Біллі Ґрем: американський Ришельє та останній хрестоносець?

Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували.

Послання святого апостола Павла до Ефесян 2:10

Духовна історія немовби визначає світську, і в цьому її очевидна перевага.

Мартин Ллойд-Джонс

Дуже складно писати про того, хто переважну більшість свідомої частини власного життя присвятив геть не гарній епітафії на власному надгробку. Лише Лауреат Темплтонівської премії 1982 року, лише кавалер Президентської медалі Свободи. Лише християнин, лише проповідник, лише баптист — лише, лише, лише...від 1950-х і до сьогодні складно дослідити його вплив...

Про те, що найвідоміший протестант планети ХХ сторіччя помер, я дізнався в той же день, 21 лютого, на банкеті на честь дня народження своєї сестри. Чесно кажучи, не повірив: здавалося Ґрем, який пережив більшість власних сучасників, може жити вічно, навіть у цьому світі. Однак 2018-й, рік його сторічного ювілею, став рискою, коли Біллі Ґрем нарешті перетнув межу цього та Того світу.

Здається, Бог, Якому Вільям Франклін Ґрем-Молодший служив, часом "жартує". Ґрем народився на молочній фермі у Шарлоті (Північна Кароліна) рівно через рік після того, як у Росії стався Жовтневий Переворот.

Його сучасниками були люди, про яких ми дізнаємося хіба що з архівів: Гітлер та Муссоліні, Сталін та Черчиль, президенти-Рузвельти, Че Гевара та Фідель Кастро, Мао Цзедун та Чан Кайші, обидва застрелені брати Кеннеді (президент та сенатор), Піночет та Аль Капоне, Іван Павло ІІ і Мати Тереза, сотні і тисячі інших "суперімен" ХХ сторіччя. Вільям Ґрем, виявляється, пережив їх усіх — крім Єлизавети Другої.

Якщо вже ми регулярно озираємося на Білий Дім та на всіх його "господарів", логічно звернути увагу і на Ґрема – "сірого кардинала" Капітолійського пагорба упродовж понад 70 років. Звичайно, що не завжди Б. Ґрем мав вплив на кшталт кардинала Ришельє, однак Ґремова присутність у серці Вашингтону безсумнівно відчувається і під час Карибської кризи 1960-х, що ледь не закінчилася ІІІ світовою, і в добу Рональда Рейгана та Джорджа-Буша-Старшого, коли Радянський Союз все-таки розвалився. Особистий політичний супротивник Джона Фіцджеральда Кеннеді під час його президентської виборчої кампанії, Біллі Ґрем стає після його інавгурації особистим радним президента з духовних питань.

Коли ж Вільям Франклін уперше прибув до Великої Британії, мати Єлизавети ІІ на повному серйозі поцікавилася, чи справді збирається королева відвідати богослужіння цього затятого "хрестоносця". Тому що основою Ґремової праці на цьому світі все ж була не офіційна політика.

Перш за все Ґрем —  християнин, який вважав за головний свій обов`язок нести у світ широкий благовістя Ісуса Христа. Що в першому, що в двадцять першому сторіччі на цей рахунок — як саме проповідувати Христа — існують лише дві концепції. Одні вважають, що християнин має свідчити про Христа хіба що власним способом життя, адже людям планети Земля переважно і так відомо, що таке християнство, і те, що вони не стають вірянами — лише їхня особиста відповідальність, адже: а) завжди є можливість звернутися до Церкви і б) Бог Сам обирає людей на служіння і спасіння. Інші, навпаки, переконані: ні, потрібно активно проповідувати – і тим, хто про благовістя ніколи не чув (племенам поган та в закритому мусульманському світі), і тим, хто поруч — тому що немає впевненості, що всі почули чи зрозуміли цю звістку; крім того, таку заповідь дає Бог буквально наприкінці Євангелії від Матвія.

