Ми повинні змусити владу стати ефективнішою

Рік тому, 25 травня на позачергових президентських виборах в Україні Петро Порошенко набрав 53,75% голосів і переміг у першому турі. Ми пам'ятаємо, що вибори були практично безальтернативними, тому виборці пов'язували саме з Порошенком, в першу чергу, надії на припинення хаосу в країні. Був ще й великий кредит довіри до особи кандидата. У тодішній ситуації цього виявилося достатньо.

За минулий рік рейтинг Президента значно знизився. Про причини цього написано і сказано багато, тому не станемо повторюватися. Зазначимо тільки, що падіння рейтингу каже у тому числі і про те, що Президент не зловживає бажанням сподобатися виборцям за всяку ціну. Але одночасно падіння рейтингу – це наслідок наростання розчарування у новій владі, яку Президент не тільки очолює, а й для багатьох громадян країни уособлює.

Безумовно, діяти владі доводиться у важких умовах, зроблено нею багато корисного для країни. Але на жаль, гарних слів сказано набагато більше, адже Петро Порошенко ще в лютому минулого року стверджував: "Цей Майдан – це не Майдан 2004 року, коли країна шукала месію. За дев'ять років українці виросли, і ті, хто зараз стоять на площах, не готові сліпо вірити в слова". Зміни в країні поки здебільшого поверхневі; реформи, в кращому випадку, половинчасті; вищі керівники країни дозволяють собі публічно давати гучні обіцянки і незабаром забувати про них.

Але влада поки не безнадійна. Якщо вона сама не хоче, то суспільство має допомогти їй стати більш ефективною. Або змусити стати такою, тому ця влада поки ще пам'ятає про Революцію Гідності, яка породила її.

Для того, щоб діалог суспільства і влади з приводу її ефективності був максимально конструктивним (з обох сторін), сторони повинні пам'ятати про низку принципів ефективності влади. Ігнорувати частину з них, вибираючи тільки ті, які подобаються одній зі сторін, не можна. "Плюс і мінус", "біле і чорне" – подібні діалектичні пари об'єктивно закономірні. Тому, наприклад, якщо суспільство не буде страчувати владу за те, що вона прагне до самозбереження, а влада буде постійно пам'ятати про те, що їй потрібна легітимність, то робота з підвищення ефективності влади буде більш результативною.

Над визначенням принципів ефективної влади почали працювати ще в античному світі. У результаті зараз їх зазвичай формулюють в такому вигляді.

Збереження . Цей принцип вимагає від володаря ставлення до влади як до головної цінності, яка у нього є і за яку необхідно боротися до кінця. Решта цінності є лише похідними від влади. З владою добровільно не розлучаються, вона подібна наркотику. Ефективний володар не може не захищати свою владу (від дійсних і уявних загроз), інакше він її просто втратить, і розмова про ефективність втратить предмет. Так що, наприклад, якась конкуренція в наших умовах між президентом і прем'єром закономірна, навіть якщо вони представляють політсили однієї коаліції.

Своєчасність . Володар повинен проводити ідею про те, що саме зараз у владі мають бути люди з таким набором професійних, особистісних, психологічних характеристик, як у нього. Що саме він зможе розпорядитися владою найбільш повно і ефективно для блага самих людей. Цей принцип повною мірою використовується в передвиборний період, а потім він проявляється в тому, що за потенційними конкурентами володарі уважно стежать і намагаються їх вчасно нейтралізувати.

Дієвість . Володар повинен не відступати перед обставинами, а вміти справлятися з ними, змушувати працювати на свою користь. Ініціатива повинна бути на його боці. Ухилення від боротьби в цьому контексті означає програш, тому воно обов'язково буде розцінене як визнання своєї слабкості, які б виправдання при цьому не наводилися. А активність, здатність діяти надають володарю запас міцності. Англійський філософ і сатирик С. Паркінсон у книзі "Закони Паркінсона" пише про те, що люди ніколи не повстають проти тиранії, але завжди – проти влади, яка слабшає і вагається. Людині не властиво ломитися в двері, замкнені на ключ. Історія революції починається не з змови, а з сумнівів і розладу серед людей влади. Українська недавня історія підтверджує це, не хочеться її повторення. Що ж стосується дієвості нинішньої влади, то вона поки більш помітна в міжнародних справах, ніж у внутрішніх.

Адекватність . У влади не може не бути опонентів. Від того, яким чином влада реагує на них, залежить сприйняття суспільством її самої. Дії влади щодо опонентів повинні бути адекватними їхнім діям. Так якщо влада на критику на свою адресу вживає заходи фізичного та економічного придушення, то це призводить до падіння її авторитету. Замахи на принцип адекватності в Україні ми вже можемо спостерігати.

Легітимність . Хоч цей термін і походить від латинського слова legitimus, що означає "законний", сенс його інший. Він означає позитивне ставлення жителів країни, великих груп, громадської думки і т.п. до інститутів влади, визнання їх правомірності. Влада може бути законною, але нелегітимною і навпаки. Кращий варіант – влада законна і легітимна. Нинішня влада в Україні законна і поки все ще легітимна, але загроза зміни знака ставлення до неї велика.

Підтримка . Будь-яка влада повинна забезпечити собі соціальну опору. Якщо вона зможе створити шар людей, які будуть розуміти, що своїм успіхом вони зобов'язані саме цій владі, то вона отримає з їхнього боку необхідну підтримку. Володарям необхідно всіляко підтримувати людей, для яких діючі зараз закони є їх законами. Поки в цьому відношенні у нашої влади погано. Часто вона одночасно намагається всидіти на двох стільцях, кажучи про соціальний захист населення та необхідності економічного зростання. Звичайно, необхідно думати і про перше, і про друге. Але при цьому потрібно чітко сказати про свої пріоритети і реально жорстко дотримуватися обраного курсу. Оскільки цього не вистачає, то зараз владою незадоволені у своїй масі і підприємці, і бюджетники, і пенсіонери.

Скритність . У давні часи вища влада вважалася сакральною, а влада взагалі повинна була бути покритою нальотом таємничості. Зараз же цей принцип зводиться до того, що механізми прийняття рішень, робота аналітичних та інших забезпечуючих служб не повинні бути публічними. Інформація, якою оперує політик, повинна якщо і розкриватися, то під жорстким контролем. Тільки в цьому випадку влада може розраховувати на те, що вона ініціюватиме події, а не тільки реагуватиме на них. Скритності української влади не позичати, але часто її настільки багато, що реалізація цього принципу ефективної влади починає суперечити іншому принципу – розумінню.

Розуміння . Більшість людей потребує розуміння того, що відбувається з ними і навколо них. Якщо влада не піклується про те, щоб її дії були зрозумілими для людей, то від них важко домогтися бажаної реакції на кроки влади. Якщо відсутнє розуміння кінцевої мети дій влади, то суспільство втрачає орієнтири, перестає розуміти, куди і навіщо воно рухається, заради чого люди терплять і напружуються.

Найкраще будь-яке розуміння виникає в процесі спілкування. Влада з народом спілкується в основному через ЗМІ. Представників нинішньої української влади не можна звинуватити в ігноруванні ЗМІ, але часом виступи вищих керівників бувають невиправдано велемовні, формулювання – обтічними, а про обіцяне швидко забувають без жодних пояснень. Але українці видали владі вже багато кредитів довіри, взяли на себе і вибухове зростання цін, і обвал особистих доходів. Тому вони заслуговують нехай і важкого, але відповідальної і регулярної розмови влади з ними.