Стара холера чи Рожева Миша? – 5 книг про силу "слабкої" статі

…Історична драма, сільський епос і психологічний трилер у цих книжках – це там, де чорт каже "добраніч", поблизу загадкова старовинна вілла, таємничі сусіди, і чим, як гадаєте, закінчиться бажання кожної з героїнь зазирнути за лаштунки їхнього життя? Мексиканським серіалом, італійською мелодрамою чи американським бойовиком?

Вінстон Ґрем. Демельза. – Х.: Фабула, 2018

Дівчина з бідної шахтарської родини, яку мужній Росс Полдарк одного разу врятував на ярмарку від зграї розлючених підлітків, виросла і вийшла за нього заміж. Спроби пристосуватися до життя дворян і чоловіка часом ставлять її в смішні та незручні положення, в яких вона все більше набуває впевненості, витончених манер і чарівності, а народження первістка приносить їй досі небачену радість. Таким чином, важкі, багаті на трагічні події роки стали для їхнього шлюбу суворим випробуванням на міцність. У той час як Росс бореться за права громади, Демельза приміряє на себе образ життя джентрі, дрібнопомісного дворянства, до якого належить її чоловік, але її необережні вчинки призводять до трагедії. "Демельза мовчала. Радість від того, що Росс повернувся, можливо, навіть здоровий, але, принаймні, удома, жаль за Джимом та Джині змішувались із глибокою печаллю, що її власні плани тепер обернулися пилом. Вона б, може, і почала сперечатися, але не мала на це ані слів, ані звичного нахабства". За мотивами саги про Полдарків у 1975-1976 роках BBC  був знятий відомий телесеріал. Нова екранізація англо-американського виробництва вийшла у 2015 році. У головних ролях – Ейдан Тернер ("Гоббіт", "Скрижалі долі", "Клініка") і Елеанор Томлінсон ("Пуаро", "Джек – підкорювач велетнів", "Аліса в Країні Чудес").

Володимир Лис. Стара холера. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018

Черговий народний епос від визнаного майстра – це символічний двобій людини зі смертю, хоч би в які жанрові шати вбиралася оповідь, а також її герої. Наразі їх четверо, наче мушкетерів, і наробили вони за життя чимало такого, про що варто скласти цілий роман. "Хоч і рідше та все ж час од часу збиралися й теперка, постарілі, полисілі й облізлі, бо досі, як мовив колись Роман, сидів у кожного в дупі магніт, що притягав їх один до одного і всіх їх докупи. Ще сказав якось Омелян: – Мо’, доки разом ото валандаємось, то стара карга й побоїться зі своєю косою підходити". Утім, вже на початку оповіді за всіма законами жанру сталася сумна, бо начебто вже й запізніла пригода, хоч і "кепкували часом з тої часниці, і тої росомахи, що має прийти і затулити білий світ своєю чорною тінню, і от вона, вочевидь, прийшла". Оскільки Адамові, як кликали одного з героїв роману, конче потрібна Єва, хоч би й кликали її в селі Красна Ружа. Насправді ж ця екзотична поліська елегія – наче символічна історія цілої країни, своєрідна книга народної пам’яті, яку не викорінити жодним репресіям чи голодоморам.

