Два тижні літа: Таїланд

Частина 2. Столиця

Столиця Тайського Королівства зустріла нас вологою, спекотною ніччю, казково-кайфовою після слизької київської зими. До заброньованого поблизу аеропорту готелю довелося-таки їхати на таксі (тариф+200 бат спеціальної такси для буржуїв, що можуть собі дозволити літати). Для оплати М поміняла кілька баксів за грабіжницьким курсом. Один бат, станом на два тижні тому коштував десь наших 76-78 копійок.

Тук-тук – прудка, гамірна й весела міська потворка

В Таїланді туристичному обмін валют – проста і поширена послуга. Типовий кантор – мафного типу заклад із тьотьою всередині й табло на 20-30-40 пунктів знадвору. Гривні не міняють (ну, або міняють, тільки не признаються, щоби не дражнити північних наших сусідів), зате бакси, єври, фінські тугрики і канадські ведмедики – запросто. Міняти валюту – вигідніше, ніж знімати бабулєт у банкоматі. Крім туристичних курсів, звісно)

Оббанкоматитися в Таїланді коштує 200 бат. Байдуже, яку суму знімаєш. Максимум можна вийняти 20 тисяч, мінімум – скільки з такими поборами не жалко. Банкоматів в усіх публічних місцях – повно. На Пхі-Пхі ми бачили банкомат в такому місці, що ним хіба би мавпи мали користатися)

Гарний номер типового доброго готелю (крім всяких голлівудських бангкокхілтонів) обладнаний кліматизацією, якісним ліжком, двома пляшками води та туалетною кімнатою з дюркою в підлозі й зміюкою душу вмонтованою в стіну. Душові кабінки та інший пафос нармальні бангкокські пацани не признають. Зате постіль дають приємну – чисту, хрустку з хорошої бавовни. Номер зі сніданком дозволяє гостю покорчити з себе сноба, мажучи тости маслом, або порозважатися новими смаками, випробовуючи себе на стійкість до гострого чи дуже гострого.

Хоча, якщо оце не випендрюватися, можна чесно зізнатися, що в абсолютній більшості випадків було смачно. З традиційних страв ми вживали хіба смажені яйця, хімічний ліптон та шмурдяк, котрий тайці розводять із нескафє. З кавою, як і з чаєм в тих краях – напряжонка. Знайти утилітарне експресо чи звичайний (без молока, імбиру, цукру, риби, нафти, океанської води, креветок, курки, ще якоїсь біди) чай – подвиг, вартий уваги болівудських кіномайстрів. Тому "кавозалежним" (©М, 2017) варто подумати над тим, щоби прихопити з собою запас меленої кави і самим собі бадяжити. В севенілевен (найширша мережа універсальних цілодобових магазинчиків з усім, що треба, крім кави) кавусі я не бачив, хіба оте гидке хімічне від провідного світового виробника попільничок.

Але це я відволікся.

Дракон помітив М і вирішив чкурнути назад до свого ставочку. Від гріха подалі)

Бангкок Великий

Закладений десь у XV столітті, Бангкок став столицею аж у 1782-му і сьогодні є найбільшим містом Таїланду. В ньому мешкає понад 8 мільйонів (плюс доїжджеючі), тобто, 12 з хвостиком відсотків усіх громадян країни. Він справляє враження великого сучасного міста з платними автобанами-артеріями, автосалонами Lamborgini, культом личності покійного короля та трирівневим громадським транспортом (надземні поїзди, автобуси двох типів – з кліматизацією і без та підземка). Пересуватися містом можна також на таксі (якщо не шкода грошей, – обдеруть як у Львові на вокзалі), тук-туках, убері, або грабі. Граб – це гібрид київського таксі, приватних перевізників, тук-тукерів та мотокур’єрів з інтерфейсом убера. Часом – більш вигідний вид транспорту, ніж метро чи надземка. І 78-відсоткова гарантія, що вас не надурять) 22% залишимо винахідникам, наглотам і малоймущим, котрі будуть гнути свого, не зважаючи ні на які обставини. Машини – в гарному стані, з кондиціонерами і водіями, що знають англійські числівники. Саме тому граб – неоціненне досягнення цивілізації. Бо у 99% випадках ви ні за які гроші не пояснили би цьому матолкові, де вас потрібно підбирати.

В центральний парк Бангкоку більше нагадує серце американського мегаполісу, ніж скромну азійську країну

Єдине, чого нема в стосунках із граб-водіями – можливості поторгуватися. Якось ми випадково сіли не в ту машину. На виклик зголосився водій граб із номером 24-49, а ми сіли до таксіста з бляхою 24-47. І "віджали" його з 400 бат, котрі він хотів за доставку двох утомлених українців до готелю до грабівсьих 140. Ненароком, правда, віджали, будучи впевненими, що це – саме водій замовлений через мобільну аплікацію, а не випадковий таксист, що зупинився на вигляд туристів. Помилка виявилася тільки після дзвінка оператора граб, що питала, чи збираємося ми сідати у викликаний автомобіль. З номером 24-49.

Найкайфовіше, як на мене, у Бангкоку явище – це буддистські храми. Їх багато – малих і великих, людних і тихих, відомих і схованих у закапелках. В них прохолодно, пахуче і спокійно. Цей спокій наповнює тебе, щойно босими ногами торкнешся лискучої підлоги. Нас ніхто не питав, чому ми тут, що ми хочемо, у що віримо чи чого прагнемо. Але з-поміж кольорового, клацаючого дзеркалками натовпу пускали за огорожки, червоні шнурочки в обійми цього спокою.

