Головна Сьогодні

Відверта розмова з Світланою Алексієвич: "Про війну більше писати не можу – я теж людина"

Білоруська письменниця ("У війни не жіноче обличчя"), лауреат Нобелівської премії з літератури 2015 року розповіла, як її позиція щодо Криму вплинула на привітання від Медведєва, про Чорнобильську трагедію та розвалі СРСР

67-річна письменниця. Поставила крапку у військовій прозі. Але і про любов поки писати не поспішає.
67-річна письменниця. Поставила крапку у військовій прозі. Але і про любов поки писати не поспішає.

ПРО ПЕРШУ РЕАКЦІЮ НА НОБЕЛЯ

"Мова про цю премію йшла вже кілька років. Але я ж начебто адекватна людина, тому намагалася про це не думати (сміється). Коли мені подзвонили, я була вдома і спокійно гладила. Мені щось говорили німецькою, і коли я зрозуміла, про що мова, то все, що могла вимовити, було слово: "Фантастика!".

ПРО НОВІ КНИГИ

"Про війну більше писати не можу, мій захисний шар вже вичерпаний. Я не зможу, як раніше, відчайдушно поїхати на війну, бачити убитих, важко поранених людей – без рук, без ніг. Я теж людина. Будь-яка несправедливість подібного роду змушує мене плакати, а книги не можна писати в сльозах".

ПРО РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ

"Я не люблю слово" совок "і коли люди зневажливо говорять про радянських роках. Мій батько все своє життя, майже 90 років був комуністом. І він говорив, що комунізм зіпсували. Коли я приїхала з Афганістану, то сказала йому: "Папа, а адже насправді ми не маємо рації, ми – вбивці, а ти віриш в інше". Пам'ятаю, у батька не було аргументів, він просто заплакав. Це була єдина жорстка розмова за все наше життя, адже я знала, що він – хороша людина. Комуністи – це дуже різні люди: серед них я зустрічала багато щирих людей, навіть із секретарів райкому. Думаю, до них потрібно ставитися як до трагічних фігур – адже вони жили в такий час. Ідея, яка здавалася такою гарною, заволоділа навіть дуже сильними людьми. Так що просто перекреслювати всі ці роки я б не стала. Не демонізуйте Радянський Союз".

ПРО ЩИРІСТЬ КОМУНІСТІВ

"Коли я взялася читати щоденники і листи ленінської гвардії – Коллонтай, Дзержинського, – я здивувалася, наскільки це були прекрасні листи з бажанням дійсно зробити рай на Землі. Це не були бандити, як ми сьогодні говоримо, спрощуючи всі на світі. Проблема в тому, що коли люди приходять до влади завчасно, їм потім доводиться її будь-що-будь утримувати. Не дарма ж вони говорили: "Заженемо залізною рукою людство в щастя".

У французьких університетах зі мною часто сперечалися студенти і говорили: "Це ваше покоління не впоралося з ідеєю, ви, росіяни, взагалі жорстокі люди, як і азіати. Тому у вас вийшло так, а ми все зробимо інакше". Це я до того, що ця ідея і не йшла, і комунізм зовсім не мертвий. Ну не може людина вийти з табору і вже завтра бути вільною; свобода – це дуже довгий шлях. А соціалізм давав людині відчуття, що він належить до чогось великого. А Росія сьогодні – заручник того, що їй завжди потрібна якась надідея".

ПРО "ЧАС СЕКОНД-ХЕНД"

"Я писала цю історію червоною цивілізації 30 з гаком років. Вже пішла країна, яка називалася СРСР, і люди, які в 90-ті роки прагнули свободи, але насправді не знали, що це таке. Поняття "свобода" було якимось віртуальним, ніхто не був готовий до цього. Сьогодні ми живемо з почуттям поразки. І якщо тоді, в 90-е, були прокльони на адресу минулого, то сьогодні як ніколи хочеться зрозуміти, як же ми зазнали цю поразку. Тобто ця книга була бажанням підвести підсумок: що ж це було, як це розуміє звичайна людина?"