Христина Козловська. Коштовніше за золото. – Брустурів: Дискурсус, 2017

Це містичне чтиво, якщо чесно, може додати гарного настрою лише після його прочитання. Хоча, в процесі, звісно, це купа адреналіну із захватом і страхом – що, погодьмося, теж не часті емоції у буденному житті розпеченого мегаполісу. Спочатку все нагадує фільм "Вікно" Гічкока, бо героїня весь час підглядає за сусідами, потім буфонаду Булгакова, коли у закинутому будинку гримить бал, і нарешті – абсурд Йонеско, коли сусідка озивається до неї на різні голоси. "Тату, невже ти не розумієш? Ти не переконаєш мене, ніколи! Я зроблю так, як вирішила, – гукає стара, щоби по тому переключитися на інше: — Остапе, я така щаслива. Я їду, я вже зібрала валі­зи". І нарешті, завершується все справжнім Кафкою Таку книжку хочеться, читаючи, відкладати вбік і роззиратися довкола: чи не примарилося? чи поруч немає таких сусідів? чи все гаразд? Адже коли поруч, як не свердлять у квартирі, то косять на дачі, і спокою від гармидеру ніде нема, то в прозі Христини Козловської все інакше. Сільські сутінки там, де чорт каже "добраніч", загадкова старовинна вілла, таємничі, знов-таки, сусіди, і чим, як гадаєте, закінчиться бажання героїні зазирнути за лаштунки їхнього життя? Мексиканським серіалом, італійською мелодрамою чи американським трилером?

Львів. Пані. Панянки. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018

У цій збірці, присвяченій культурі та культурним діячкам міста Лева, оповідання відомих сучасних авторок органічно складаються в один великий роман про величне місто. І перерахувати ці справжні перлинки історичної прози буде не зайве – Тетяна Белімова "Невідісланий лист Примадонні", Світлана Горбань "Зірка та лев, або Лицедійка", Наталя Лапіна "Таємниця Синьої Бороди", Любов Долик "Галузка розквітлого бозу", Анна Хома "Шаленство її мрій", Наталка Ліщинська "Пісня з минулого", Анастасія Нікуліна "Від щастя не вмирають", Уляна Дудок "Цукерочка", Олена Чернінька "Любов і чар мандрівної літавки", Ніка Нікалео "Червоний мак на Монте-Кассіно". Як згадує зокрема остання зі списку авторок й упорядниця збірки, виник проект "абсолютно магічним чином", і це зайве підтверджує містику Міста Лева, сповненому таємниць, інтриг, загадок. "Вона не була у моїх задумах, а навпаки посунула ту, яка стояла на черзі, – значить про збірку упорядниця. – Це свого роду експеримент для нас, письменниць Львівського жіночого літературного клубу. Ніхто з нас раніше не звертався до жанру історичної прози. Тому робота з великим обсягом літератури, із датами, назвами стала викликом, який ми, дуже щиро сподіваємося, гідно прийняли". І гідно, додамо, представили та нагадали про життя та творчість зокрема таких видатних осіб – представниць високої галицької культури – як класик літератури Ольга Кобилянська, найвидатніша співачка світу Соломія Крушельницька, уславлена українська акторка Марія Заньковецька та інші. "Це пані і панянки, – нагадує упорядниця, – які дозволили собі проявити характер і сказати "ні" обставинам та кроїти свої долі так, як їм цього хотілося".

Віктор Єрофєєв. Рожева Миша. – Х.: Фоліо, 2018

Цей роман відомого письменника, літературознавця, телеведучого – соціально-політична казка для дорослих, по суті, гостра сатира на російську дійсність. За ігровим сюжетом, який нагадує "Алісу в Задзеркаллі", батьків юної героїні під час прогулянки на яхті затягло на Цар-Дно – російське пекло, куди вона вирушає на порятунок рідних. Протягом дійства підводна імперія занепадає, негатив у стилі Салтикова-Щедріна висміюється, а допомагає 11-річній героїні Рожева Мища – звичайна іграшка, що володіє надзвичайними здібностями. А помагати – точніше, рятувати – є від чого: дівчина сама потрапляє в лабети Смерті, роль якої на морському дні виконує Краб-Велетень, таким собі Кощій Безсмертний підводного царства. "Коли Краб-Велетень з червоно-помаранчевим панциром стиснув мене потужною клешнею, я так злякалася, я так злякалася, що навіть опісялась! Але я навіть не помітила, що опісялась. Тому що я страшенно злякалася. А коли раптом відчула, що я опісялася, мені не було соромно. Тому що на моєму місці ви б усі опісялись..."