Україна – банкрут по соціальному капіталу

Normal0falsefalsefalseRUX-NONEX-NONEMicrosoftInternetExplorer4

"Вірити в наш час не можна нікому, часом навіть самому собі". Так говорив Мюллер в культовому фільмі "Сімнадцять миттєвостей весни". Десятки років тому ця фраза групенфюрера СС стала крилатою тільки завдяки геніальній грі Леоніда Броньового, а не тому що мала для нас якийсь сенс. Сенс з'явився зараз.

Економічні успіхи різних країн і народів пояснюються не тільки факторами виробництва. Вважається доведеним вплив на економічний розвиток суспільства соціального капіталу. Одна з двох форм його існування – структурний капітал (суспільні інститути та асоціації) цілком підтримується другий – когнітивним капіталом, в основі якого лежить довіра.

Найбільш високий соціальний капітал там, де люди найбільше довіряють і готові співпрацювати один з одним для досягнення будь-яких суспільних цілей, коли для цього треба відмовитися від якої-небудь короткостроковій особистої вигоди.

Західні економісти, що займаються цим питанням, на жаль, не проводили досліджень по Україні. Але підрахували, що якби, наприклад, в Африці рівень довіри був таким же високим, як у Швеції, то обсяг ВВП на Чорному континенті виявився б на 546% вищим, ніж зараз.

Коли нардеп і радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко нещодавно заявив, що за останній рік головною перемогою країни стало об'єднання українців, а поразкою – тотальна недовіра до влади, я йому не повірив.

Недовіра до влади – з цим, звичайно, не посперечаєшся. А ось об'єднання – хіба що перед обличчям зовнішньої загрози. Настільки тотальної недовіри всіх до всіх у нас не було ніколи.

Жувати-пережоване, чому не довіряють владі: через корумпованість, відсутність реформ, невиконання та порушення обіцянок і так далі. Влада, звичайно, в курсі, що до кінця року країну чекає потужна суспільно-політична криза. Це при тому, що, за оцінками соціологів, до 40 відсотків українців до того часу не довірятимуть жодній політичній силі взагалі.

Не довіряють прокуратурі, судам, міліції та СБУ і вважають їх, як і колись, мало не узаконеними бандформуваннями. Не довіряють навіть пожежникам і екологам.

Недовіра до ЗМІ, хоч і заслужена, переходить у абсурд. Мої власні друзі намагаються читати між рядків мої ж колонки, не вірячи, що "Сегодня.ua" друкує мою власне, а не замовлену, думку і зовсім не втручається в текст. Коли я це кажу, іноді не сперечаються, але по очах бачу: не вірять, що таке можливо.

Недовіра навіть на побутовому рівні зашкалює. Думаю, у кожного знайдуться свої десятки прикладів.

Коли говорять про те, що зараз час грає проти Банкової (Адміністрація президента) і Грушевського (Кабмін і Верховна Рада), а соціальний вибух щось змінить на краще, я теж не вірю.

Хто буде міняти на краще? Ті, хто міняв владу півтора роки тому і ще не забув, як це робиться, але тепер до того ж добре озброєний? Це найгірше, що може статися.

Активісти ж і волонтери, які проявили себе з хорошого боку, поки влада, у свою чергу, проявляла себе з поганої, на жаль, загрузли в недовіру один до одного.

Примітно, що в останні дні ніхто на фейсбуці з таким захватом не перепощує публікації, компрометуючі голови Луганської облдержадміністрації Георгія Тука, в недавньому минулому відомого волонтера, як інші волонтери.

Ніхто так самозабутньо не сваритися, як громадські активісти. Люди з владних команд, хоча теж не довіряють один одному, хоча б приховують це. На круглих столах з животрепетних тем я щоразу переконуюся, що представникам влади не треба напружуватися: їхні опоненти самі принародно топлять один одного в лайні.

"Вірити в наш час не можна нікому, часом навіть самому собі". Так говорив Мюллер в культовому фільмі "Сімнадцять миттєвостей весни". Десятки років тому ця фраза групенфюрера СС стала крилатою тільки завдяки геніальній грі Леоніда Броньового, а не тому що мала для нас якийсь сенс. Сенс з'явився зараз.

Економічні успіхи різних країн і народів пояснюються не тільки факторами виробництва. Вважається доведеним вплив на економічний розвиток суспільства соціального капіталу. Одна з двох форм його існування – структурний капітал (суспільні інститути та асоціації) цілком підтримується другий – когнітивним капіталом, в основі якого лежить довіра.

Найбільш високий соціальний капітал там, де люди найбільше довіряють і готові співпрацювати один з одним для досягнення будь-яких суспільних цілей, коли для цього треба відмовитися від якої-небудь короткостроковій особистої вигоди.

Західні економісти, що займаються цим питанням, на жаль, не проводили досліджень по Україні. Але підрахували, що якби, наприклад, в Африці рівень довіри був таким же високим, як у Швеції, то обсяг ВВП на Чорному континенті виявився б на 546% вищим, ніж зараз.

Коли нардеп і радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко нещодавно заявив, що за останній рік головною перемогою країни стало об'єднання українців, а поразкою – тотальна недовіра до влади, я йому не повірив.

Недовіра до влади – з цим, звичайно, не посперечаєшся. А ось об'єднання – хіба що перед обличчям зовнішньої загрози. Настільки тотальної недовіри всіх до всіх у нас не було ніколи.

Жувати-пережоване, чому не довіряють владі: через корумпованість, відсутність реформ, невиконання та порушення обіцянок і так далі. Влада, звичайно, в курсі, що до кінця року країну чекає потужна суспільно-політична криза. Це при тому, що, за оцінками соціологів, до 40 відсотків українців до того часу не довірятимуть жодній політичній силі взагалі.

Не довіряють прокуратурі, судам, міліції та СБУ і вважають їх, як і колись, мало не узаконеними бандформуваннями. Не довіряють навіть пожежникам і екологам.

Недовіра до ЗМІ, хоч і заслужена, переходить у абсурд. Мої власні друзі намагаються читати між рядків мої ж колонки, не вірячи, що "Сегодня.ua" друкує мою власне, а не замовлену, думку і зовсім не втручається в текст. Коли я це кажу, іноді не сперечаються, але по очах бачу: не вірять, що таке можливо.

Недовіра навіть на побутовому рівні зашкалює. Думаю, у кожного знайдуться свої десятки прикладів.

Коли говорять про те, що зараз час грає проти Банкової (Адміністрація президента) і Грушевського (Кабмін і Верховна Рада), а соціальний вибух щось змінить на краще, я теж не вірю.

Хто буде міняти на краще? Ті, хто міняв владу півтора роки тому і ще не забув, як це робиться, але тепер до того ж добре озброєний? Це найгірше, що може статися.

Активісти ж і волонтери, які проявили себе з хорошого боку, поки влада, у свою чергу, проявляла себе з поганої, на жаль, загрузли в недовіру один до одного.

Примітно, що в останні дні ніхто на фейсбуці з таким захватом не перепощує публікації, компрометуючі голови Луганської облдержадміністрації Георгія Тука, в недавньому минулому відомого волонтера, як інші волонтери.

Ніхто так самозабутньо не сваритися, як громадські активісти. Люди з владних команд, хоча теж не довіряють один одному, хоча б приховують це. На круглих столах з животрепетних тем я щоразу переконуюся, що представникам влади не треба напружуватися: їхні опоненти самі принародно топлять один одного в лайні.