Смерть в Одесі та інші інтернет-злочини – 5 книг кримінального чтива

Не лише в Шекспіра ворогували родинами – в Україні так само не завжди родичаються, тож у книжках цього огляду нас чекає справжня драма – з приворотами на кохання , ворожінням на смерть та іншою карпатською демонологією.

Фіона Бартон. Вдова. – Х.: Віват, 2018

У передмові до цього роману її авторка недаремно зауважує, що іноді другорядні персонажі бувають цікавішими за яскравих героїв. Так, свого часу її, як журналістку, зацікавила жінка, в якої чоловіка засудили за злочин, і вона в суді залишалася непомітною для преси і суддів. "Але що відбувається, – запитують нас, – коли журналісти ховають свої камери й світ більш не дивиться на неї?".  Жінка, до речі, виявилася єдиною, хто вірив у невинність свого чоловіка, але в романі мова про те, як вона поведеться, коли дізнається, що насправді її чоловік – монстр. І хоч жодного злочину він не скоїв, якщо, звісно, не рахувати пекла, на яке перетворив подружнє життя, але дружина раділа його смерті, яка сталася біля супермаркету. Та й сам він – що знову свідчить на його користь, як акуратиста – зрадів би, що калюжка крові біля його голови була невеличка. "Він не любив безладу", – свідчить вдова.  І так обидві героїні цього роману – "запальна" журналістка і "невтішна" вдова – по черзі розповідають нам, як вони дійшли до такого життя, і як зі "справжніх сім’янинів" народжуються деспоти з тиранами і навіть вбивці, смерті яких радіють навіть їх матері.  Тож злочин, який все-таки розкриється у фіналі, мав місце – але чи був він одним? І як удова пояснює смерть чоловіка – "нещасний випадок", "самогубство" чи щось інше?

Марія Галіна. Мала Глуша. – Х.: Фабула, 2018

Молода практикантка Роза з першої частини цього роману, позначеного, як "фантастична сага часів застою", не відразу здогадується, що її колега – сертифікована відьма. І що глузливий шанувальник – мисливець на демонів, ліквідацією яких займається таємничий відділ в приморському місті. Напередодні Олімпіади чистять від бомжів і спекулянтів не тільки Москву, і не тільки від них – Одеса, що вгадується за сюжетом, не менше потребує "відділу очистки", оскільки суховантажі з танкерами можуть завезти (і завозять-таки) заморську заразу. Серед якої, додамо, не лише блохи з тарганами, але й істоти з потойбічного світу: демони, сукуби та інша потолоч, і затишна радянська мелодрама в стилі "Службового роману" обертається на сучасний трилер в дусі "Потойбічного" і навіть "Чужого". У другій частині роману містика переходить в метафізику, парочка героїв вирушає в Малу Глушу – таку собі радянську Лету – щоб, потрапивши до світу мертвих, визволити звідти своїх коханих: чоловік – дружину, жінка – сина. Похмура історія про загробні краї, суть якої в тому, що треба відпускати минуле, аби жити сьогодні, мріючи зазвичай про "світле майбуття".

Виктор Ерофеев. Русская красавица. – Х.: Фолио, 2018

Цей роман свого часу – а саме наприкінці 80-х – наробив чимало галасу в радянському суспільстві, де сексу, як відомо, "не було". Адже саме це заперечує молода провінціалка, яка приїздить завойовувати Москву – під час одного з таких "небувалих" актів її старий коханець помирає, і народитися має від нього… наче в казці Пушкіна – те, від чого героїня змушена бігати "руським полем", спокутуючи свою провину. Загалом самому автору роману зажди закидали "невідповідність" епосі, називаючи графоманом, провокатором і функціонером, хоч він й входив до опального альманаху "Метрополь". І основним мотивом його трилогії, куди увійшла "Русская красавица" (а також "Страшный суд" і "Энциклопедия русской души") залишається не стільки блюзнірство, скільки безжалісне висміювання ідеологічних конструкцій, що склалися в Росії протягом останніх століть, породивши такі поняття, як "русский Христос", "народ-богоносец", "русский мессианизм" і т.д. "Новый Бог, – вирішує цю проблему Єрофєєв, – будет, конечно, непредвиденным. Нежданно-негаданным. Выскочит очень страшным. В перьях или в шубе? фаллическим? вагинальным? смешанно-андрогенным? порнографическим? ученическим, как десятилетняя кукла? Скорее всего – попсово-придурочным, как все прошлые боги, но с учетом новой тоски и high-тек достижений".У будь-якому разі, роман блискучого публіциста і талановитого критика цілком можливо, що досяг рівня "шедевру", як нагадують видавці, і нам залишається лише перевірити це, прочитавши "Русскую красавицу".

Віктор Янкевич. Тенета. – Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2018.

Чи не вперше у цьому романі докладно і тверезо розказано про те, як саме відбуваються вбивства у мережі. З одного боку, такі вже жорстокі реалії жанру – сучасного детективу про світ нових технологій і комунікацій, який породжує все новіших монстрів, які навіть не снилися мужнім героям минулого. З другого боку, це застереження усім потенційним жертва інтернет-злочинів. Які, додамо, відбуваються без відриву від монітора, новинами про мережеві суїциди, про які вже знімають кіно, нікого не здивуєш, а злочинцем може бути навіть підліток. У даному випадку це "рідна душа", яка підбиває на самогубство. "- Мені тебе шкода, – не забарилася з відповіддю Алла. – Ще трохи, і вони зрозуміють, кого втратили. Вони все зрозуміють, але буде вже пізно. І знаєш, що? Так їм і треба! Нехай на собі відчують весь той біль, який відчуваємо ми. То що? Ти готова зробити це?" Отже, цього разу карколомний сюжет рухає жінка, у якої в результаті довіри мережевим "доброзичливцям" загинула подруга. Звичайно, не в поліцію слід при цьому звертатися, а до більш досвідченого фахівця – хакера чи айтішника. Крім того, головна героїня – сама телевізійна журналістка, тому самогубство подруги таїть щось більше, ніж просто рішення самотньої жінки. Хто ж "допомагає" втраченим душам накласти на себе руки?!

Дара Корній. Сузір’я Дів. – Х.: Віват, 2018

З одного боку, ця "жіноча" історія – трагічний родинний епос на тлі затишних пейзажних замальовок, місцевих легенд і дівочих таємниць, які юна Василина змалечку звіряє лише своєму щоденнику. Здається, життя випробує її на міцність, вірність та любов. Ще дівчиною побувала у психлікарні після смерті мами й батькової зради, тепер працює лікарем-педіатром. З іншого боку, маємо соціальну драму – трагічну історія про те, як Василина Коморовська була готова стати Василиною Базилевич, бо її Кирило був "той самий", і що з того вийшло. Як зауважив один з героїв, "не ситуація, а якась "Просто Марія" мексиканська", оскільки пристрасті розігруються в цьому романі, що нагадує трилер, навіть не шекспірівські. Адже українські роди так само не завжди родичаються, і нас чекає справжня драма – з приворотами на кохання, ворожінням на смерть та іншою карпатською демонологією. Загибелі, народження, зрада і спокута смертю – все, як у житті, але з детективною напругою і майстерним авторським стилем – ось що таке це "жіноче" чтиво нашого сьогодення.