У пошуках альтернативи фінасування вищої освіти

Якість вищої освіти не завжди залежить від об’ємів державного фінансування. Передові світові університети – приватні, і взагалі не витрачають державних грошей. Натомість, вони створюють цільові фонди – ендавменти, у яких накопичують пожертви від спонсорів та меценатів, вигідно їх інвестують, і використовують прибутки за своїми академічними потребами. У запеклій боротьбі за спонсорські внески, західні виші захищають свою репутацію, вдосконалюють освітні програми, будують вигідні партнерства з бізнесом. Враховуючи українські реалії – слабка економіка та хронічне недофінансування освіти – українським вишам треба активно запозичувати практики ендавменту, щоб вижити у сучасному світі.

Держзамовлення, як інструмент державної політики підготовки кадрів, вже давно довів свою непрацездатність: студенти університетів, на яких витрачаються гроші платників податків, на момент випуску не є затребуваними в економіці, а фахівців, яких бракує ринку праці, дуже важко знайти. Тому маємо парадоксальну ситуацію: безробіття зростає (прогноз Міжнародної організації праці – підвищення її рівня з 9.7% до 11.5% до кінця 2015 року), а необхідних спеціалістів немає. Ресурси працевлаштування перенасичені непотрібними економістами, психологами, юристами і менеджерами, які навчались за державний кошт, і щоб хоч якось вижити, перевчаються і йдуть працювати не за фахом. Як результат, відбувається відверте марнотрацтво мільярдів податків, які заплатили українці. Як неодноразово наголошував міністр освіти і науки Сергій Квіт, практика держзамовлення є пережитком радянського минулого і не використовується жодним західним вишем. Натомість, поширеність ендавменту за кордоном цілком виправдовує себе: університети самостійно вирішують, на які спеціальності є попит і цілеспрямовано використовують спонсорські гроші.

Як правило, основну частину внесків ендавмент-фондів складають одноразові пожертви від осіб або корпорацій: благодійник може створити окремий іменний фонд з метою фінансування певного напрямку, програми чи стипендії. За це керівництво університету надає меценату почесні статуси або посади в університетах після виходу на пенсію. Також існують щорічні "кампанії із залучення коштів", коли кожен університет змагається за свого спонсора – саме тут важливу роль відіграє створений імідж, репутація та бізнес-стосунки навчального закладу.
Окрім прямих внесків окремих людей, значну частину надходжень до ендавментів складають кошти, передані за заповітом, при чому в приватних ВНЗ частка цих активів досягає 50%.

На відміну від приватних вишів, у державних університетах ендавменти, хоч і акумулюють значні суми, але не є основним джерелом доходів.

Для порівняння: Єльський університет (приватний, Yale University) та Університет Техасу (система вишів, що об’єднує кілька державних університетів, Texas University System) мають схожі за обсягом ендавмент-фонди: 23.9 та 25.4 млрд дол. США відповідно, але в Єлі прибуток від ендавменту забезпечив 58% доходів, коли як в Університеті Техасу частка ендавмент-доходів становила лише 7%.
Найістотніша стаття доходу для Університету Техасу – надання медичних послуг (41%), далі йдуть гранти та контракти з місцевим урядом та корпораціями (19%) і державні дотації (14%).

Мал. 1. Порівняння структури доходів Єльського університету та Універсітету Техасу

Джерело: Офіційні фінансові звіти університетів.

До основних напрямів використання інвестиційного доходу від ендавмент-фонду належать :

1. Фінансова допомога студентам: стипендії, знижки, відтерміновання.

2. Спонсорування окремих кафедр та виділення додаткових коштів і стипендій для видатних викладачів та дослідників.

3. Дослідження та інновації.

4. Охорона здоров'я, публічні послуги та спортивні заходи.

Для порівняння статей витрат університетів нижче наведено інфографіку по одному з найбільших університетів за розміром ендавменту та по невеликому університету з ендавментом "нижче середнього" – Єльський університет (Yale University) та університет Гонзага (Gonzaga University), де в ендавментах на 2014 рік було акумульовано 23.9 млрд дол. США та 200.8 млн дол. США відповідно.

Мал. 2. Розподіл витрат ендавментів університетів

Джерело: Офіційні фінансові звіти університетів за 2013-2015 рр.

