Свято поклоніння волхвів у наших серцях, або Різдво Сина Божого

Кожна держава, яка оголошує хоч яку-небудь причетність до християнства, до релігії як такої, так чи інакше змушена порушити для себе певні питання, повязані з подвійним прочитанням цієї релігійності. По-перше, ми і є держава — тобто державна сукупність полягає в нашій з вами сукупності, спільності, общинності, безликості громадської. У цьому сенсі все, що сповідує держава сповідують (визнаючи, сповідують) усі. По-друге, ми — індивіди, особистості. У цьому сенсі навіть Господь має з нами взаємини не зовсім як із колгоспом, а персонально. Із цього випливає, що нинішнє свято Різдва (чи хоч позавчорашнє, грудневе, католицьке) має в собі з одного боку подвійний пафос всенародності. Із іншого боку, персонально Різдво — тріумф для одних, нав’язлива "старожитність" – для інших.

Британський проповідник Чарльз Сперджен якось висловився дуже, здавалося б, за теперішніми мірками, "негнучко", але зате гранично ідеалістично: "На світі є чимало розумних людей, що вимовляють розумні слова, але навіть якщо всіх їх зібрати докупи, вони не скажуть навіть однієї істини, подібної до тих, що їх ми зустрічаємо на сторінках Священного Писання". Ця фраза, яка зі зрозумілих причин є каменем, звичайно, й у бік мого городу, має на меті захистити винятковість, авторитетність Святого Письма або Божого Слова (з Яким ми ототожнюємо Самого Бога) у порівнянні з будь-якими іншими інформативними даними світу цього. Комусь видається неймовірним чудо непорочного зачаття Марії, матері Христа (водночас набагато дивнішим виглядає і виникнення всесвіту з нічого взагалі, як у атеїстів, і власне створення всесвіту за рахунок промовлення Богом-Отцем слів). Іншим видається дивним оніміння Захарії, батька Іванна Предтечі, чи те, що останній чомусь виявляється кузеном Ісуса Христа  в тілі. Для когось "камінь спотикання"  – зоря, що раптово виникла і вела мудреців, чи геноцид царя Ірода щодо палестинських немовлят.  Хтось бачить "натягнутість" родоводів Ісуса в Євангеліях від Матфія або Луки. Але коли ми говоримо про Різдво, передовсім все ж акцентуємо увагу не на відсутніх чи усних джерелах на цю тему, а акцентуємо увагу на Євангеліях, довіряючи їм як єдиним правдивим документам на цю тематику. Священне Письмо розказує нам про Різдво Христове (Месії, Помазанця, Особи з особливою місією від Бога)  не тільки тому, що як гадають критики, йому вигідно про Різдво розказувати, а тому, що розказувати про Різдво Посланця Божого більш нікому. Так само як і ми довіряємо інструкції про експлуатацію автомобіля "Фольксваген" і тому, що "Фольксвагену" вигідно, але передовсім тому, що він же на цій темі найліпше й знається.                                                            

Різдво — день народження Бога Ісуса Христа, Який викупив гріхи людей, зробивши можливим їхнє (наше) перебування у вічності. Це з точки зору "високої лексики". "Низька" повідомляє кожному з нас, що Різдво для нас — насправді є театр, вертеп, ще один релакс, іншими  словами. У євангельській історії народження Ісуса Христа ми можемо звертати увагу на велику кількість рис, предметів, персонажів — кожен учасник мікросюжету народження Христа важливий і сяє як сотні відтінків при найближчому спогляданні. Але як окремішньо і дивовижно стоять в оповіді про Народження Христа волхви, мудреці зі сходу!

Отож назагал Різдвяний Сюжет має такий вигляд. Ісус і Марія, що має от-от народити, шукають собі пристановища в Вифлеємі (Бет-Лехем – "Дім Хліба"). Із якоїсь причини в міні-готелі, до якого вони прибули, не знаходиться місця: за позабіблійними даними тому, що в тогочасних будинках, дрібних на вигляд, такого місця і не передбачається. Господарі дому, що став пристановищем для Живого Бога, хроплять собі на другому поверсі, на першому ж, відведеному під хлів, Марія народжує Супернемовля, в яслях, що стали колискою для Бога, його зігрівають теплом тварини.

У цій частині оповіді про Різдво яскраво представлена неповага (незацікавленість за суєтністю світу цього) простих смертних до Бога. Неповага подвійна: не вітаються ані люди як такі, ані Бог-Немовля.

Інші частини розповідають про віншування Христа: пастухами отар, які одразу знайшли і привітали Ісуса; мудрецями зі сходу, які знайшли Христа не одразу, але достойно вшанували всі три Його служіння — як Царя – золотом, як Священика — ладаном, як Месії — мирром. 

Мудреці зі сходу — це дуже небідні за тогочасними мірками люди. Не кожен з нині діючих олігархів в Україні може дозволити собі навколосвітню подорож. Однак біблійні східні мудреці, схоже, на таке здатні. Мені оповідали, як мама однієї моєї знайомої 1943 року пішки вела корову зі Сталінграду до Бобринця: у кожному населеному пункті вона мала її доїти і годуватися з молока – сама і корова. "Волхви"-мудреці зі сходу, аби вклонитися Народженому Ісусу Христу здійснюють, вочевидь, неблизьку подорож. Раз вони названі просто "мудрецями", вони не є віруючими: вивчаючи астрологію і астрономію, вони просто виявили факт народження Суперцаря. Отож мудреці — мешканці сходу набагато східнішого за ізраїльські території. Вони просто виконують непросту, невдячну та небезпечну для себе місію — привітати Суперволодаря. Непросту, тому що вони навіть не знають, де і біля кого Його шукати: вони випадкового вирушають до жорсткосердого царя Ірода в Єрусалим. Невдячну: тому що волхви розуміють, що ніхто не заплатить їм за теперішній астрологічний прогноз та його втілення, більше того — відчуваючи, що самі мають принести дорогі подарунки. Небезпечну: тому що подорож навіть на 50-100 кілометрів (мудреці могли пройти 1000 або більше) тогочасним світом із багатьох міркувань, навіть попри існування подекуди римських гарнізонів, це авантюра, а не поломництво. Однак, ведені зорею від Бога, волхви нарешті "І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі" (Євангелія від Матвія 2:11-12)

Ще раз наголошу: мене не дивує генеалогічне дерево Ісуса, чи сумнів Йосипа щодо Божественості свого сина, або жорстокість Ірода, що межує зі скоєнням злочинів супроти всього людства. Ні любов Марії до Сина, міщанська нечуйність власників віфлеємського міні-готелю, ані неодноразова участь в біографії святого сімейства Ангела. Але вчинок анонімних біблійних мудреців, за статками практично тогочасних олігархів, видається для мене не позбавленим рис певної героїчної інтуїції. Як і пастухів (тогочасний пастух отари — представник найменш шанованої з професій, працівник "лише за їжу").

У цьому дивовижному привітанні Різдва: одними з нашанованіших (волхви)  та одними з найнікчемніших Немовляти — особлива Божа мудрість, окремішній Господній натяк: як сонце світить над добрими і злими однаково, так само однаково можливе спасіння як багатих, так і бідних. Бог дивиться на серце, не на обличчя. Пригадуймо це, стоячи в храмах поруч із не такими, як ми. Волхв чи пастух — байдуже, Бог народився для всіх. Нехай Він народжується у ваші різдвяні серця!