"Ті, хто скажуть, що в християнському житті все залежить від людини, так само глибоко помиляються, як і ті, хто вважає, що віруючим нічого не потрібно робити, достатньо лише "споглядати на Христа" та "очікувати", що Він усе звершить" – висловлюється з цього приводу британський колега Ґрема, проповідник та теолог Мартин Ллойд-Джонс.

Сам Ґрем, здається, поєднував обидва християнські досвіди: з одного боку, щоденно та неухильно "спостерігаючи Христа", щиро сподіваючись на Його дію; з іншого, розгорнув таку потужну всесвітню кампанію з благовістя (звичайно, з волі та допомоги Бога), що епітет "останній христоносець ХХ сторіччя" в світлі намірів Ґрема виглядає навіть дещо скромно. Часом Ґремова публічна та сценічна активність лякала сучасників: причому і друзів, і ворогів.

Біллі Ґрем навернувся в християнство в 1934 році в результаті серії проповідей євангеліста Мордехая Хема. У 1937 році, перепливаючи на човні на острів, де проповідував птахам і крокодилам, Ґрем пізнав своє покликання євангеліста. У 1943 році Вільям Франклін закінчив Вітонський коледж, де пройшов обряд рукопокладення на служителя Південної Баптистський Конвенції. У 1943 році Біллі Грем разом із Джорджем Беверлі Шей започаткував радіослужіння в Чикаго, в в 1949-му в служінні Біллі настав поворотний момент: Ґрем запланував кількаденну серію Євангелізаційних служінь у Лос-Анджелесі під великим цирковим наметом на території парку. Зібрання були такі успішні, що їх продовжили на вісім тижнів. Саме так про нього дізналася вся Америка.

У 1954 році в Лондоні на стадіоні Херрінгей подібна історія повторилася: зібрання за участю "останнього хрестоносця" тривали місяців зо три.

Біллі Ґрем проповідував більшій кількості людей, ніж будь-хто серед протестантських проповідників. Так вважається, що лише у 1993 році 2,5 мільйона увірували у Ісуса Христа внаслідку його проповіді.

Ґрем користувався повагою керівників багатьох країн світу: від Єлизавети ІІ до Бориса Єльцина. У добу "холодної війни" це дозволило відвідати з офіційними візитами та навіть проповідями низку країн Східної Європи иа СРСР. 1959-го Біллі Ґрем побував у Москві як турист: у Лужниках, на стадіоні імені Леніна, він молився, щоб Бог дав йому можливість проповідувати "цьому містові і цій країні". Під час четвертого свого візиту, 1988 року, Ґрем приїздив до СРСР на святкування 1000-річчя хрещення Русі. На його проповідь у Києві зібралося приблизно 15 тисяч українців, які слухали виступ Біллі Ґрема по спеціально встановлених гучномовцях. Прикметно, що цього ж року Ґрем отримав запрошення відвідати Польщу. Серед тих, хто запросив його, був і кардинал Войтила, якого незабаром було обрано головою Католицької Церкви.

У  Ґрема та його дружини Рут Белл народилося п'ятеро дітей — Вірджинія (1945), Енн (1948), Рут (1950), Франклін (1952, очолює міжнародну організацію "Кошик Самаритянина") та Нед (1958, очолює організацію, що розповсюджує християнську літературу в Китаї).

У березні 2013 року Carson-Newman University в окузі Джефферсон, штат Теннесі, назвав Біллі Ґрема "Євангелістом ХХ сторіччя".

І це все. Усе дещо з 99 літ ходіння Вільяма Франкліна Ґрема в тілі.

...Якось я запитав у Девіда Бензеля, теолога з США (Київська богословська семінарія), що саме в біблійній доктрині про перебування Христа праворуч від Бога-Отця, визначає слово "праворуч". І він відповів, "праворуч" – отже дуже близько, у деякому найголовнішому місці; мало хто перебуває ще ближче, ще безпосередніше. Можна припустити, що Ґрем зараз Праворуч. Поблизу Христа, Якого проповідував так затято. Повністю у Царстві, до якого ішов так довго.