Чому нервується "Газпром"?

Останнім часом нерви Кремлю та її газовому фавориту "Газпрому" псують не тільки з-за Океану. Вже всі забули, як 27 липня за підсумками ІІ саміту з питань енергетичних інтерконекторів в Лісабоні, у спільній декларації – зверніть увагу – Франції, Іспанії, Португалії, Європейської Комісії та Європейського інвестиційного банку, учасниками було підтримано попередню домовленість ЄС і США, зафіксовану двома днями раніше у Спільній заяві голови Єврокомісії Ж.-К. Юнкера та президента США Д. Трампа щодо  збільшення імпорту американського скрапленого газу до ЄС. В цій же декларації учасники відзначають необхідність будівництва газових інтерконекторів, що дозволить не тільки інтегрувати газові ринки Португалії, Іспанії та Франції, які усе ще функціонують ізольовано один від одного, але й створити можливість реверсних постачань газу з центральних регіонів ЄС на його західну "околицю" – Піренейський півострів. Тобто мова йде про реверсивну схему роботи газових мереж – у випадку будівництва необхідних інтерконекторів, СПГ зі США після розвантаження та португальських, іспанських чи французьких терміналах зможе потрапляти не тільки на ринки цих трьох країн ЄС, але й далі в Європу, а при необхідності на Піренеї може потрапити і трубопровідний газ через Францію. 

Франція в Європі – піонер розробки і використання технологій скрапленого газу. У далекому 1965 році перший танкер з вантажем СПГ, що був вироблений на першому заводі СПГ поблизу алжирського Орану з газу родовища Хассі Румель і був відвантажений на першому експортному СПГ-терміналі, прибув на перший у Європі термінал-регазифікатор в порту Гавр. Усе це зробила компанія Gaz de France (зараз має неоковирну назву ENGIE). Хоча США відносять себе до піонерів СПГ, вказуючи на перші комерційні його постачання з Луїзіани у Велику Британія у 1959 році, Франція – беззаперечний лідер по роботі з СПГ у континентальній Європі. Франція, на відміну від Німеччини, імпортує не тільки трубопровідний газ, але значною мірою СПГ, маючи 4 потужних термінали на атлантичному та середземноморському узбережжях. І зовсім небагато купує газу у Газпрому. Наприклад, у 2017 році Франція імпортувала з Росії лише 12,26 млрд. куб.м газу (1/4 усього необхідного їй імпорту), в той час як Німеччина 53,44 млрд. куб.м. (майже половина усього імпорту!).

Тому, позиція Франції в контексті проекту "Північний потік-2" з самого початку вирізнялась стриманою його підтримкою від, наприклад, твердолобої позиції Німеччини та Австрії, які зараз є навіть більшими лобістами цього проекту, ніж сама Росія. Для французів робота зі скрапленим газом – це як і у випадку з ядерною енергетикою. Через те, що питома вага природного газу в загальному енергобалансі Франції невисока, вони мають більший ступінь свободи у виборі зовнішнього енергетичного партнерства.

Португало-іспано-французький проект сполучення газових мереж насправді не новий. Португалія там з’явилась тільки останнім часом. А в цілому цей варіант розглядався ще на початку 2010-х, коли тільки заговорили про революцію сланцевого газу в США, його скраплення та майбутній експорт на світові ринки. Тоді "Газпром" говорив, що все це мильна булька. В Європі, французи передусім, які знають, що це таке скраплений газ, порахували і прийшли до висновку, що це буде вигідно, особливо, беручи до уваги, що Іспанія, як півострівна країна, імпортує немало газу у вигляді СПГ і частково у трубопровідному вигляді через Гібралтар з Алжиру. Для іспанців в 90-ті алжирська державна нафтогазова компанія Sonatrach доволі жорстко диктувала свої умови, як "Газпром" європейцям. Тому звідси був такий спалах будівництва терміналів на Піренейському півострові. Наявні термінали є на середземноморському і Атлантичному узбережжі Іспанії. Ідея полягала в тому, що поява додаткових обсягів скрапленого газу особливо після газової кризи 2009 року, коли Катар потужно зайшов на європейський газовий ринок зі своїми СПГ, породила проект сполучення іспанських та французьких терміналів та сполучення у такий спосіб національних газових мереж. Розрахунок був такий, що іспанці не тільки додаткові обсяги газу за рахунок імпорту з нових джерел собі забезпечать, але й зможуть їх постачати далі в Європу. Саме тоді були напрацювання, що скраплений газ через СПГ-термінали на Атлантичному узбережжі Іспанії буде далі постачатися у Францію, а кінцевим пунктом може бути південь Німеччини – в Баварії.

Новий газопровід для цього будувати не планували. Все хотіли запустити через систему інтерконекторів. І в принципі вся це було напрацьовано, просто на той час, коли американський скраплений газ ще не з’явився, а у 2014 році відбувся спад цін на нафту, про цей проект не говорили. Але 28 квітня 2016 року на португальський СПГ-термінал поблизу мису Фаро прийшов перший американський танкер і зараз вже комерційні постачання американського СПГ до Європи стають регулярними. Вони потрапляють в основному на іспанський ринок, частково італійський і португальський, які від континентальної  Європи ізольовані. Там високі ціни на газ, саме тому американський скраплений газ там знаходить ринок збуту.

Якщо сполучити "околичні" ринки ЄС в Португалії та Іспанії з внутрішньо-континентальним європейським ринком через Францію, то це позитивно вплине на ринок газу на Піренейському півострові з точки зору зниження ціни. А для європейців, зокрема для тих же французів, які традиційно працюють зі скрапленим газом, це ще одне джерело постачання газу, за допомогою якого можна впливати на інших постачальників газу. Наприклад, на Алжир, Катар і Росію. Бо "плече" транспортування російського газу до Франції – це все-таки не "плече" транспортування його, наприклад, до Польщі, Словаччини чи країн Балтії – воно значно більше, порівняно, наприклад з алжирським чи норвезьким. Тому економіка працює на інші джерела, що б’є і по "Північному потоку-2". Тому росіяни так і нервують.

І ще один важливий чинник, чому нервується "Газпром", – це постачання ямальського скрапленого газу в Європу консорціумом російської "Новатек" і французької Total. "Газпром" вже висловлювався негативно, що в Росії одна рука тримає монополію у вигляді "газпромівського" експортного каналу, а інша – підриває цю монополію на європейському ринку постачаючи туди скраплений газ. Мовляв, проти американців виступаємо, а самі більше бухаємо газу на європейський ринок створюючи конкуренцію "Газпрому". Очевидно що "Новатек" зміг занести достатній бакшиш в Кремль, щоб ці операції санкціонували. Тим більше, коли там є партнерська Total – основний лобіст російських інтересів з часів покійного Крістофа де Маржері (головний виконавчий директор Total, що загинув в Москві – Ред.), чиїм іменем названий один з російських танкерів, – то в Кремлі не могли відмовити.

Проте спільна заява Парижу, Мадриду, Лісабону і Брюсселю прозвучала саме в той момент, коли над "Північним потоком-2" навис "дамоклів меч" санкцій. Не виключаю, що тим самим йде своєрідна гра з Росією. Проте не стільки в контексті "Північного потоку-2", скільки в більш широкому контексті  підходів. Макрон робить протирічливі кроки: з одного боку він разом з португальцями і іспанцями каже про постачання американського скрапленого газу в Європу, а з іншого – про стратегічне партнерство з Росією в рамках нової архітектури безпеки. Очевидно, що тут теж спрацьовує давній механізм лобізму – хто з лобістів з чим добіг і те вклав у вуха Макрону, те він і починає озвучувати. Попри усе це, однак, ще не вмерла Європа раз навіть росієцентричні країни ЄС ведуть мову про американський газ.