Зовнішня політика позавчорашнього дня

Факторів, які визначають успішність політики держави на міжнародній арені чимало. Це і здатність чітко розставляти пріоритети, визначаючи ключові цілі і ігноруючи другорядні питання. Це і формулювання власних інтересів і пріоритетів таким чином, щоб вони бути цікавими іноземним партнерам – перспективним членам ситуативних коаліцій. Важливе значення також має і аналіз поточних тенденцій в світовій політиці, які беруться в розрахунок при формуванні і реалізації власної політики на міжнародній арені.

Проте українські реалії далекі від приписів теорії. Нещодавно Інститут світової політики презентував дослідження "Ризики і можливості для зовнішньої політики України". В його основі спроба зрозуміти, як Україна реагує на тенденції світової політики. Гарним відображенням цього є ідея закріплення в Конституції України курсу на ЄС і НАТО. Формування консенсусу серед національних еліт щодо вектору зовнішньополітичної і економічної інтеграції було поширеним явищем серед країн Центрально-Східної Європи в 1990-х і на початку 2000-х років. Тоді такий крок і справді був доцільним і виправданим. Проте в той час як на Мадридському саміті НАТО в 1997 році приймалося рішення щодо розширення Альянсу за рахунок Польщі, Чехії і Угорщини офіційний Київ ще не міг досконально розібратися, чи потрібне нам повноцінне членство.

Україна не скористалася існуючим тоді вікном можливостей, коли до НАТО приймали країни незалежно від їх військового потенціалу і можливої необхідності потім виконувати статтю 5 Вашингтонського договору щодо колективної оборони. На сьогодні ж, щонайменше в академічних колах США, почалася активна дискусія щодо можливого припинення політики "відкритих дверей" НАТО. Окремі американські політики типу сенатора Ренда Пола також публічно озвучують цю ідею. Тим самим Києву на сьогодні доцільно було б подумати яким чином будемо вибудовувати власну зовнішню політику, якщо ідея щодо припинення політики розширення Альянсу почне домінувати. Оскільки в іншому вийде парадоксальна ситуація: закріплення курсу на НАТО в Конституції буде відбуватися в умовах припинення політики розширення Альянсу.

В даному контексті не зайвим буде згадати, що нашим міжнародним партнерам знову вкотре приходиться нагадувати нам про необхідність практичних кроків в рамках Євроатлантичної інтеграції. Від України в тому числі очікують завершення реформи СБУ, про що нещодавно нагадала співробітниця Представництва НАТО в Україні Шерон Ірон. Саме такі речі і становлять суть процесу Євроатлантичної інтеграції, посилюючи обороноздатність України. І саме від таких кроків залежить допомога по лінії НАТО і з боку США. Наші міжнародні партнери очікують реалізації повною мірою на практиці всього потенціалу прийнятого в червні 2018 року "Закону про національну безпеку". Від реалізації цього закону, що означає реформу СБУ, в тому числі залежить отримання $250 млн на посилення обороноздатності України в рамках бюджету Міністерства оборони США на 2019 рік.

Тому маємо ситуацію, коли Україна відстає від поточних реалій світової політики. Так само Верховній Раді пропонують концентруватися більше на символічних кроках, а не на тих, що реально можуть посилити обороноздатність, яких чекають наші партнери і від яких залежить отримання фінансової допомоги в сфері нацбезпеки і оборони.

Так само показовою стала промова президента України перед 73-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН, яка більше підходила до реалій 10-20 річної давності. Проте апелювати до міжнародного порядку, світової спільноти і справедливості в умовах коли президент США за день до цього в своїй промові перекреслив все на чому будувалася зовнішня політика країни із кінця 1940-х років як мінімум нерозважливо.

Загалом же промова Дональда Трампа відображає його підхід до зовнішньої політики. На сьогодні США із основи і головного бастіону захисту світового порядку перетворюються на іще одну державу-ревізіоніста, яка своїми діями намагається цей самий порядок знищити і на його руїнах побудувати кращий. США за нинішньої адміністрації вже почали називати rogue super power, яка в своїх діях більше нагадує КНР чи РФ, а не країну, до якої звикли за останні 70 років. Дональд Трамп не сприймає саму ідею "ліберального міжнародного порядку", до якої в останні роки намагаються активно апелювати представники українського керівництва. Не сприймає її і частина американської експертної спільноти, яка почала із цього приводу академічну дискусію. Замість побудови зовнішньої політики із розрахунку що США, НАТО і країни ЄС будуть намагатися захистити нинішній світовий порядок офіційному Києву варто було б подумати, що будемо робити, коли наші західні партнери перейдуть до створення нового світового ладу. Ладу, який базуватиметься на принципі "сила робить тебе правим" (might makes right).

Власне в цьому і криється головний виклик для зовнішньої політики на наступні 10-15 років. А найбільш радикальне нарощення силового потенціалу – це щорічне збільшення ВВП темпами в 6-10% для його потроєння. Закріплення курсу на НАТО і ЄС так само як і можлива фіксація статус-кво в регіоні країн Східного партнерства є насправді другорядними питаннями. Лише збільшення силового потенціалу може гарантувати збереження України як функціонуючого соціально-політичного утворення, а також спроможність Києва захищати національні інтереси на міжнародній арені і гарантувати їх в рамках формування нового світового порядку. Саме навколо цього усвідомлення і варто було б формувати консенсус еліт України, а також прикладати всіх зусиль для реалізації його на практиці.