Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Віталій Квітка

письменник

Навіщо нас хрестили

30 липня, 12:03

Дійсно, навіщо? І чи хрестили? І чи всіх нас, отак, у якості "кругової поруки", хрещення? Зрештою, якщо Русь хрестили, то чи христили, чи вона пішла в Христа, а чи самопливом?.. 

Перед цими вихідними пізно ввечері я їхав додому. Маршрутка — напівпорожня. У нас вона називається "дєжурка" – кілька пацанів та дівчат, які завжди прямують до останнього питно-танцювального закладу, один-два запізнілих дачники, от і все. Цього дня в маршрутку сіли кілька молодичок. Я звернув увагу на те, що попри парке літо, подорожували вони в якихось чи то шалях, чи хустинах, а чи то накидках. "Просто іслам якийсь", – позначилося на дисплеї мозку. На зупинці припало виходити з цими "фундаменталістками" наразі незнаного мені фундаменталізму. Усю дорогу мені ввижалася, що я знаю одну з них, найбільш зашорених, з дитинства. Я вголос вигукнув людське ймення, вона повернулася, посміхнулася і все пояснила: "Іду на всенощну". І тут я пригадав: настає не день, а, мабуть, цілий тиждень, коли ми святкуємо тисячоліття України-Русі.

Це свято — завжди тест. Ця дата, яка невідомо чи ще 28 липня, – завжди свято. Це хрещення Русі завжди щось змінює, бринить у самому повітрі: і тих, хто святкує, і тих — хто ні, і хто вчергове — забувся про хрещення батьківщини.

Уперше основи життя хрещення Русі добряче трусонуло основи навколишнього життя, громадськість та державні установи в району 1988 року, коли "перестроєчно" в СРСР, а в Києві — точно, вирішили бучно відсвяткувати. Звичайно, акцент робився на "культурності", зовсім не на "релігійності" події. Але така вже дія християнства, навіть завмерлого на 70 років совєтской власті, що "небажана релігійність" поперла в суспільство сама собою. В суспільстві, в якій ритуал хрещення дітей став напівтаємним (принаймні – нерозголосним) і уособлював уже хіба що масштабні випивони кумів. Власне, в побутову культуру ми і тоді і зараз якось найпалкіше беремо і найактивніше засвоюємо зовсім не Христа, Нагорну проповідь, Божі заповіді, жертовність та миролюбність християнства, а — кумівство. Але тоді, 1988-го, на тоді 220-мільйонну країну добряче гойднула. Люди раптом задумалися над тим, що їхня мораль і совість ("у советских собственная совесть — на буржуев смотрим свысока) може виявитися колосальною світоглядною помилкою, яка вбивчо впливає: на їхній побут, на те, як вони вирощують дітей, на міжшлюбні стосунки.

Реклама

В тренді
Погода в Україні 16 жовтня буде однією з найтепліших в Європі

Іще більше людей здетонував інший факт: виявляється, до нас, до того, як ми сьогодні і 70 років поспіль живемо, щось було і це щось "було" круто, і називалося воно Київська Русь. І був у нас не тільки Володимир Щербицький, меценат ФК "Динамо" (Київ), а й Володимир Красне Сонечко. І це Сонечко засвітило 1031 літ тому, і перед нами засяяло світло Христа.

Звичайно, Історія — це тінь, в ній факт не завжди факт. І ніхто ніколи зі стовідсотковими гарантіями точності не доведе, де христився наш князь Володимир: у Києві, в Константинополі, чи, як прийнято вважати, в Криму? І ніхто ніколи не прояснить (немає достатніх ані відео-, ані пергаментоматеріалів), наскільки добровільним насправді виявилося перше хрещення киян у Дніпрі. Картини маслом (і яка-небудь одна-єдина репліка в якомусь літописі, який за обов`язком правдивості важко порівняти навіть з сучасною газетою) про це розповідають: як наші пращури тримали за поганську віру, як ховали ідолів, як за ідолами ходили в дібровах іще впродовж сторіч. Але хіба ми з вами не ходимо за власними ідолами, навіть викоханими нами впродовж якихось двадцяти-тридцяти перших років власного життя?
І ніхто не відає, якої якості (чи справжньої) було християнство самого Володимира-Хрестителя, чи княгині Ольги, чи Аскольда, християн, що, переповідає Історія, були на цих теренах першими.

Я переконаний: були інші, нікому невідомі християни — перші, другі, надцяті. Про них Історія мовчить за відсутністю необхідності повідати. Але вони були. Вони — так. Для нас  у культурно-цивілізаційному сенсі важливіший факт колективності, масовості, соборності хрещення. Історична наука ставить до хрещення націй не краще, ніж до мусульманізації чи конфуціанізації народів, тобто — ніяк. Просто вважається, і не доведено і ніколи не буде прояснено чому насправді, що християнство — такий собі стимулятор цивілізаційного росту народу. Спочатку, мовляв, християнство, потім — рвання родового-племінних звичаїв, далі — феодалізм, а незабаром уже і заміна ручної праці на машинну, а отже і чергові цивілізаційні прозріння нації, з революціями і свободами включно. Це так, неначе християнство виступає в Історії в якості такого собі змазочного культурницького солідолу: спочатку — ікони, а там і писемність, а незабаром і друкарський верстат. Ну, і звичайно, найрозвиненіші — християнські країни.

Але, як на мене, набагато цікавішим, щоразу, як ми зазираємо в скарбничку історичного Хрещення Русі, є не факт хрещення — натовпів, що входять в очисну воду, а факт хрищення — чи входить Христос в серця людей, в їхню генеалогію. Чи перетворює Він, тоді і зараз, коли стоїмо на всенощних, нашу совість, і нашу мораль, і нашу віру. Чи робить Він чудесним чином нас міцнішими для зустрічі з щоденними викликами, витривалішими тоді, коли терпіти неможливо, шанобливішими до того, що потребує пошани. Одним словом — кращими в Божому розумінні цього слова. Якщо так, то Хрищення Русі відбулося, відбувається і відбуватиметься не лише цього тижня.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Loading...