Марія Рубан
- Зараз, після возз'єднання, зізнайтеся, як вам подобається більше виступати – сольно чи все ж разом?
Андрій Запорожець: – Знаєте, по-різному буває. Але одне скажу точно: зараз, коли я виходжу на сцену, у мене немає якогось аналізу, мовляв, добре мені чи ні. Адже те, що ми робимо удвох, це якась неповторна штука, зовсім дивна, яку ніколи і ні за яких обставин не можна зробити, якщо ми її не будемо робити саме вдвох.
Сергій Бабкін: – Справді, тут і порівнювати нічого. Те, що ми робимо окремо – це абсолютно інша матерія, це ми як сольні артисти. А те, що ми робимо разом, – це шанс виплеснути з себе якусь накопичену несерйозність, подуріти, в хорошому сенсі слова. У сольних проектах ми собі такого дозволити не можемо (сміється). А це дорого коштує.
- А який фактор став вирішальним для вашого возз'єднання?
А. З.: – Ми дуже довго про це думали, навіть коли кожен був захоплений своєю роботою. Кілька років тому ми перетнулися в Харкові, поділилися кожен своїми думками. А потім зустрілися ще раз і за одну гостину написали три пісні. Стало ясно, що час прийшов. Ну а потім ще деякий час ми працювали разом, але не афішували, адже нам потрібно було створити новий матеріал. Нерозумно було б виїжджати на старому і просити публіку нас любити, не зробивши нічого нового.
- Ви вже накреслили собі якийсь план дій?
С. Б.: – Так, звичайно, скоро будуть великі концерти, ми плануємо гастролі – в Америку і до Європи. Ну а поки ми пишемо пісні. Приміром, поки їхали на "Джаз Коктебель", написали в потязі дві пісні. А вранці в готелі ще одну почали. Ну а чого гальмувати, якщо йде? У нас так часто: тільки побачимося, і відразу щось народжується.
- Ви пам'ятаєте свою першу репетицію?
А. З.: – Взагалі, перші репетиції разом були ще в школі – ми дуже багато грали чужих пісень, щось вигадували своє англійською.
С. Б.: – Так, у школі був такий великий гітарний клас, і я там випрошував гітару. Ми сідали на східцях біля їдальні і під час великої перерви щось там грали. Дзвенів дзвінок, я біг віддавати гітару – і на уроки.
- За вдачею кожен з вас – лідер. Після восьми років сольної діяльності напевно буває непросто в плані підготовки нового матеріалу. Хто перший йде на поступки?
А.З.: – Щоразу по-різному. Але, знаєте, за ті 20 років, що ми один одного знаємо, ми вже навчилися якось лавірувати. Адже раніше бувало таке, що ми сперечалися дуже завзято, перегинали палицю, хтось гнув свою лінію і не поступався. Тому ми виробили підхід один до одного. Зараз, коли хтось з чимось не згоден (а таке буває часто), ми відразу ж шукаємо якусь золоту середину. Мовляв, ні по-твоєму, ні по-моєму, давай ось так – і придумуємо третій, четвертий варіанти. Взагалі, ми стали старшими, досвідченішими, мудрішими, і нам стало легше.
- А які експерименти юності ви б не повторили?
А. З.: – Здебільшого це стосується дівчат: з тією б не став бути, з іншого, і з цією... (сміється).
С. Б.: – А я взагалі не озираюся назад, ніколи. Навіщо? Про щось шкодувати, аналізувати – трата часу. Тільки дивитися вперед, у завтра. А ще краще – в сьогодні. Особливо в сьогодні.
Харківське реггі
Назва: група 5'nizza
Створилися: 2000 р., у Харкові (Україна)
Єдині і постійні учасники групи – Андрій Запорожець (вокал) і Сергій Бабкін (вокал, голосова імітація інструментів).
Грають і пишуть в стилі реггі, фанк, хіп-хоп.
У середині 90-х Андрій і Сергій організували музичний дует: Сергій грає на гітарі, Андрій – співає, до 2000 р народилася 5'nizza. Група успішно проіснувала сім років, вистріливши хітами "Солдат", "Ямайка", "Я з тобою". Андрій зробив спробу впровадити в групу кілька інших музичних інструментів, через що концепція гурту порушилася, колектив розпався. Цієї весни група знову возз'єдналася.
Головні теми