Життя після Кучми: єдине зрушення при Порошенкові

Чим відзначився Петро Порошенко від двох своїх попередників – Ющенка і Януковича – на посаді президента? Тим, що за два роки його правління в суспільстві сталася одна єдина важлива зміна – українці визначилися зі своїм місцем у світі. Якщо раніше дослідження показували, що менше половини громадян підтримують євроатлантичний вибір, то сьогодні (за всіма опитуваннями) – вже близько 60 відсотків. Хоча заслуги президента тут майже немає.

Про це я задумався, коли попалася на очі моя власна публікація від 2004 року. Я писав її при президенті Кучмі, ще до старту нової президентської кампанії, коли важко було гадати, хто стане наступним на чолі держави.

Дванадцять років тому я писав, що історія правління Леоніда Кучми – це історія становлення незалежної української держави. Його попередник Леонід Кравчук за два з половиною роки не визначив напрямки розвитку країни. Широкі конституційні повноваження і можливості неформального впливу дозволили більш прагматичному президенту Кучмі, не вдаючись до дискусій, експериментувати в будівництві і реформуванні держави.

"У спадок від Леоніда Кучми новому президенту дістається країна, яка досі не вибрала свого місця в світі. Можна припускати, що зовнішньополітичний курс України вже не зможе бути таким гнучким, як при Кучмі. Але будь-якому президенту доведеться все так же лавірувати між Москвою і Заходом. Уподобання – прозахідні або проросійські – будуть залежати від особи президента", – писав я тоді.

Безумовно, тому, що геополітичний вибір – вже при Порошенкові – нарешті зроблений, найбільше сприяли аж ніяк не переваги теперішнього президента, а війна і втрата Криму та частини Донбасу з його проросійськи налаштованим населенням. Але факт залишається фактом.

І в усьому іншому, як не сумно, мої прогнози продовжують збуватися. Всі три наступних президенти виявилися однаково передбачуваними. Вибачте за довгу самоцитату з тексту 12-річної давності, але судіть самі:

"Після зміни влади в країні можна очікувати загострення протистояння, яке існувало і до сих пір: авторитаризму у владі – проти демократичних тенденцій, олігархічного капіталізму – проти формування ринкової економіки, проросійської орієнтації – проти європейської. Але головне, щоб між собою ладнала еліта, що сформувалася при Кучмі, і тоді конфлікти не будуть чреваті потрясіннями.

У будь-якому випадку, політика буде пов'язана з бізнесом – цьому сприяють вітчизняна політична культура і законодавство, яке виникло на її базі. Будь-який новий президент буде спиратися на найбільших бізнесменів.

Звичайно, в умовах, коли влада і власність зрощені, зміна влади може спричинити за собою незначний переділ власності. Один мільярдер може стати трохи біднішим, інший трохи багатшими, але в цілому ті кілька фінансово-промислових груп, які складають зараз основу української економіки, там же і залишаться.

Політичні, соціальні та економічні свободи при Леоніді Кучмі порушувалися, причому найчастіше безсистемно. При цьому режим знаходив собі виправдання в ідеї збереження стабільності, заради якої він нібито діє. Новій владі, можливо, доведеться шукати більш переконливу офіційну ідею".

Кінець цитати. Щодо останнього абзацу зауважу, що, оскільки сьогодні ні про яку стабільність вже мови бути не може, для нехтування свобод дійсно знайшлися нові офіційні виправдання війною і кризою.

А ось що 12 років тому я писав на закінчення, стосовно до невідомого тоді наступника Кучми: "Майбутньому президенту дістається вкрай незавидний соціальний спадок. По суті, йому доведеться формувати зовсім нову соціальну політику, яка застосовується до сучасних ринкових умов".

Як актуально це звучить сьогодні! Наступнику Порошенка дістанеться спадок в сто крат гірше. Розгрібати соціальні проблеми доведеться ще не одному президенту. Тому що реформи (які якось проводилися, втім, і при Ющенку з Януковичем) у виконанні нинішньої влади найпомітніше видно хіба що у всіляких підвищеннях цін, тарифів і податків.

Перечитав і переконався: це були дванадцять вкрадених у країни років.