Чи є в Україні корупція?

Запитання здається таким неслушним, що нагадує спробу поглузувати й потоптатися по всіх, які не є, ідеалах. По-перше, сьогодні всесвітній день боротьби з корупцією, а раз є день, має бути корупція. По-друге, ми настільки любимо власну батьківщину, що без корупції її навіть не уявляємо. А навіть якби забули, що се, то нагадали б цивілізовані іноземці. Чорнобиль, Кличко, Шевченко, корупція – ті чотири слова, які мають знати за кордоном, перш ніж зацікавляться цією країною.

Хоча чому кажу "чи". У Радянському Союзі, наприклад, корупції не було. Тобто була, але поза його межами. Словом, багато залежить, як до неї, рідної, ставитися, як її ідентифікувати – співіснувати з нею, словом.

У чистому вигляді не існує країни, в якій корупція відсутня. Скрізь, де є людина, існує намагання провернути яку-небудь позазаконну чи не визнану цивілізацією, але таку, що здається цілком логічною за певних, сприятливих для цього обставин оборудку. Корупція відсутня в Антарктиді, на Північному Полюсі та в Гренландії – скрізь, де немає й людей.

Остання теза не є виправданням ані нашим і чужим "лівакам" та кумівствам, ані людини як такої. Існування корупції, до речі, доводить об`єктивність поняття "гріха": навіть в Антарктиді на наукових станціях корупція, безумовно, присутня, однак оскільки здійснюють її громадяни держав, не зареєстрованих в паспортних столах цього материка, це і дає нам можливість вважати інакше.

Повернемося до наших "пиріжків". Ще 2012 року Україна стала "бронзовим призером" з корумпованості. Наша держава входила до трійки найкорумпованіших держав зі списку в приблизно дві сотні країн. Разом із Бразилією та М`янмою (колишня Бірма). На той час, скажімо в 2013 році, аби стати начальником міліційного відділку в обласному центрі, потрібно було сплатити хабар у сумі 80 тисяч гривень (10 тисяч "зеленими"). Запитується: чи не мав відпрацьовувати подібний міліціянт, скажімо, на розвантаженні вагонів уночі, якщо справді збирався здійснювати надалі свої обов`язки в межах правового поля. Або насправді він збирався заробляти в дещо інший спосіб.

2017 року, попри фактичну війну, Україна в рейтингу всесвітньої корупції перемістилася на порівняно досить шановану 130 позицію. Зараз ми все ще далекі від лідерів, Данії та Фінляндії, індекс яких складав у 2012-му 90 зі 100 (практично на 90% некорумповані країни), коли в нас – 26.

Наразі можемо пишатися, що гірший, згідно із індексом-2017, стан корумпованості в Киргизстану, Мексики, Парагваю, Росії (135-та позиція), Таджикистану (161), Туркменістану (167). Лідер поточного рейтингу Сомалі: корумповано 91% держави, але за останні років зо п`ять – незмінно попереду всіх решта Північна Корея.

Гамбія, Сьєра-Леоне, М`янма, Іран – із ними ми ділимо 130 позицію. З іншого боку, вище України – Молдова, Казахстан, Азербайджан – 122-ті, на 31% у порівняні з нашим 30% чисті від корупції держави. Пакистан, Єгипет, Еквадор – 117-ті, Сальвадор, Болівія, Алжир – 112-ті, Вірменія, В`єтнам, Македонія – 107-мі. Навіть Монголія на 103-й позиції (рівень корумпованості "лише" 64%).

Наша "подруга" з авторитарного минулого Бразилія – взагалі 96-та, а колись проблемне місце планети Косово – 85-те. Китай узагалі на 77-й позиції, тоді як авторитарно просякла Білорусь – 68-ма, Куба – 62-га. Найкорумпованіша з солідних європейців – Італія, 54-те місце, 50% корупції та 50% "чистоти". Грузія, попри її вибір днями, як вважається, проросійського президента, – була чиста від корумпованого елемента на 54%, 46-місце. Литва, Латвія та Польща мають приблизно однакові – на 59-60% вільні від корупції – показники. Естонія – взагалі 71% чистоти і 21 місце.  

До двадцятки ввійшла Японія: але це на 73% вільне від поняття "рука руку миє" суспільство. 81% чистоти від корупційного бруду не дозволив Німеччині ввійти до десятки лідерів. Причому це не те, що 19% німців, кожен п`ятий – корупціонери. Ні, це означає, що десь на 81% кожен німець не розуміє, що таке хабар, "вдячний" подарунок, "вдало підписаний" папірець, "вчасно" підставлена рука фінансової допомоги. Я вже не кажу про схему відмивання грошей. На практиці це означає, що коли ти запропонуєш громадянину ФРН укласти асфальт у своєму місті з у три рази тоншим покриттям, ніж згідно витрачених грошей на папері, то він, як мінімум, на 81% довше (або приблизно в 4 рази), ніж твій "зьома", перетравлюватиме цю інформацію, перш ніж здати тебе правоохоронним органам.