Культура ендавменту найбільш поширена у Сполучених Штатах. У цій країні ця практика дістала небувалого розмаху: капіталізація 89 найбільших ендавментів американських університетів перевищує 381 млрд дол. США (NACUBO, U.S. and Canadian Institutions Listed by Fiscal Year (FY) 2014 Endowment Market Value, February 2015.), майже чверть з яких акумулюють Гарвард, Єль, Прінстон та Стенфорд.

Цікавий факт: у 2014 році ендавмент Гарварду (32.3 млрд дол. США) перевищув ВВП половини країн у світі. Ян Бремер (Ian Bremmer), президент Eurasia Group, своїм записом у Твіттері дав ідею для створення цікавої інфографіки, на якій ендавменти окремих університетів порівнюються з ВВП цілих країн!

Мал. 3. Найбільші університети Сполучених Штатів за розміром ендавменту у порівнянні з ВВП країн світу, 2014 рік

Мал. 4. Рейтинг десяти найбільших університетів США за розміром ендавменту

Джерело: National Association of College and University Business Officers

Кожен з шести найбільших університетів США має більший ендавмент, ніж всі канадські виші разом. Так, фонд Гарварда (Harvard University) втричі більший за сукупність усіх канадських фондів, а одна з найбільших пожертв у фонд Гарварда – 400 млн дол. США , більша за весь фонд університету Йорка (York University, Канада).

Ситуація в інших країнах ще менш приваблива. Так, лише три найбільші виші Австралії мають на рахунку більше 1 млрд дол. США.

Найбільший ендавмент-фонд у Японії станом на початок 2015 року належить Осакському університету (Osaka University) та складає приблизно 2.3 млрд дол. США. Серед європейських вишів більш-менш значний фонд мають Технічний університет Цюріха (ETH Zurich), якому належить приблизно 400 млн дол. США, та Центрально-Європейський університет у Будапешті (Central European University) з розміром фонду приблизно в 1 млрд дол. США, переважно завдяки основному спонсору – Джорджу Соросу. У Британії лише дві навчальні установи мають значні ендавмент-фонди – це Оксфорд (University of Oxford) та Кембридж (University of Cambridge). До списку університетів зі значним розміром ендавмент-фонду належить й Національний університет Сінгапуру (NUS).

Явище ендавменту в Україні

Ендавмент-фонди в Україні знаходяться на початковому етапі розвитку. На сьогодні формально тільки при одному українському ВНЗ створений благодійницький цільовий фонд – при Інституті міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, який був заснований у 2012 році і станом на сьогодні акумулює близько 250 тисяч гривень від понад 20 благодійників.

Інші ж виші все ще розраховують на поміч держави і скаржаться на недофінансування. Авжеж, переходити на самозабезпечення та виходити із десятиріччями створеної "зони комфорту" під боком платників податків, не дуже бажані перспективи для українських вишів. Але в умовах бюджетної кризи та повсюдного зрізання витрат очікувати збільшення надходжень від держави не є доцільним. Тому наразі виші постають перед вибором: або брати ситуацію під свій контроль та припиняти марнотрацтво, активно залучаючи гроші від фондів і бізнесменів, піклуючись про власну репутацію та результативність, або взагалі виходити з ринку освітніх послуг.

Певні кроки у напрямку створення альтернативних джерел фінансування, таких як ендавмент-фонди, вже прописані у Законі України "Про вищу освіту", який надає право університетам на створення сталих фондів (ендавменту). Однак цей закон поки не регламентує процес їхнього використання. Єдиним документом, у якому задекларовано необхідність унормування механізмів створення та управління ендавментами, є проект "Стратегії реформування вищої освіти в Україні до 2020 року", розроблений робочою групою при Міністерстві освіти і науки України . Тобто на урядовому рівні ідея ендавментів поволі розвивається.

Та задля вдалого переходу від теорії до практики треба навчитись користуватися наявними інструментами. Ендавменти – це не тільки гроші від заможних донорів, це ще й виклик системі української вищої освіти загалом. Настав час університетам переходити зі статусу "друкарень дипломів" до закладів, спроможних надавати дійсно якісну освіту і забезпечувати економіку затребуваними спеціалістами.