але без Люби, і чекали її, щоб дозняти кілька епізодів. І вона прийшла! Втекла на кілька годин з лікарні, хоча на той момент вже пройшла не одну хіміотерапію. Вона до останнього хотіла грати! У неї така була термоядерна енергетика, таке нескінченне життєлюбство... Через те, що вона не могла тягнути на собі все, як раніше, Люба перебувала в останні місяці свого життя в найглибшій депресії.

- У серіалі "Ліквідація" ви зіграли роль друга дитинства Давида Гоцмана. Готуючись до інтерв'ю, я знайшла фотографію, де Машков вам власноруч голить голову. Розкажіть, як так сталося?

- У Вови пристрасть така була. Він мене не один раз голив! Я ж паралелльно з цим проектом ще знімався у власному фільмі "Пригоди солдата Івана Чонкіна", а там у мене повинна бути двосантиметрова стрижка. У "Ліквідації" ж я повинен був бути лисим. Кожен раз, приїжджаючи на майданчик, Машков мене ловити і шукав, чим би йому руки зайняти (сміється). Так він і став моїм особистим перукарем.

1_1486

- Не можу не запитати про Андрія Краско. Ви були з ним знайомі до "Ліквідації"?

- Ми не були знайомі, але дуже швидко подружилися на майданчику. Між зйомками могли розмовляти годинами. В останню зустріч ми з ним сиділи в якомусь одеському ресторані з видом на Чорне море. І, пам'ятаю, домовилися, що після повернення в Москву зробимо спільний спектакль... Шкода, звичайно. Хороший був артист.

- У першому сезоні "Слуги народу" ви зіграли екс-гаранта. Ви свідомо планували його грати або просто не могли знайти актора на цю роль?

- Іноді мені дійсно легше самому зіграти, ніж комусь пояснити, чого саме я хочу. Найчастіше не можу знайти на епізоди саме п'яних героїв. Класного актора заради такої складної, але все ж маленької ролі, незручно і запрошувати, а самому зіграти – чому б і ні? Тому доводиться самому закривати дірки в такі моменти. Але, цінуючи режисерську професію, можу сказати, що я дуже відповідальний актор (посміхається).

1_1485

52-річний режисер. Випустив новий фільм з "Кварталом 95"


- У всіх "квартальщиків", крім Євгена Кошового, немає акторської освіти. Вам це як режисерові заважає? Адже вони, можливо, не знають банальних азів, яким вчать на перших курсах театрального?

- Боязнь була, коли п'ять років тому мене запросили знімати "Байки Мітяя". Продюсер Андрій Яковлєв мені нахвалював хлопців з "Кварталу 95", а я говорив, що славні хлопці – це ще не професія. Але коли побачив Зеленського і Кошового в роботі, я заспокоївся. У цих людей досвід такої, що і диплома не треба! Я дотримуюся думки: навчити не можна – можна тільки навчитися. А Вова так взагалі. Йому вдається редагувати всі ці тони тексту в голові моментально і видавати як рідні, прочитавши лише раз! Це унікальна властивість – не багатьом народним артистам таке під силу. Я чесно проводив кастинги в "Слугу народу-2", і до багатьох артистів у мене були великі претензії, саме до розуміння своєї професії. Вони всі грають, передають привіти в камеру. А найкраще грає той, хто нічого не грає. Мені на майданчику доводиться працювати педагогом. Разом з акторами я докопуватися до органіки, тобто до "я – в запропонованих обставинах". А "Квартальники" хороші тим, що вони допитливі по своїй натурі люди, а не зазнався актори з "скоринкою", яких часто-густо. Хоча, при всій любові до КВНу і людей, які з нього з'явилися, я вважаю, що професії все одно треба вчитися. Звичайно, бувають самородки. Але тоді навіщо взагалі всі ці театральні школи ?! Я розумію, що не всіх Бог поцілував у чоло, і відсотків 80 випускників не дуже талановиті. Але все одно – осягати професію потрібно обов'язково. Щоб потім працювати в нашій справі до тих пір, поки важкий не стане звичним, звичне – легким, а легке – прекрасним.

2_05.

"Байки Мітяя". П'ять років тому

- На початку цього року вас обікрали, з автомобіля витягли сумку з ноутбуком. Чим ця історія закінчилася?

- Нічим. А на тому ноутбуці було все, і багато так і не вдалося відновити. Там було дуже багато записів для "Слуги народу-2" зокрема. Якісь п'єси безповоротно зникли. У зв'язку з цим у мене народилася тоді зла іронія: якщо злодії все це прочитають, можуть самі зняти ці проекти. І світ тоді все-таки побачить наші шедеври (усміхається).

- За стільки років роботи, на що вдалося заробити?

- Завдяки "Няні" і ще одному проекту я зміг нарешті купити квартиру в Москві. Це були шалені гроші, в старому сталінському будинку квартира на 60 квадратних метрів мені обійшлася в 360 тисяч доларів! Причому що цікаво: ту квартиру вибирав навіть не я, а моя громадянська на той момент дружина. І коли я зайшов в ту вбиту, "алкоголічну" квартиру, відчув жахливий запах, мало не розплакався. Я гарував кожен день протягом 20 років, а зміг заробити тільки на це. Ще у мене була машина, яку у мене вкрали три роки тому. Теж, до речі, безповоротно. До того ж вона ще й не була застрахована.

- Що у вас з особистим життям?

- З першою дружиною, актрисою Оксаною Байдаченко, я прожив три роки. Це єдиний був мій офіційний шлюб. Друга дружина – теж актриса, Ірина Лосєва, з нею ми разом прожили 12 років. До речі, обидві вони з Дніпра. А взагалі моя сім'я – це моя робота. Тільки вона мене рятує: це і моя депресія, і моя радість. Зі мною складно жити, адже я живу тільки роботою. Хто зі мною зможе ужитися, я і сам не знаю. Хоча більшу частину свого свідомого життя я все-таки прожив сімейною людиною. А зараз я собі цього банально не уявляю.

- А ще раз одружитися?

- Безвідповідально будувати відносини, на які тупо немає часу. Хіба що випадковість якась станеться... Але ясна річ, я не хочу, щоб це була актриса (сміється). Вони ж всі вимагають ролей, причому головних! Ось і дві мої дружини дорікали мене в тому, що я їм заважав розвиватися як актрисам, не давав їм ролі, що тільки після мене вони розцвіли (усміхається).

- Ваші діти від різних шлюбів – 28-річна дочка Дарина і 22-річний Василь – не пішли вашими стопами. Це була ваша ініціатива?

- Навпаки. Я дуже хотів, щоб вони пішли по моїх стопах. Я ж їм міг хоч у чомусь допомогти. І Вася, і Даша закінчили МДІМВ, мають серйозні спеціальності. Але я все одно не виключаю шансу, що зможу їх все-таки затягнути в цю сферу (сміється). Вони ж ще молоді, ще не пізно щось змінити.

- А самі ви про що зараз мрієте?

- Та ось ми тільки здали повнометражний фільм "Слуга народу-2", а мені продюсери вже повідомили, що дали добро на продовження іншого нашого серіалу – "Між нами, дівчатками". І я повинен як би радіти, а мені б закритися і нікого не бачити (посміхається).

Читайте також:

Реклама на segodnya.ua Реклама
Всі новини Показати ще
Реклама на segodnya.ua Реклама
Новини шоу-бізнеса
Читати ще
Лайфхаки для життя
Більше хаків
Модно
Ідеї нейл-дизайну
Манікюр на літо 2022
Манікюр на літо 2022
Манікюр на літо 2022
Манікюр на літо 2022
Манікюр на літо 2022
Манікюр на літо 2022
Манікюр на літо 2022
Манікюр на літо 2022
Манікюр на літо 2022
Манікюр на літо 2022
1 /2
Більше варіантів
Цитата дня

Після чотирьох місяців війни ніхто з нас не в порядку

Цитата на segodnya.ua
Олена Зеленська Перша леді України
Читати інтерв'ю
Instagram тижня
Акаунт про супергероїв сучасності — ЗСУ
Підписатися
Дивитися фото
Зберегти у закладинки
Haute Couture
Розклад Fashion Weeks

Париж. Франція

3 – 7 липня

Париж. Франція

Маямі. США

14 – 21 липня

Маямі. США

Нью-Йорк. США

9 – 14 вересня

Нью-Йорк. США

Лондон. Англія

16 – 20 вересня

Лондон. Англія

Мілан. Італія

20 – 26 вересня

Мілан. Італія
Подробиці з модних показів

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти