Два тижні літа

Мій вічно-молодий кум Рижий каже, що три речі є на світі, котрі, як одного разу почнеш робити, то зупинитися буде страшне як тяжко. Це лузати сємки, чухати там, де чухаєця, та говорити із приятелем, що повернувся з далеких мандрів. 10 779 кілометрів – це таки далека мандрівка.

Карти Google кажуть, що пішки б на неї мало би піти 2197 годин, або трохи більше 91,5 діб ходу (а ще треба ж і відпочивати часом). Тому заздалегідь попереджаю: побрехенька ця буде довга, і до її споживання рекомендую обкластися коциками, чаєм (з ним і в Таїланді, й у Малайзії, до речі, геть зовсім туго) і добрими якимись (а от з ними все простіше) печеньками, щоби п’ятсот разів не вставати.

Перетягування змія з нічною вазою на голові – стародавня тайська традиція

Частина 1. Підготовка і переліт

Фактично тайська подорож, відповідно до задумки моєї прекрасної самозарадної М, мала складатися із двох частин. Урбаністичної – дослідження двох мегаполісів – Бангкоку та Куала-Лумпуру, і натуральної – мандрівки островами з пампасами, папуасами і пілісосами білим пісочком та синіми хвильками. Щоби не виглядати костромськими реб’ятами, потрібно було підбирати відповідний виряд і спорядження. Для міста потрібен був тижневий запас свіжих футболок і всякого іншого потрібного, а для натуральної частини – набєдрєні пов’язки засоби для можливого нічлігу проти неба та інша дрібота як от купальник, крем від засмаги, ліхтарик, аптечка, дощовик і так далі.

Щоби потім не було "мучєтєльно больно", в багаж вирішили нічого не здавати, а наплічники підігнати до габаритів ручної поклажі (котру можна брати з собою в салон літака). Для авіакомпанії Emirates це, наприклад, 55x38x20 сантиметрів і 7 кг ваги. Строгі тьоті в одностроях габарити ці контролюють при реєстрації в аеропорту, правда, не дуже прискіпливо. Туди наплічник М важив в районі 10 кг, а мій порядку 8-ми (хоч М каже, ніби більше). Про габарити наших торбів назад я ні за які канхветки тут не напишу. Бо потім нас ніхто на борт не візьме)

Ціле життя мріяв про такі обмеження в громадському транспорті. Я не про велики, звісно ж)

Отож. У наплічник – 34 літри я поклав: футболок, трусів, шкарпеток – на три дні (тут є одна воєнна хитрість, потім – у другій частині {пабам! це був тізер ;)} – розкажу, яка). Штани та реглан мав на собі, щоби пробігти по морозу від під’їзду до таксі й від таксі до терміналу. Спальники (2 штуки – розвантажити трошки М), гамак, аптечку, несесер, банку сили, зарядку та дрібне всяке. Одяг склали в пакетики із зіп-замочками (купили двох типорозмірів – трошки менші й грамчик більші) для, по-перше, економії місця (з цих пакетів дуже легко вигнати зайве повітря) і на випадок всесвітнього потопу. Ага! Ще взяли кльові такі мікрофіброві рушники – вони легкі й швидко сохнуть і на них можна лежати на пляжі, а М – дощовик для наплічника (у мене був інтегрований).

Розмазана печатка – безкоштовний квиток на автобус між двома бангкокськими аеропортами. Досить показати суворому кондукторові ваші квитки

Забігаючи наперед скажу, що просто неба ночувати нам так і не випало, тому супер-мега-хайтек-легкі спальники та гамак ми – Юрій Самураєвич лічною персоною – тягнули в цю подорож дарма.

Переліт, довжиною в 10 з гаком тисяч кілометрів – тривала фігня справа. Тому ми мали пересадку в Дубаї. Що, в принципі, не добре і не погано. Якщо летіти одним махом, то воно вийде швидше, але довше доведеться марудитися в одному й тому ж завузькому місці із замалим простором для колін. Ми летіли майже шість годин до Еміратів, а потім сім – до Тайланду. А під час пересадки находилися вдосталь по терміналу Флайдубай, напилися кавичаю по три бакси і наспоглядалися красивих літаків з фоном у постаті найвищої в світі будівлі. До речі, враховуючи п’ятигодинну різницю в часі, перша доба в нас вийшла найкоротшою, а остання – навпаки сааамою дооовгою).

Лайфхак: щоби зменшити вагу ручної поклажі при чекін-зважуванні на кіло з гаком, можна вийняти із сумки ноутбук і тримати його в руках на реєстрації – все рівно доведеться виймати на контролі авіаційної безпеки.

Ще один лайфхак, котрий, мабуть, не дуже лайфхак: несесер з шампунями-кремами-зеленкою-хлоргекседином-валідолом-розчином для контактних лінз класти в сумку треба так, щоби можна було легко вийняти при першій потребі, а саме – при контролі безпеки. Разом із ноутбуком.

І ще один лайфхачечок: заздалегідь куплені горішки-бутер-з-Новуса-печенька-батончики дозволять неслабо заощадити на літачковій їжі (типу сандвічів-накладанців по 7 баксів). Шкода, що з водою-колою-пивом це не катить – їх все одно заставлять випити чи викинути на контролі авіаційної безпеки. Хіба затусуєте у щось до 100 мілілітрів)

Підглядати в кабіну пілотів цікавіше, ніж… самі знаєте за чим)

А ну і однесенький ще, насамкінець, зовсім маленький лайфхачечок: ряди до 11-го мають гарний вид із вікна в більшості літачків, що ходять на такі дистанції. В 11-му ряді вже може бути видно двигуни, а в 12-му може не бути вікна :( Журбинка, одним словом.

Далі буде про:

а) Бангкок

бе) Куала-Лумпур

ве) Острови

Не перемикайся)