Український скелет vs американські зомбі – 5 книг "оновленої" класики

"Відродження" книжок цього жанру не може не дивувати як за умов вичерпаності "класичної" тематики в історії, так і в контексті "альтернативних" жанрів. Іншими словами, класики стають більш актуальними, а сучасники повертаються в бік старих проблем, вирішуючи їх доволі нетрадиційно.

Хуана Інес де ла Крус. Світогляд. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017

Твори, представлені у цих ошатних книжках, належать до періоду Золотої доби у світовій літературі, а їх авторка – красуня, інтелектуалка і письменниця Хуана Інес де ла Крус – до сузір’я найяскравіших світил пізнього Бароко. Власне, це й була зірка свого часу – найосвіченіша жінка доби, черниця, фрейліна при королівському дворі, так би мовити, штатна авторка вельможного світу, якій замовляли гімни, панегірики, балади та оди. Здавалося, релігійна драматургія з її спадщини мала б нести риси завойовницької політики, якою славилася культура Нової Іспанії (Мексики), що визнавала лише позицію конкістадорів у житті, літературі та мистецтві. Утім, авторка – жінка, і ніщо жіноче їй було не чуже. Тож наразі жіноче свято в літературі триває, і чергові томи зі спадщини видатної мексиканської авторки доби Бароко, вперше перекладені  в Україні, демонструють якраз жанрове розмаїття у творчому доробку придворної поетки. Поема "Перший сон" вперше написана нею не з партикулярного обов’язку, а для власного задоволення. Єдиний прозовий твір "Відповідь поетеси високоповажній сестрі Філотеї де ла Крус" взагалі довів примхливість її вдачі та характеру, втягнувши у ворожнечу між представниками церковних кіл, які й так давно вже заздрили впливовим зв’язкам сестри Хуани у вищих сферах та її літературній славі.

Джейн Остін, Сет Ґрем-Сміт. Гордість і упередження і зомбі. – К.: Основи, 2017

Містика в цій книзі полягає в тому, що перед нами нібито класика – шедевр британської літератури, улюблений багатьма поколіннями читачів роман Джейн Остін, але зовсім в іншому, переінакшеному американським "співавтором" вигляді. І не дивно на обкладинці вказаний ще й співавтор, який, власне, й представив на читацький суд розширену версію відомої книги. Основний сюжет класичного роману не порушено, а доповнено цілком новими епізодами, зокрема безчинствами зомбі, які на початку історії почали з’являтися по селах Англії. Річ у тому, що в країну прийшла загадкова моровиця, в результаті якої мертві почали оживати. Тож відомі герої роману, двійко закоханих, виголошують свої романтичні монологи – а насправді словесні поєдинки – на тлі реальних поєдинків на кривавому полі бою. Канібалізм, тисячі трупів, пихаті дворяни, боротьба з сатанинським нашестям – все це робить класичний роман цілком сучасним чтивом, справжнім бойовиком вкупі з містичним трилером.

Джеймс Джойс. Улісс. – К.: Видавництво Жупанського, 2018

Автор цього культового роману завжди вірив, що в тому випадку, якщо раптом його рідний Дублін буде знищений з лиця землі і загине, то відновити місто можна буде за книгою. І дійсно, те, як описана столиця Ірландії в "Уліссі" – також присвяченому "відновленню" подій одного дня з життя головного героя – гідне захоплення і вдячності. І вже за нашого часу, коли продовжують виходити численні дослідження за романом, і в Ірландії щороку святкують Блумсдей – і місто, і сюжет роману, і його головний герой стають персонажами все нових книг. Згадавши ще одну культову річ Джойса, а саме – "Поминки за Фіннеганом", варто відзначити, що насправді всі автори (і читачі) щоразу справляють поминки за собою, колишніми і застиглими у захваті від першої сторінки "Улісса". Тієї самої, де огрядний красень Мулліган, зійшовши на гарматний майданчик, гукає в морок гвинтових сходів, немов витягаючи героя з "магічного" небуття: "– Виходь же, Кінчику! Виходь, богобоязливий єзуїте!". Це вже друге видання "Улісса" українською, доповнене передмовою Дмитра Вахніна "Прочитати Джойса", а також супровідними матеріалами – схемою загальної історії видання "Улісса", таблицями літературних співвідношень Гілберта і Лінатті, а також таблицею хронології життя і творчості Джойса, накладених на культурне та історичне тло епохи.

Оноре де Бальзак. Пустотливі оповіді. – Х.: Фабула, 2017

…У цьому самому "пустотливому" жанрі французький класик завжди почувався цілком впевнено. І саме цю збірку вважав справжнім втіленням свого раблезіанського духу, веселої вдачі, незламної віри в добро і щастя. Недарма, оцінюючи своє творіння з описом любовних утіх і непідробного гумору, він не раз повторював: "Якщо щось і залишиться після мене, то це "Пустотливі оповіді". Зрештою,  крім прагнення відобразити соціальну історію Франції, Бальзак, зажди мріяв поставити діагноз суспільству і запропонувати ліки для лікування хвороб, тому крім романів спочатку писав ще й комедії. Втім, більшу їх частину глядач так і не побачив, а ті, які були поставлені – не мали особливого успіху. Напевно, важко смішити публіку, залишаючись переконаним песимістом, яким за життя вважав себе Бальзак, автор епохального циклу з парадоксальною назвою "Людська комедія". Сам автор "Пустотливих оповідей", стилізованих під новели епохи Відродження, завжди любив гумор і розваги, залюбки виїжджав за кордон, де мав любовні пригоди. Так, серед його захоплень вирізняється тривалий зв'язок з польською графинею і дружиною українського поміщика Евеліною Ганською.

Федір Вовк. Студії з української етнографії та антропології. – Х.: Видавець Савчук О.О. – 2017

…За всі часи у тій самій науці не лише вбивали, але й відроджували. Наприклад, як за жорстких умов царату – автор цього ґрунтовного дослідження, видатний український етнолог, антрополог, археолог, громадський та культурний діяч, І так само автор першої науково обґрунтованої концепції антропологічного складу українців. Вже на початку своєї діяльності, через яку був переслідуваний в Російській імперії, він визначив свій шлях, як нині б сказали, національної ідентифікації українців. Не зважаючи на імперську "єдинонеделимість", яка стосувалася не лише географічної галузі, але й національного моменту щодо мішанини "малих" народів, автор цього поважного двотомового видання мав свою свідому позицію. За його переконанням, визначити характер цієї змішаності й з’ясувати хоча б певною мірою ті етнічні елементи, з яких склалося сучасне населення України, можливо тільки за допомогою складного антропологічного аналізу. Заборона під ту пору всього вкраїнського та мовні утиски, зокрема "нестійкість мови як расової ознаки", змушували антропологів звернутися до більш постійних і тому більш надійних ознак, якими є "колір верхніх покривів тіла, волосся й очей, зріст, пропорції і форми різних частин тіла, особливо ж скелета". Так само, розуміючи етнографію як науку про народний побут – зовнішній і внутрішній, автор дослідження мав на меті відзначити побутові особливості українського етносу й зіставити їх із такими самими особливостями інших, особливо сусідніх народів. Результатом цієї багатолітньої роботи стала ця праця, оздоблена великим масивом фото, схем, малюнків та непідробної любові до "предмету" свого дослідження – української нації, українського народу.