Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь
Головна Сьогоднi

Ірина Данилевська: На UFW я переїжджаю в "Мистецький Арсенал" з валізою

Ірина Данилевська розповіла про майбутній Ukrainian Fashion Week та згадала, як все починалося

<p style="text-align: justify;">Ірина Данилевська</p>
Ірина Данилевська. Автор фото: Данило Павлов, "Сегодня"

Напередодні Ukrainian Fashion Week ми поспілкувалися з людиною, яка понад 20 років тому започаткувала наймасштабнішу подію у світі моди України, на яку з нетерпінням очікують як дизайнери та баєри, так і просто ті, хто слідкує за світовими тенденціями у фешн-індустрії.

Пані Ірино, ми знаємо, що цього сезону напрямком Ukrainian Fashion Week є так звана "нова філософія", що втілюється у турботу про оточуюче середовище, якому чималої шкоди завдає також і модна індустрія. Чому було обрано саме цей напрямок? І чи підтримують таку ініціативу українські дизайнери?

Під час Ukrainian Fashion Week ми демонструємо колекції наступного сезону від українських дизайнерів. Проте мода – це хороша "трибуна". І її слід використовувати, щоб говорити про проблеми, що існують у суспільстві. А весь світ зараз стурбований тим, що ми засмічуємо планету, і мода відіграє у цьому чи не одну з провідних ролей, на жаль. Лише уявіть, що на фарбування однієї пари джинсів витрачається до 10 тисяч літрів води. А ми надто багато купуємо того, що нам не потрібно.

І на UFW ми говоритимемо не стільки про такі складні технології, як ресайклинг та апсайклінг, а підійматимемо тему свідомого споживання. Адже одяг, який створюють дизайнери, має безліч переваг. Він дуже якісний як за ідеєю, так і за виконанням, його можна довго носити і він виробляється у нашій країні, тож гроші також лишаються тут, у нас.

Тому ми щиро можемо сказати – не купуйте речі низької якості лише через те, що вони дешеві. Краще вподобайте щось дизайнерське, назбирайте грошей і придбайте. І через те, що ви відкладатимете на це місяць-два, цей одяг стане ще більш улюбленим, а ви ніколи не викинете його на ганчірки через декілька днів. Нехай це буде навіть не дизайнерська річ, а якісна українського виробництва, що також коштує трохи дорожче. Але завжди думайте перед тим, як щось купити. Думайте про очищення оточуючого середовища, а заразом і свого дому, себе самого та власних думок.

Ось про це ми під час UFW і говоритимемо, але за допомогою різних проектів, до яких із задоволенням приєднаються дизайнери. Оскільки в Україні давно вже є такі люди, як, наприклад, Ксенія Шнайдер, визнана в усьому світі дизайнерка, яка працює з денімом. При чому його левова частка вже була у вжитку і переробляється та перетворюється на нові колекції.

Яся Хоменко дуже стурбована цим питанням. На минулих тижнях моди ми робили з нею проект, коли можна було принести свої речі, на які Яся нашивала кишеньки з авторськими малюнками і надавала їм друге життя. Позаминулого сезону ми робили аналогічний експеримент зі школою дизайнерів Pushka School, під час якого прямо в Мистецькому Арсеналі переробляли старі речі на нові – з джинсів робили сумку чи рюкзак, зі спідниці  – шорти.

А ось зараз Софія Русинович (ROUSSIN by 

Sofia

 Rousinovich) каже, що готова робити більш складні речі, і звертається до наших селебрітіс із проханням принести два предмети одягу, з яких вона зробить один, але дуже цікавий елемент для їхнього гардеробу.

Sustainable fashion та відповідальність кожного з нас не будуть "темою" UFW, але ми постійно говоритимемо про це.

- Як ви гадаєте, наше суспільство вже готове до такого відповідального споживання?

Було б дивно, якби я відповіла – так, всі дуже свідомі і вже готові до цього. Звісно, ще не готові. Але потрібно робити до цього перші кроки та рухатися далі. Я багато спілкуюся з людьми, зокрема молодими, і помітила, що вони відчувають певний дискомфорт, коли йдеться про екологічні проблеми. Люди розуміють, що щось не так, говорять про засмічення світового океану, про нестачу смітників на вулицях. І мені дуже хотілося, щоб завдяки UFW з його проектами та дизайнерами, ми знайшли вихід з цієї складної ситуації. 

pavl6685
Ірина Данилевська
Фото: Данило Павлов

Днями я зустрічалася з представниками руху Fashion Revolution, що закликає весь світ почати щось робити заради самих же себе. І, на їхню думку, розпочати можна навіть з елементарних хештегів у соцмережах. Наразі вони багатьом можуть ні про що і не говорити, але якщо використовувати їх частіше, молодь почне звертати на них увагу і замислюватися над тим, що саме купує та вдягає. Або наскільки етичними є принципи компанії, що цей одяг виробляє – раптом вона вбиває для цього тварин.

Звісно, UFW мав для висвітлення і інші актуальні теми. Свого часу ми говорили про людей з особливими потребами, про толерантність. У нас був чудовий проект, що мав назву Who is on beauty today, в якому йшлося про те, що наша сила як раз і полягає у нашій різноманітності. І що не має значення, якого кольору твоя шкіра чи якого ти віку – ми всі красиві.

Треба починати з себе. І не має значення, де ми живемо, чим займаємося, з ким спілкуємося. Кожен у змозі сортувати сміття, відносити для переробки пластикові кришки від пляшок, а використані батарейки складати до окремого боксу. І я особисто бачу, що люди вже це роблять – тобто зміни вже відбуваються. А українці насправді завжди тягнулися до прекрасного (посміхається).

- А хто з вітчизняних дизайнерів зараз є популяризатором саме цієї нової філософії?

Це непросте питання, бо таких людей дуже багато! Я вже згадувала сьогодні Ксенію Шнайдер і Ясю Хоменко, Софію Русинович, яка плете сітки з використаних поліетиленових пакетів. Ми цього року презентуватимемо колекцію молодої дизайнерки Юлії Кацалап, що буде присвячена саме темі екології. Вікторія Гресь є дуже цікавим і неординарним прикладом для того, як можна ставитися до вживаних речей, що вже мали власників. У неї є ціла лінія одягу, пошитого з клаптиків вінтажних речей, шматочків мережива та вишуканих тканин, які вона поєднує і створює справжні витвори мистецтва, такий собі "вінтажний кутюр" – інакше це не назвеш. І ці люди є прикладом того, як можна давати друге життя одягу на дуже високому рівні.

Обов’язково треба згадати дизайнерку з Харкова Марину Лосєву, яка матиме на UFW дуже символічну інсталяцію. Вона створить зі вживаного деніму три сукні з візерунком, що насправді є проекцією річок України з Космосу. І це саме буде натяком на те, що під час фарбування джинсів насамперед страждають водойми.

Мені здається, що саме так – тонко і красиво слід говорити про актуальні проблеми. Тоді вони укорінюються на підсвідомому рівні. Можна, звісно, просто написати оголошення із закликом "Бережіть річки", але воно не матиме такого впливу.

- UFW виповнився 21 рік. Чи є суттєві відмінності між тим, як було тоді і зараз? І що ви вважаєте головним досягненням Тижня моди за цей період?

Безумовно, головним досягненням UFW є те, що за цей час наші дизайнери стали відомими, авторитетними та бажаними в усьому світі. І це важливо не лише для фешн-індустрії. Так, ми заклали її основи, вона розвивається і це вже незворотний шлях.

Але ми інколи не до кінця усвідомлюємо, наскільки розвиток фешн-індустрії є величезним культурологічним пластом. Це естетика, що робить красивими нас, і змушує людей, які бачать нашу моду за кордоном, звернути увагу на Україну, поцікавитися нею, а заразом дізнатися, про те, що тут живуть надзвичайно талановиті люди.

Україна – це жіноча країна, оскільки чоловіків у нас менше. Тому ми маємо створювати багато нових і – що вкрай важливо – красивих робочих місць. Аби наші жінки не їхали з країни на заробітки, як у 90-х. Коли це стало національною трагедією, а у селах залишалися лише бабусі з онуками, до яких мама приїжджала раз на рік.

- Хто з українських дизайнерів зараз найбільш відомий за кордоном? Розумію, що це дуже важко, оскільки їх багато, та назвіть хоча б перших, чиї імена спадуть на думку, щоб нікого не образити.

Так-так, кілька імен назвати просто неможливо! (сміється) Хай буде Руслан Багінський, чиї речі чи не щодня з’являються на фото якоїсь відомої людини. І при цьому все його виробництво розташоване не у Китаї чи Тайвані, а у нас, в Україні. Юлія Паскаль, яка зробила Одесу осередком модної Європи, багато експортує і декілька сезонів поспіль відкривала Тиждень Моди у Парижі.

pavl6651
Ірина Данилевська
Фото: Данило Павлов

Звісно, Віта Кін, чиї вишиванки люди носять скрізь і стоять за ними у чергах. Колись на вечірці я зауважила, що Віта виглядає трохи втомленою, на що вона відповіла: "Ой, я стільки працюю, бо не встигаю відправити сукні до Кореї!". Тобто навіть там хочуть носити українське.

Безумовно, це Лілія Пустовіт і Лілія Літковська. Ваня Фролов, якого я завжди ставлю у приклад, бо він дуже молодий, однак його бренд вже святкує п’ятиріччя. А історію того, як стрімко він розвивався і чого досяг, можливо, у майбутньому вивчатимуть у підручниках з маркетингу.

Ienki Ienki – ще одне диво, оскільки світовий ринок зовсім не страждає від нестачі пуховиків. Але те, як вони посунули найвідоміших лідерів буквально за декілька сезонів – просто фантастика. До речі, пух вони також використовують український з наших гусей (посміхається). Надя Дзяк, Маріанна Сєнчіна – продовжувати можна ще довго. І нехай пробачать мені всі ті, кого я не встигла згадати.

- У зв‘зку зі збільшенням популярності вітчизняних дизайнерів чи зріс інтерес до Ukrainian Fashion Week з боку західних ЗМІ?

- Така тенденція справді є. Коли ми запрошуємо журналістів з відомих світових медіа-ресурсів, вони більше про нас дізнаються, пишуть про українських дизайнерів і відслідковують баєрів, які купують їхні колекції. За рахунок цього зростають продажі, речі вітчизняних дизайнерів користуються все більшою популярністю серед селебрітіс, а журналісти знову телефонують нам, щоби взяти інтерв’ю чи потрапити на показ, де побачать щось нове.

Окрім того, коли ми самі запрошуємо іноземних гостей, то просимо їх не обмежуватися аналізом лише колекцій, які вони побачать на подіумах. Ми багато їм показуємо, щоб вони розповідали ще й про Київ та Україну загалом. Ми проти того, щоб нас називали "другим Берліном". Ми – це Київ. Єдиний і неповторний.

І колись фешн-редактор британського GQ сказав мені перед від’їздом: "Дякую, що ви мене запросили, тепер я зрозумів, у якому контексті живуть ваші дизайнери і де саме народжується ця мода".

Свого часу на UFW запрошували відомих світових дизайнерів. У нас були Стефан Роллан, Антоніо Берарді, Елі Сааб. Чи маєте ви намір продовжувати таку співпрацю?

- Коли я обирала цих людей, дуже хотілося запросити дизайнерів, які працюють в галузі, що відсутня в Україні – я кажу про кутюр. Привести до нас саме таких митців, реальних кутюр’є, і продемонструвати у Києві колекції, які щойно бачив Париж, було певним викликом. Звісно, у цьому був частково просвітницький момент, частково момент хизування, бо весь світ слідкує за переміщенням таких людей. А їхній приїзд означає, що ми в змозі влаштувати все на найвищому рівні – надати локації, освітлення, моделей.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Так, свого часу це все було новим, цікавим та вкрай важливим для нас. Але зараз я вже не відчуваю у цьому потреби. За останні 6-8 років ситуація дещо змінилася, і тепер ми сміливо можемо сказати, що Україна вже сама диктує моду. 

- А наскільки важливу роль у популяризації одягу українських дизайнерів на самому початку відігравали наші ж представники шоу-бізнесу? Вони самі обирали цей одяг? Чи, можливо, дизайнерам доводилося дарувати їм свої сукні та костюми, аби ті хоч десь їх вдягли?

- О, наші зірки як раз і були тими першими популяризаторами українського одягу. Вони завжди сиділи в перших рядах на показах молодих дизайнерів, бо саме там можна було знайти щось трохи "божевільне" і відмінне від інших. Наприклад, Олексій Залевський зростав разом з Іриною Білик чи Андрієм Скрябіним, а з ними були художники і композитори, які підтримували одне одного. Зірки носили їхні плаття, а дизайнери прагнули створити щось цікаве, щоб воно запам’яталося у кліпах або телевізійних програмах – це була така підтримка навзаєм. І всі вони заклали підвалини мистецького середовища, яке ми маємо сьогодні.

Того ж Залевського свого часу запросили бути стилістом міжнародного телепроекту "Хто проти блондинок". І він запропонував вдягати всіх учасниць в одяг одного кольору та пошив безліч різноманітних костюмів. І результат вийшов настільки ефектним та цікавим, що саме український формат цього шоу було визнано найкращим.

Мабуть, частка примусовості йшла лише з боку журналістів, які спілкуючись з тогочасними політиками, запитували тих, а чого це вони з’явилися в костюмі італійського дизайнера, якщо у нас є не менш чудовий Серж Смолін?

pavl6682
Ірина Данилевська
Фото: Данило Павлов

- У вашому власному гардеробі більше одягу від українських чи світових дизайнерів?

- Я не маю потреби купувати не українське, бо наші роблять геть усе. І серед усього цього розмаїття я можу обрати одяг як на кожен день, так і на урочисті події. Піжама, білизна, туфлі та пальто – це все є у нас. І для мене є особливим задоволенням все це носити. Тому одягу від іноземних марок у мене дуже-дуже мало.

- Яким чином ви підбираєте одяг під час UFW? Чи відрізняються ці сукні від тих, що ви вдягаєте на інші важливі прийоми чи зустрічі?

- Насправді останніми сезонами я вже не так ретельно підхожу до вибору одягу на UFW. Хоча колись я готувала досить епатажні образи, так. Однак є один дуже принциповий момент, розповсюджений в усьому світі – коли тебе запросили на показ дизайнера і ти є його клієнтом, ти маєш виявити повагу і вдягнути саме його сукню. Через це у мене майже на весь тиждень розписані наряди. Протягом дня, хоча в мене і є власна кімната у Мистецькому Арсеналі, я зазвичай не встигаю перевдягатися. Однак якщо вечері відбудеться показ дизайнера, чиїм клієнтом я є, буду у сукні цього дизайнера і навіть спеціально сфотографуюся у ній для фешн-видань.

- А якому одягу ви надаєте перевагу у повсякденному житті? Який стиль ваш улюблений?

Зазвичай мені подобається класика. Хоча іноді з того, як я вдягнена, можна зрозуміти, наскільки близько вже той чи інший важливий проект – я починаю вдягати кросівки, джинси та футболки. Це означає, що всі сили, емоції та енергію мобілізовано лише на одне – підготовку проекту (сміється).

- Як проходить ваш день з початком UFW? Ви спокійно сидите і пєте каву, бо вже все налаштовано і можна розслабитися, або бігаєте нескінченими залами Мистецького Арсеналу, оскільки все треба контролювати?

- У ці дні я завжди перебуваю на території Мистецького Арсеналу. І там же намагаюся призначати зустрічі з гостями або інтерв’ю для преси. В організаційних процесах, наприклад, репетиціях чи підготовці інсталяцій я участі не беру, але мені дуже приємно перебувати разом з усіма. Арсенал стає для нас настільки рідним, що ми переїжджаємо туди разом з усіма комп’ютерами і іншою технікою, туди відправляється мій гардероб. Окрім кофрів з одягом зазвичай я везу ще й валізи – а в них взуття, оскільки набагато зручніше скласти його туди, ніж тягнути із собою десяток коробок. І всі з цього завжди сміються, що я їду на Тиждень моди як у відрядження.

- А як ви відновлюєте сили після закінчення Тижня Моди? Маєте якісь особливі ритуали?

-Я настільки люблю свою справу, що майже не потребую від неї якогось відпочинку. Але іноді бувають такі дні, і я їх дуже ціную, коли немає потреби їхати до офісу. Тоді я залишаюся вдома та цілий день проводжу у ліжку, де лише їм фрукти та читаю. Я таким чином даю можливість відпочити ногам, які зазвичай втомлюються більш за все.

- Ваш чоловік Володимир Нечипорук є генеральним продюсером UFW. Колись з вами працювала донька – не важко працювати із родичами?

- Так, наприкінці 90-х років були часи, коли разом працювала майже вся родина, навіть моя донька і старший брат. Зараз в нашій команді є лише племінник мого чоловіка, він технічний директор, а на сам UFW до нас зазвичай приєднується моя племінниця, яка суттєво допомагає в організаційних процесах. Оце й все.

