В кафе, в тюрмі, на фермі – 5 книг про нетрадиційні стосунки

В усіх книжках цього огляду герої люблять життя так само, як воно любить їх, але не завжди ця любов переходить в щире кохання. До того ж, якщо воно нетрадиційне, то й ситуації зазвичай складаються непрості.

Колм Тойбін. Майстер. – Х.: Фабула, 2018

Епохальний роман про письменника, який перенісся з Америки до Європи у пошуках слави, грошей, розвитку власної творчості. Натомість криза середнього віку руйнує всі плани, змушує ненавидіти театр, для якого пише герой, і чекати натхнення, шукаючи його в оточуючому житті. "Коли він жив у Парижі, – згадує він свою епопею, що припала на кінець XІХ століття, – усі навколо вдивлялись у лиця інших, шукаючи прихованих свідчень, уважно дослухалися до розмов у бажанні почути найменший натяк на щось іще. У Нью-Йорку чи Бостоні такого не було, та й у Лондоні, коли він туди переїхав, теж люди дозволяли собі жити відкрито, без ніяких секретів, якщо, звичайно, не хотіли створити довкола себе атмосферу нарочитої таємничості". Набридлі зустрічі, щоденні інтриги, театральні лаштунки. Згадуються і трапляються такі уславлені імена-постаті, як Альфонс Доде, Оскар Уайльд, Натаніель Готорн, автор роману "Червона літера".

У романі, крім сюжетних ходів та фабульної інтриги, не бракує роздумів героя про природу творчості, причини занепаду, власних сексуальних проблем, близьких до гомосексуалізму, а також тонкого англійського гумору. " – Я сказав племінниці, що ваша любов до Лондона перевищує любов до життя,— сказав Генрі Ґоссу. – І це – найщиріша правда,- відповів гість. – Але це не робить честі життю". Треба додати, що книга була відзначена Дублінською літературною премією, вона увійшла в короткий список Букерівської премії, стала романом року за версією газети "Los Angeles Times", однією з десяти кращих книг року за версією газети "The New York Times".

Жан Жене. Щоденник злодія. – К.: Видавництво Жупанського

Цей одіозний роман – найвідоміший твір автора, якого Жан-Поль Сартр називав "Святим Жене" Насправді ж, як пише він сам, "зрада, крадіжки та гомосексуалізм — ось головні теми цієї книжки". Загалом "Щоденник злодія" – це роман, зухвало названий автобіографічним, про життя злодія-гомосексуаліста, який отримує задоволення, естетичне і інтелектуальне задоволення від скоєних ним самим розпусних дій. Це роман одночасно і провокація, і одкровення; цей твір, яке вибиває читача з колій, перевертає всі моральні цінності, які тільки можна вигадати. Жан Жене – чи не найодіозніша фігура серед загалу французького письменства XX сторіччя. Як писав один із дослідників творчості письменника: "Розкішнішої прози, ніж у Жана Жене, годі знайти, не існує агресивніших п’єс, ніж у нього, я не читав більш поетичних і жахливіших творів, ніж його".

Елізабет Ґілберт. Їсти, молитися, кохати. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2017

За сюжетом, головна героїня роману, американська письменниця на ім’я Ліз, розчарувалася в родинному житті та зневірилася у власній можливості бути щасливою. Також їй здається, що вона втратила смак до життя. Тож заради повернення жінка обирає подорожі екзотичними країнами, де вона знову може робити три корисні речі – смачно їсти, щиро молитися і кохатися, немов уперше в житті.

Найголовніше в романі про минуле покоління те, що  головна увага при цьому приділена зазвичай не духовним, а тілесним втіхам, і зокрема італійській кухні. Адже насолода від страв цієї сонячної країни не лише героїні, але й будь-кому здатна повернути жагу до життя і його складовим у вигляді різноманітних смачних страв.

Виктор Хорунжий. Дженнифер. Обитель скорби. – К.: Саммит-книга, 2018

Стосунки в героїні цього роману з реальністю більш ніж складні та нестандартні. Після того, як в автокатастрофі, що сталася за таємничих обставин, вона залишилася сама, до неї стали з’являтися примари-чудовиська, яких ніхто, крім неї не бачив. "И тут она почувствовала чье-то присутствие — позади нее явно кто-то был… Резко обернувшись, девушка остолбенела — прямо перед собой она увидела огромного зверя, напоминавшего собаку. Вернее, он мог бы сойти за собаку, если бы не стоял сейчас на задних лапах, возвышаясь над Дженнифер на добрых полметра. Бурая шерсть свисала вниз грязными клочьями, из передних лап торчали загнутые когти".

Тож не дивно, що далі трилер перетворюється на детектив, дія якого розгортається в стінах психлікарні. Крім кошмарів, а насправді – таємничої жінки-примари, яка являється до героїні – додаються цілком реальні страхи. Наприклад, смерті пацієнтів, які стаються після того, як листоноша принесе листа від таємничого Чорного Пана. Або наслідки пожежі, яка сталася в лікарняному архіві, і які тепер сняться дівчині. Невже до цього має стосунок нічна жінка? І що вона хоче сказати? Утім, після того, як завдяки знайомій її матері з’ясовується, що головна героїня не така вже проста дівчина, що походить зі ще більш нестандартної родини, все стає на свої місця. І починається найстрашніше, але дуже цікаве.

Мішель Марк Бушар. Том на фермі. – К.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017

Вистава, що ілюструвала цю книжку про "роздвоєння" у Києві та Львові, чи не вперше представила "інше кохання" не в анекдотичному, як це у нас прийнято, ракурсі, а суто по-людськи. Точніше, з повагою до людських проблем, які іноді призводять до трагедії, якщо не говорити про них відверто. Принаймні про головного героя "Тома на фермі" – юного паризького менеджера, який приїздить в село на похорон коханця, родині загиблого ніхто про нього не казав. Від самого дитинства, коли село викинуло в місто чергового "чужого", брехня виростала на модель суспільства, в якому негідну парость легше придушити, ніж розповісти про неї, або хоча б зрозуміти. До речі, брутальний брат покійного, закохавшись в ніжного гостя, саме так час від часу й робить, не знаючи, як зламати цю екзотичну іграшку, просяклу парфумами і гріхом. Може, краще навчити доїти корів? Чи варто казати, що мовчання – заради матері, сусідів, громади – не призводить ні до чого, крім чергової смерті. Причому не тільки ілюзій щодо "роздвоєння" чи пак того, чи "візьме природа своє" в ситуації прихованої правди.