Я не здатний мислити про Швейцарію, Норвегію чи Нову Зеландію тільки тому, що не можу уявити на практичному рівні, як це на 89-90% не вміти працювати за корупційними схемами. І мовчу про Данію, яка 2015 року мала індекс 93, тобто продемонструвала на практиці можливість майже повної корупційної "безгрішності".

Хтось сказав, що Росія настільки технологічно безнадійно відстала від Заходу ще 300 років тому, що їй уже не надолужити згаяне ніколи. Схожа картина щодо української корупції. Приблизно на 73-75% з року в рік кожен із нас на практиці не уявляє, як прожити без того чи іншого елементу корумпованості. Тобто це не означає, що троє українців – корупціонери, а кожен четвертий – уже тобі Європа а ля Данія. Зовсім ні. Це свідчить про те, що навіть найкращі з нас за інерцією радше спроможні до корупції, аніж до боротьби з неї. Ні, звісно, всі ми намагаємося дотягнутися до якихось світлих стандартів. І те, що вони досяжні, свідчить практика хоча б Кореї. Південна Корея – вгорі таблиці, 54-59% чистоти, 36-50 місце за останні п`ять років, Північна – навпаки, 92-98% просяклості корупцією, дно таблиці.

Усе залежить від нас, від обрання шляху розвитку або занепаду. Від того, в кого і чому ми вчитимемося. І як утілюватимемо це щодня.

Зазвичай високий рівень корупції в Україні та повільні, "загальмовані" реформи пояснюють трьома цікавими чинниками. По-перше, термін "рука руку миє", мовляв, походить ще з Київської Русі. Приїхали монголи, і всіх зробили злодюжками, навчивши зраджувати, підкупляти, хабарювати тощо. По-друге, Радянський Союз. З його "круговая порука мажет как копоть, я беру чью-то руку, а чувствую локоть, одни слова для кухонь, другие – для улиц..." Мовляв, сім десятиріч нас учили лише тому, як виживати в умовах "системи". Кумівство, мовляв, чи не єдине, що врятувало нас від цілковитого вимирання: мовляв, не було б кумівства і хабарництва, усіх би НКВС винищило. Ну, і по-третє, у нас така недолуга влада, безсердечна, безсовісна – що, йой леле, краще вже кожен із нас трохи щось вкраде, але хоч якось порятує родину, ніж все виметуть із хати лише ті, хто нагорі.

Стосовно першого – давно час забути, якщо все і справді так. Бо воно – вже історія. Воно – певною мірою чиїсь міфи, які зовсім не сприяють ефективній боротьбі з корупцією.

Стосовно другого, лише нещодавно мій друг розповідав про свого діда-луччанина: викликаний 1947 року в НКВС, той вижив і дав потомство тільки тому, що пообіцяв пошити костюм голові НКВС. І це також – історія. Що було – минуло. Нехай воно залишиться страшною казкою звідти, хай не заважає переформатуватися в нормальних людей хоч нащадкам. До речі, той дідо Григорій мусив потім до кінця свого життя шити костюми всій партійній еліті Луцьку. Знову ж таки, рабство беззаконня чи свобода від кума – обирати нам.

Щодо останнього можна завжди сказати тільки одне: все це керівництво держави, області, району, територіальної громади – не з Марсу і навіть не з міста Вашингтон. Ці всі люди нагорі – результат настроїв нашого суспільства. Банально: але це завжди наш вибір. Які ми, такі й вони – не просто приказка. Я до того, що як нам, пересічній сірій більшості розгледіти гріх – в даному разі здатність до обману, корупції та безчестя в кандидатові, – коли брехня, кумівство й нешляхетність притаманні нам же самим. Мова-бо про корупцію на рівні генетики.

Мій знайомий розповідав нещодавно, як вивести Україну з корупційної кризи. Потрібно, мовляв, узяти тисячі зо три незіпсутих молодих людей, навчити у Європі, потім привезти сюди, щоб вони перемогли за раз на абсолютно всіх виборах – і буде нам, мовляв, щастя.

Не буде такого щастя. Тому що якщо всі ми звикли жити, дихати і працювати за корупційними схемами у власній підсвідомості, то неодмінно ми самі ж нав`яжемо, змусивши за ними ж жити три тисячі "чистих", жити так, як заповідалося з часів Золотої Орди.

Що ж робити? Персонально і колективно мріяти про відсутність корупції, втілюючи це на прикладі власної родини, майданчика, громади, міста. Отоді ми зможемо пишатися антикорупційними рейтингами власної країни. Коли на запитання "Чи є в Україні корупція?" потрібно буде добряче нам наморщити чоло, аби збагнути – корупція, а що це, власне? Адже її не знають або її ж раби, яким байдуже, або майже абсолютно "чисті" від усвідомлення самої можливості її застосовування на практиці суспільства.