По дорозі до храмів буддисти вішають різномасті дзвони і дзвоники. Кожен, хто йде може собі бемкнути (і втіхаря відпочити від мільйона сходинок)

Буддисти ходять в свої храми босоніж і всередині сидять. Вмощуються собі зручненько на підлозі й диктують Всесвітові свої телеграми. Ну, чи пишуть смски – хто їх зна. Ми шукали спокою і гармонії. Шукали і знаходили.

К-клієнторієнованість. Для комфорту вірян в буддистських храмах встановлені вентилятори

До речі. Якщо вже зайшло про розмови і смски розкажу трохи про мобільний зв’язок. Таїланд, майже повністю, як і Україна, вкритий мережею LTE. Для гаджетозалежного мене пункт "поповнити колекцію сімкою тайського оператора" стояв у списку справ в числі перших. Стартер коштує якихось відносно невеликих грошей, проте бонусного безлімітного інтернету з нею нема. Я купив пакет з безкоштовним доступом до соцмереж. Правда, без картинок. Такий заходиш у фейсбук, а там картинки не показуються. Хочеш, кажуть, плати. За 15 батів можна купити 100 Мб тирнету на добу. Хтось один поповнює собі телефон і роздає іншому доступ в мережу по вайфаю. Дешево і сердито, основне банок сили з собою набрати побільше)

Ще одне важливе але – без місцевого номеру у вас не працюватиме граб. І убер не працюватиме. Хоча убер взагалі не працюватиме. Спроби змінити в аплікації номер телефону на місцевий нічим добрим не завершилися. Зате в Малайзії ми запросто замінили номер телефону  грабі. На місцевий, куала-лумпурський. Але про це – у наступних серіях.

Куди піти

Крім обов’язкової програми – храмів Сонця, що сідає, золотого Будди, Будди, що відпочиває, можна сходити в Королівський палац. Подивитися на жіліщє замєчятєльного чєловєка, за котрим в усьому Таїланді траур з жовтня минулого року. Через цей траур півроку тому в країні забракло чорного одягу і було вирішено поділяти смуток співвітчизників спеціальним знаком. Траур триватиме рік, тому по всій країні встановлені портрети покійного монарха із сумними стрічками та квітами. Ця всюдисущість образу покійного короля трохи пахла би культом особистості, якби Рама IX за 88 років свого життя не зробив для своїх людей багато всього доброго. Кажуть, що він зі своїх статків фінансував будівництво дорожньої інфраструктури, що дала можливість мешканцям далеких сіл торгувати товарами власного виробництва. А ще кажуть, що він чи то вигадав, чи профінансував заходи з відновлення засолених ґрунтів, які значно наростили кількість лісів у Таїланді.

Тайці настільки ж любили покійного короля, наскільки й побоюються його наступника

Одним словом, тайці настільки шкодують за втратою Пуміпона Адульядета, що встановили кримінальну відповідальність з його образу. Отак от.

Також дуже рекомендую сходити на один з нічних базарів. Там смачно, можна попідглядати за місцевими і накупити всякої китайщини – від футболок та капців до селфі-палок і дрібної електроніки. Тут же є і всяка туристична замануха, типу смажених тарганів, православних младєнцев, коників та скорпіонів. А ще – маса всяких фруктів, з них шейків і смузів, риб, креветок 44 розтоптаного розміру, лапші, рису, супів і всяких інших доброт.

Більш туристичним місцем є Каосан роад – пішохідна вулиця, по самі вуха наповнена всякими розвагами – шопінгом, тату-салонами, барами-пабами-кафєшками, вуличною їжею, плетінням дредів. Тут можна корисно і пізнавально накидатися з такими ж як ти туристами. А в кінці, на сходах поліцейської дільниці, поїсти смачної лапші з возика діда-тайця.

Після реклами в комедії "Похмілля – 2" генделики в бангкокських хмарочосах стали ще популярнішими

Варто також сходити і в чайна-таун. Там лахи дешевші, а місцева кухня піддобрена китайськими смаками. О! Важливий нюанс. Тайці люблять і вміють торгуватися. І в цьому процесі байдуже, знаєш ти мову, чи ні. Торгуватися можна навіть на калькуляторі. Збити ціну удвічі – нормальне явище, але не межа. А якщо розвернутися й піти геть, інші будуть ще й бігти за тобою, викрикуючи щоразу солодші пропозиції. Ще один важливий момент – тут ходить тільки готівка. Тайці взагалі карток не люблять. Навіть в мережевих магазинах чи на станціях малорельсу, де точно є термінали, картку беруть, приміром, тільки якщо покупка складатиме більше 300 батів.

Ми цілеспрямовано не ходили у район червоних ліхтарів. Як татко, що любить своїх діточок я дуже негативно ставлюся до дитячої проституції. Якось так.

В результаті

Бангкок – класний. І вдень, і вночі. Можна весело загуляти з друзями, або приїхати на сімейний відпочинок.

Котам всюди дорога відкрита

Достатньо недорогий, смачний і балакучий. З англійською тут трохи туго, тому краще вживати простих речень. Мої улюблені страви – смажена лапша з морепродуктами, або рис, суп том ям та курка, смажена з кеш’ю, креветки в тамариндовому соусі. Ну, і фрукти, звісно.

Пересуватися краще з водіями грабу, або пішки. Брати машину чи моцик в оренду можна хіба, щоби поробити собі нєрви, або для мандрів за межі міста – в Бангкоку швидкі магістралі платні, а трафік дебелий. Плюс їздять хто як у Львові – свистять, піпчать, повороти не включають, світлофори ігнорують, під колеса кидаються.

Далі буде про:

а) Куала-Лумпур

бе) Острови

А вже було про підготовку і переліт

Не перемикайся)