Доки світло не згасло – 5 кращих книг-застережень

Насправді ці книжки про крах і занепад зовсім не "фаталістичні", а скоріше, застережливі щодо наслідків можливих катаклізмів. Адже розпад того самого Радянського Союзу дав початок відродженню не лише України, але й більшості країн з колишньої тоталітарної системи. Проте "згаснути" може світло будь-якої надії, тож варто пам’ятати і дбати про те, щоб минуле не повторилося.

Сергій Плохій. Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Автор цієї незвичайної книжки – професор історії й директор Українського наукового інституту Гарвардського університету, один із провідних фахівців з історії Східної Європи – розповідає про подію, що мала світове значення, не зсередини проблеми, з якою зіткнулася колишня "тюрма народів", а з історичної відстані. Так, президент Буш назвав розвал Радянського Союзу подією "майже біблійного масштабу", заявив, що "Божою ласкою Америка перемогла в холодній війні", та проголосив настання нового світового порядку. "— Світ, поділений колись на два збройні табори, — уточнив він, — зараз визнає одну супердержаву — Сполучені Штати Америки". Натомість автор спростовує "переможну" риторику президента, яка почала суперечити реальній політиці, оскільки Білий дім намагався врятувати Горбачова, вважаючи його своїм головним союзником на світовій арені. Приводом для ревізії стали нещодавно розсекречені документи з Президентської бібліотеки Джорджа Буша, зокрема записки його радників і стенограми телефонних перемовин Буша зі світовими лідерами. З цих документів випливає, що і сам президент, і його радники робили все, щоб продовжити життя Радянського Союзу. Насправді їх лякало наростання політичної ваги Бориса Єльцина та прагнення союзних республік до незалежності.

Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов. Історія життя і боротьби Василя Стуса. – Х.: Фабула, 2019

Герой цього роману все життя мріяв перестати бути забороненим на Батьківщині. А проте відмовився бути "дозволеним". "За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину",— писав він у записах "З таборового зошита". Тож поет волів краще залишитися "забороненим", ніж зрадити свої принципи, і навіть за незалежного часу вийшла збірка "Нецензурний Стус". Натомість за сюжетом цього роману колишній аспірантці, яка працювала над дисертацією про життя і творчість видатного поета Василя Стуса, а нині за волею обставин стала медсестрою, запропонували доглядати помираючу від важкої хвороби жінку. Як виявилося важкохвора у минулому була полковником КДБ і багато разів зустрічалася зі Стусом, особливо в останні дні його життя. "- Вони хотіли його смерті, а я — ні. Я над усе прагнула, щоб він жив,— повільно проказала Віра Іванівна, дивлячись кудись повз мене. "Ну ж бо продовжуй",— підганяла я подумки стару. Відчула, що необхідно поставити одне влучне запитання, яке змусить Віру Іванівну довіритися мені. Загалом у романі змальовано життя поета на його рідній Донеччині, в оточенні друзів, педагогів і літераторів, і в концтаборі — де утримували в’язнів совісті, ставлячи їм у провину їхні переконання. 

Тарас Мельничук. Юнак милується автоматом. – Брустурів: Дискурсус, 2019

За стилем ця поезія іноді схожа на американського Уолта Уїтмена, образ якого автор, названий Князем Роси, за життя наслідував, і водночас – на японські хоку (і танка), які саме тоді стали з’являтися в радянських "Перлинах світової лірики". Звісно, Басьо ще не було, а був пролетарський поет Ісікава Такубоку, але й цього було достатньо, щоб вразити східною естетикою західноукраїнського поета. У принципі, народний мінімалізм, який практикував автор, тільки тим і цінний (на відміну від урбаністичної лірики), що він – про "справжні" цінності, які, будучи в усьому світі "олдовою" темою, ніколи не застаріють. Це космос навіть у мовчазному жуванні за столом. Причому будь-де – хоч у Заполяр’ї, хоч у Вижниці. Кажуть, цей поет надихав Василя Герасим’юка і Степана Процюка – двох поетів різних поколінь, але одного і того ж маргінесу, де час не має значення. Іноді поява будь-якого сільського екзоту у вихолощеному "столичному" контексті може вистрілити, як вистрілив свого часу цілий комсомольський десант, призваний до Києва з національних окраїн, де були і той самий Герасим’юк, і Іван Малкович, і Оксана Забужко.

Макс Кідрук. Доки світло не згасне назавжди. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019

Цей роман – ніби розгалуженні стежки, зібрані в одній оповіді про важкий і небезпечний шлях до себе. Не дивно, що в насправді – це книга з унікальним мобільним додатком та доповненою реальністю. Мова у ній про те, що будь-які спроби змінити минуле – небезпечна справа, оскільки безжальний світ завжди знайде спосіб примусити за них розплачуватися.  Можна хіба що жити цим минулим, не впливаючи, а приймаючи таким, як є, і намагаючись зрозуміти. За сюжетом роману,  сестри Рута й Індія, попри незвичні імена, проживають цілком буденні життя: Індія навчається на лікаря, Рута закінчує одинадцятий клас. Усе раптово змінюється, коли через нещасний випадок гине наречений Індії. Раніше близькі сестри віддаляються, звинувачуючи одна одну в тому, що сталося. І саме тоді, коли, здавалося б, із конфлікту вже не виплутатися, Рута виявляє, що здатна впливати на реальність у снах. Невдовзі в її сновидіннях з’являються химерні тіні, і що ближче вони підступають, то дужче мерхне світло довкола дівчини. За нестримним бажанням повернути колишнє життя Рута не помічає, як кожен наступний сон стає дедалі темнішим.

Брендон Вебб. Приціл. – К.: Yakaboo Publishing, 2018

Автор цієї книжки починає свою розповідь з двох вражаючих порівнянь. У першому випадку від нього, як американського снайпера, який готується вбити чи то селянина, чи то арабського терориста, залежить життя його армійських побратимів. У другому, коли вже все скінчилося, і він заснував свою фірму, йому пропонують продати за 150 мільйонів його справу, яку він започаткував для тих самих близьких людей. Вбити цивільного і продати бізнес? Чи не вбивати і дати надію тисячам військовим, для яких засновано сайт? "Обидва рішення, щойно їх приймеш, уже не можна буде змінити. В одному задіяно дуже багато крові, в іншому — грошей. Обидва можуть вплинути на життя багатьох людей, не кажучи про моє власне, на багато років уперед. Ці ситуації відрізняються за тисячею ознак, подібні — за кількома й ідентичні — за однією. Обидві вимагають цілковитої зосередженості". Хай там як, але навіть якщо колись той селянин все одно виявися терористом, мирна справа подальшого життя героя так само все одно дала свої плоди. Адже згодом група російських інвесторів почала агресивно поглинула подібні медіа-холдинги, і купа веб-продюсерів звільнилася на знак протесту, а дюжина програмістів пішла геть.