ПРО ДЕКОМУНІЗАЦІЮ

"Проблема в тому, що ми не тільки не провели декомунізацію, ми ще і не відрефлексувати минуле. Я три роки прожила в Європі – Німеччині та Франції. І особливо в Німеччині я бачила, як день у день іде ця рефлексія минулого. Як про це говорять, розмірковують. Німці бояться самі себе і людської природи взагалі.

А адже в Росії нічого подібного не сталося. А це ж не робота одного дня – це робота школи, культури в цілому. Але ми цього не зробили. В результаті, особливо за останні десять років, абсолютно не залишилося ніяких меморіальних організацій. Ті, хто проводив "перебудову", не подумали про необхідність інтелектуального пропагандистського супроводу процесів, що відбуваються. Пострадянська людина був кинутий на самоті, і він сам був змушений розуміти, що відбувається. І ось в результаті ми бачимо відкат назад, знову сталінські ідеї".

ПРО ЗМІНИ В УКРАЇНІ

"Потрібно усвідомлювати все, а не просто лаяти щось на чому світ стоїть. Українську політику я знаю не дуже добре, миготять якісь імена в новинах – Порошенко, Яценюк... Особисто мені здалося, що Порошенко був найкращим варіантом, за який можна було проголосувати. Інша справа, що, можливо, не потрібно чекати так швидко феєричних результатів. Ось їхала я на днях в вашому таксі, і водій почав обурюватися: "Порошенко нічого не зробив. Обіцяв і не зробив". Але ж до чого тут Порошенко? А як же суспільство?
Адже якби інтелігенція не квапила так швидко Горбачова, не було б Єльцина, який взагалі-то теж досить неоднозначна фігура, і саме при ньому почалося розкрадання країни. Я бачила, як повільно відточується цей механізм демократії за кордоном: не просто зібралися, посварили когось і все все зробили. Нічого подібного".

ПРО ЧОРНОБИЛЬСЬКУ ТРАГЕДІЮ

"Це глобальна подія космічного масштабу. З одного боку, співпало дві катастрофи – соціальна і космічна. Соціальна для людей ближче: все розпалося, потрібно було думати, де і як жити. А що стосується космічної катастрофи, то тут щось незрозуміле. Що значить для простої людини те, що якісь радіонукліди будуть жити 2-3 тисячі років, і що є деякі частинки, які взагалі безсмертні? Я не можу собі уявити, як в іншій країні через кілька днів після трагедії батько буде приводити дитину до ставка на місці атомної катастрофи і говорити: "Дивись, які риби дивні". Сьогоднішня людина так влаштована, що для нього Майдан зрозуміліше, ніж космічна проблема. Чорнобиль залишається проблемою майбутнього. У всякому разі, коли я починала писати книгу, то розуміла, що буду робити це довго – і, дійсно, мені знадобилося 11 років".

ПРО РОСІЮ І РОСІЯН

"Я не можу сказати: "Я не люблю росіян!" Ні, у мене багато друзів-росіян, я люблю російську культуру. Але можу сказати, що не люблю російську історію, російські ідеї в тому вигляді, в якому вони сьогодні існують. А адже світом правлять саме ідеї. Адже йдеться не про Путіна як особистості – мова про "колективному Путіна", який знаходиться в кожній людині. У тому, що він лише акумулював бажання скривдженого російського народу, кожного, кому здалося, що він знову великий".

ПРО КРИМ

"На першій прес-конференції з приводу премії мені поставили запитання, як я ставлюся до Криму. Я сказала, що вважаю, що це окупація, анексія, що це, звичайно, політичний розбій. Результатом стало те, що я не отримала вітальну телеграму Медведєва, яка була готова".

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Джерело: "Сегодня"

Новини партнерів

Популярні статті

Новини партнерів

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь