Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Віталій Квітка

письменник

Дрібна скалка з історії про право на спротив та його відсутність

17 липня, 08:32

Українська історія, як і будь яка інша, часом нагадує шматочки мозаїки, розкидані там і тут. І з них, знайдених, спогаданих фактів не так легко відтворити не те, що цілісну картину: навіть сам факт у серпанку туману. 

Мене завжди по-особливому хвилювала історія між 1917 та 1941 роками. Можливо, тому, що насправді менш-більш прийнятну думку, яку приймало б усе суспільство, важко скласти докупи. У цю історію Жовтневого перевороту і того, що відбулося з Україною відразу по ньому, незмінно вплітається доля якоїсь непоступливо-безгрішної пострадянської ідеології. І вона вигукує: залиште, мовляв, історію в спокої. Іще краще висловлена якимось партійним діячем початку 1970-х:"Історія нам не потрібна, нам потрібне світле майбутнє". Нібито майбутнє може бути світлим тільки з причин, що всі разом і скрізь перейдуть на мову примирливої політкоректності. Та чи стане при цьому менше вчорашніх "білих плям", чи стане для випускника школи майбутнє зрозумілішим само по собі? Гадаю, навряд чи.

Бо, з одного боку, як свідчить теперішня практика з декомунізацією вулиць – їх то називають іменами українських героїв, то знов повертають проспектам попередні назви – практично, історія нічому не учить. З іншого боку, Бог же дав людині пам`ять зовсім не як доважок до персони і зовсім не як футляр для ідеології. 

Реклама

Історія дана не для того, щоб ми не помилялись у майбутньому чи правильно політизували і позиціонували себе в теперішнього, – не тільки для цього. А також і задля того, аби ми уявляли. Уперто уявляли за деякими шматочками, розкиданими в просторі спогадів, уявляли те, що було насправді, якими саме були помисли, страждання і вчинки попередників.

Історія свідчить, що 17 липня 1939 року, 80 літ тому, селянину з натепер Кіровоградшини Семенові Пастушенкові було винесено судовий вирок за розстріл у селі Торговиця 17 більшовиків ще у 1920. 10 років позбавлення Пастушенка волі з обмеженням у правах на 5 років для доби сталінізму, та ще й за такий злочин (якщо б Пастушенко був справді в ньому винний), – надто легке покарання. Тоді за менші за балачки на кухні і за перемовини з дружиною в ліжкові давали набагато серйозніше терміни, часом – забивали на смерть на попередньому допиті, безкарно пристрілювала на закапелках подвір`я. Тому у випадку з непоступливим селянином з на тоді Уманського повіту Семеном Пастушенком як набагато більший вирок сприймається відмова суду Кіровоградської області в його реабілітації.

В тренді
Зі Скандинавії до Індії: Україна може зайняти місце на важливому торговельному шляху

За скупими повідомлення, в Торговиці 1920 року відбулося те, що радянська історіографія, яка не поспішала рекламувати подібні Тамбовському повстанню події, класифікувала б як "куркульське повстання". "Розлючені селяни" (що ж же їх мало розлютити до такої міри) не просто захопили владу у свої руки у селі Торговиця, але скарали на смерть 17 більшовиків. Я не думаю, ані що ті більшовики і ті селяни, інтереси яких перетнулися в українському селі, були янголами. Але в "куркулі" тоді записували, власне, всякого, хто сказав слово поперек думки більшовиків.

Узагалі село Торговиця Новоархангельського району – досить багате на історії. Є там вулиці імені й отамана Сірка, і імені Котовського. 1362 року на Синіх Водах просто біля Торговиці відбулася переможна битва між військом Великого князя литовського Ольґерда (Альґірдаса)  Ґедиміновича та татарськими ордами. У 15 сторіччі знищене ханом Менґлі Ґіреєм, в 17 сторіччі належало шляхтичам Каліновським, а згодом Станіславу Потоцькому. Зараз же це просто дрібненька всіма забута цяточка на мапі з двома з половиною тисячами населення, де про попередню славу і попередню історію – як ключового містечка на пограниччі дорого до Галицько-Волинського князівства – не нагадує ніщо. Так собі, подившися на фотографії – звичайне совкове село, майже без історії. У Голодомор 1932-33 тут, у Торговиці, померли 64 людини з голоду. Тут 19 років, аж до судового свого вироку, дивом збергігав свої спогади про право людей на спротив окупантам Семен Пастушенко. Тут плавають каченята і ґелґочуть гуси, свині викачуються в калюжах на кшталт миргородських, описаних ї Миколою Гоголем. І жодних тобі дощечок, жодних спогадів – про сільське право на спротив. Про право, яке до останнього пострілу відстоювали аж до 1921 року трохи на північний схід, у Холодному яру. Право, через яке, не стримавшись, пішли на страшний гріх – убивство 17 людей – ті, хто передував нинішнім мешканцям, ті, від яких, напевно, вже не залишилося навіть дощечки на цвинтарному хресті. Сюди просто прийшло "світле майбутнє": спочатку – радянське, потім – українське. Чи не світле, чи не прийшло? Чи, вдивляючись в історію Торговиці 100 і 80 років тому, ми все-таки ще можемо розрізнити за тими уламками віднайденої в землі мозаїки – одного прізвища, кількох маловідомих фактів і якусь власну причетність, і певну власну сумісність, і неодмінну свою співучасність у великій дрібній історії України. І свого серця.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Loading...