Мертвий для "воєн", живий для релаксу

У принципі, телебаченню влітку, та й узагалі медіаефіру, навіть спортивним програмам, як от чемпіонату світу з футболу, взагалі можна брати величезний тайм-аут. Скільки не навантажуй нас реаліті-шоу чи предметними політичними батлами (навіть афганські протести не зачепили мас), "втягнутися" в міркування про долю країни, світу, цивілізації тощо влітку складно. Літо, здається, час для не зовсім цивілізованих і дещо навіть диких наших інстинктів. Якщо так можна висловитися. Просто інтереси людей, хоча і не всіх, але, мабуть, більшості, спрямовані в фізичний простір за вікном. Десь там, переважно, на селах, в пансіонатах, на берегах рік і морів, лунає заклична "морзянка" свіжорозпеченого відпочивальницького повітря. Там, а не в абстрактно-"ящицькому" просторі, прокидаються ранкові тумани й оживають ранкові оздоровчі роси, в прохолоду яких молодим і старим хочеться занурити ноги. Там, тобто тут, в релаксі літа, тішать серця наші й душі співи птахів у міжвітті гаїв і зумери цикад у полоні соковитих трав. У них, у прохолодних травах, погравшись спочатку у хвилях озера, час від часу ховаються юні й навіть престарілі закохані пари. Стікаючи сьомим потом кавалери в модних кросівках, блейзерах і підтяжках, ховаючи передчасну захеканість і перевтому поглибже, попід сподом чоловічої гідності, тягнуть пагорбами і вибалками власні та дам свого серця наплічники. Байдарки сплавляються ріками, човни протинають води ставків, похмілля вечорово-нічних димів несе в атмосферу запах шашличка й барбекю впереміж із пивними випарами. Діти й митці збирають каміння й мушлі на берегах. Десятий піт стікає спинами численних офіціантів, офіціанток, поварів, пекарів і просто майстрів скотобійні... Словом, літо. Час насолоди, відпочинку та виправлення помилок, завданих нашому тілові зимою, поганим зовнішньо- та внутрішньополітичним становищем та неправильним харчуванням.

Більшість, звичайно, за якимось незрозумілим і неписаним правилом пруть напролом до морів: і отепер – квитків немає, санаторії й дикі пляжі переповнені і понаднормово засмічені не зовсім європейськи освіченими нами. Заощаджуються і витрачаються чималі кошти. Хоча це ще питання: де релаксувати краще (на рідному балконі чи на тапчані в схожому на сарай приміщенні попід Одесою: моря-бо більш майже ніде нема) й наскільки морське повітря насправді універсально цілюще.

Обиватель, однак, все одно прагне оздоровитися — бажано в любому липні, – вода тепла – як свіжоохолоджений компот навіть серед ночі, земля гаряча, як материнські перса, дощі, якщо навіть трапляються саме на час мого чи твого відпочинку, вони все одно як молоко з-під кози — не дуже смачні, але безпечні і чимось-таки корисні.

Не всі можуть рушити на моря, з різних, але універсальних у чомусь причин: недостатність коштів або місць, чи — й того, й того. Але всі можуть полинути кудись — туди, приміром, де вже відпочивав і отримав незабутнє задоволення. Чи: знайти своє персональне місце для липневого релаксу.

Ось пан Анатолій, якому 81, а на двох з дружиною і 161, подолав сьогодні зі своєю ладо достатньо спекотного дня 240 кілометрів: уже вдесяте вони відпочивають не на рідній Київщині, а на Кіровоградщині, на озері Срібному, що в селі Протопопівка. Тут, в самісінькому серці степу, бум "диких" купальщиків. Хтось зупиняється в селян, з умовами аж до міських євротуалетів, і ходить потім до цілющого озера по три кілометри, але хтось ночує в наметі просто під голим небом.

А ще хтось намацує на мапі безлюдні Сині радонові Балаховські озера, або дивовижний хутір Сабліно, до якого потрібно прямувати зі Знамянки бридко-пострадянськими дорогами і  замовляє за якихось 180 (!) гривень на добу (сюди входить скромне, але ситне триразове харчування) ліжко в простісінькій побіленій синьо-біло селянській глиняній хаті з мальовничою назвою "Гніздечко", і купається собі в хвилях степового сонця та в зовсім "нецілющому", однак у затишному (з самого ранечку пейзаж доповнюють рибальські бусики понад берегами) і тепловодому ставку.

Звичайно, до такого "дикого" чи "напівдикого" відпочинку готові й спроможні не всі. Але за моїми уже понад двадцятирічними спостереженнями за кількома "дикими" прісноводними "курортами", до подібного відпочинку вдається дедалі більше українців. В усякому разі береги озер на кшталт озера Срібне (або Скеля) влітку не пустують. Багато-хто приїздить сюди залізницею всього на кілька годин. Аби окунутися в релаксично-цілющі хвилі і втомлено почалапати босими ногами по напіврозпеченому піску до станційної зупинки.

Людині, схоже, попри звичні її апетити, часом вистачає і малого. Але чудово-казкового. Щоліта, не обов’язково за допомогою розвиненого сервісу (виявляється, для релаксу достатньо і... недорозвиненого сервісу) ми, пасажири поїзда на ймення Україна, вчимося творити цю казку не тільки на берегах Дніпра, Бугу, Десни, Псла, Тясмина тощо. Достатньо будь-якої водойми. Будь-якого липня. Будь-якого колективу: нехай навіть він, парадоксально,