Я дуже тішуся тим, шо ми з чоловіком маємо спільну справу. Оскільки навіть не знаю, як могла би пояснити людині, яка не обізнана зі специфікою моєї роботи, чому я після робочого дня надягла найвищі підбори та пішла на вечірку, а після повернення впала на ліжко та сказала, що вечерю сьогодні не готуватиму, бо дуже втомилася.

pavl6712
Представники команди Ukrainian Fashion Week
Фото: Данило Павлов

А ще серед пріоритетів нашої команди завжди були етичні принципи – про що ніколи не говорити і не писати, що завжди підтримувати. І ось це набагато легше сформулювати та втілити у життя з людиною, яка живе разом із тобою, з якою в тебе спільні думки, спільні цінності. Ми – жінки і чоловіки – тому і живемо разом, бо маємо однакові погляди і пріоритети. А якщо ні – то розлучаємося.

- Дайте щось на кшталт прогнозу на майбутнє для одягу вітчизняного виробництва. Ось днями у столиці відбулося відкриття магазину всесвітньо відомого бренду H&M. І напередодні велося чимало обговорень, чи витримає український мас-маркет конкуренцію, оскільки одяг шведів коштуватиме набагато дешевше, а його якість і не відрізняється від нашого.

- Мені здається, що люди скаржаться на якість нашого мас-маркету через те, що мають до нього більш суворі вимоги, ніж до іноземного. А якщо говорити про фешн, там взагалі помилка має дуже дорогу ціну. Бо якщо десь у Лондоні продаються три твоїх піджаки і один з яких повернуть, бо він виявиться неякісним, то фактично 30% твоєї роботи, репутації і надійності зійдуть нанівець – це дуже суттєві втрати. Тому дизайнери слідкують за тим, що і як шиють.

Взагалі власники магазинів або баєри закордоном завжди звертають увагу клієнтів  саме на якість українського одягу. Бо наші дизайнери все роблять досконало, навіть шви обробляють більш, ніж акуратно, що не притаманне більшості іноземних брендів.

Я обожнюю історію, коли Лілія Літковська була запрошена на нашу церемонію вручення премії Best fashion awards. І десь під кінець вечора вона зрозуміла, що не має ніякої іншої сукні, щоб переодягнутися. І тоді просто вдягла навиворіт ту, що була на ній, і всі з захопленням питали, а що ж це за сукня така нова. А я колись саме так на спір цілий день носила сукню Лілії Пустовіт.

Щодо H&M – не забувайте, що нас 42 мільйони. Мені здається, що нашим виробникам немає чого боятися. Хтось витратить свої 500 гривень на українське з патріотичних міркувань, щоб гроші залишилися в країні. Комусь буде приємно мати річ, виготовлену сотнею, а не у сотнею тисяч екземплярів, бо в неї було вкладено трішечки більше любові і душі. Хтось надасть перевагу незвичному дизайну, оскільки зрозуміло, що великі корпорації мають бути більш уніфікованими, щоб сподобатися у кожній країні. Тоді як вітчизняні дизайнери не мають такої обмеженості та ще й чітко розуміють, що хоче бачити наш покупець.

Тому я впевнена, що все в нас буде добре. Варто лише не забувати про свідоме споживання. І я не маю на увазі купувати лише наше, та не купувати чиєсь. А просто трішки більше думати ще до того, як підійти до каси. І взагалі частіше замислюватися над тим, чи справді для життя потрібно стільки одягу, чи варто купувати таку кількість продуктів у супермаркеті і чи викидати усе сміття до одного баку або, можливо, відсортувати його ще у квартирі.

Наприкінці нашої розмови ми проведемо невеличке бліц-опитування, під час якого ви відповісте на 10 простих запитань, що будуть дуже цікавими для наших читачів:

Ваша головна якість?

Емпатія.

Ваш головний недолік?

Я нетерпляча (посміхається).

Якщо не собою, ким би ви хотіли бути?

Волонтером в зоопарку.

Де вам хотілося би жити?

В Україні.

Ваша улюблена книжка?

"Ідіот" Достоєвського та "Поліанна" Елеонор Портер.

Ваш улюблений книжковий герой?

Та сама дівчинка Поліанна, згадана вище.

Хто ваші герої у реальному житті?

Це люди з інвалідністю. Для мене вони реальні герої. І так сталося, що в нашій країні вони потребують ще більше сил, мужності і терпіння, ніж ті, хто опинився у такій самій ситуації, але проживає десь закордоном.

Ваша улюблена страва?

Курка у кисло-солодкому соусі.

Чим ви любите займатися?

Читати.

Здатність або сила, яку вам хотілося би мати?

Я би хотіла вміти телепортуватися. 

Джерело: "Сегодня"

Новини партнерiв

Новини партнерiв