Закриття маленьких шкіл: покращення освіти і економія бюджету

Давня дискусія про те, чи потрібно "оптимізувати" мережу загальноосвітніх шкіл, не вщухає. Період реформ, розпочатий Міністерством освіти і науки, поставив питання реорганізації та закриття шкіл у сільській місцевості на одне з перших місць на порядку денному. Ця проблема гостра для всієї України і є результатом демографічної кризи, яка спостерігається в державі. З кожним роком кількість учнів в українських школах скорочується, тому й не дивно, що чимало навчальних закладів стали напівпорожніми. Найгостріше проблема малокомплектності проявляється у віддалених селах, де класи можуть налічувати від одного до чотирьох учнів. У багатьох випадках такі школи самі по собі припиняли існування, йшов природний процес.

Сьогодні ж мова йде про оптимізацію мережі навчальних закладів, мета якої не в тому, щоб перекрити дітям доступ до отримання знань, а насамперед у тому, щоб дати школярам порівняно належні умови для навчання — тобто школу, в якій є теплий клас, нормальна їдальня, спортивна зала і головне – високий рівень освіти. Адже не можна надати якісної освіти у школі, де навчаються кілька дітей, чи розпорошувати бюджетні кошти, виділені на освітянську галузь, на утримання кількох неповних шкіл. Зрештою, як показує практика, після таких "непопулярних" реформ, як укрупнення шкіл, ситуація змінюються у позитивну сторону, адже підвищується якість освіти. Сучасний світ наукового та технічного прогресу дедалі наполегливіше вимагає кваліфікованих спеціалістів із достатніми знаннями у своїй галузі та творчим потенціалом. Така модель професійного спеціаліста формується, перш за все, у школі, що дає реальні знання, котрі допоможуть їм реалізувати себе в майбутньому навчанні, професії та житті. Чи може випускник малокомплектної школи конкурувати з випускником звичайної загальноосвітньої з нормальною наповнюваністю класів? На жаль, ні. Сьогодні діти, розуміючи цінність якості навчання, вибирають заклади з кращими умовами. Навчання у великих шкільних колективах сприяє здоровій конкуренції між школярами, їх прогресивному, гармонійному розвитку. Водночас, у малокомплектних школах немає змагальності, суперництва, немає колективу, де школярі тягнуться до кращого, до сильнішого. Діти вчаться в замкнутому колі. І практика показує, що успішність учнів малокомплектних шкіл залишає бажати кращого, вони рідко здобувають призові місця на предметних олімпіадах, отримують значно нижчі результати ЗНО. Фактично, малокомплектні школи ведуть дітей в нікуди, тому що після такої школи учні можуть розраховувати лише на освоєння найпростіших професій.

З іншого боку, маленькі школи – це не лише чинник низької якості освіти, а й вагомий бюджетний тягар. Результати ЗНО – головного показника якості шкільної освіти – доводять, що з 2008 року почалося погіршення результатів (зокрема, з української мови та літератури, математики) випускників сільськіх шкіл. Водночас вартість навчання (витрати платників податків на одного школяра) для сільської місцевості зросла. Наприклад, у деяких сільських школах рівень витрат року навчання на одного учня досягає 50 тис. грн., і це при середньому нормативові для міської місцевості у 8.9 тис. грн, а для сільської – 14 тис. грн на рік. Причиною цього є низька наповнюваність класів (іноді до 5 учнів) і необхідність утримувати матеріально-технічну та викладацьку базу малочисельних шкіл. Наприклад, на Житомірщині, де на кожного учня в середньому припадає до 6 вчителів, щорічно витрачається від 21 до 33 тис. грн. податкових витрат у розрахунку на одного школяра. А в селі Пильгани Волинської області у 2013–2014 навчальному році в школі навчалося троє учнів, і на утримання кожного було витрачено 31.8 тис. грн. Такі приклади – непоодинокі. А все тому, що утримання приміщення у належному стані із певною кількістю технічних працівників, комунальними послугами – дуже дороговартісна справа. А оскільки якість освіти в таких школах низька, це, у свою чергу, говорить про марно використані кошти.

Ефективним шляхом вирішення цієї проблеми є оптимізація освітньої галузі, тобто укрупнення навчальних закладів, що сприятиме удосконаленню освітнього процесу, підвищенню ефективності та якості надання освітніх послуг. Водночас приємним бонусом в даному випадку буде скорочення бюджетних видатків. На сьогоднішній день рекомендована норма наповнюваності класів складає 20 учнів для сіл та 30 – для міст. Загальна сума щорічних заощаджень в процесі реогранізації і ліквідації малочисельних шкіл становитиме близько 53 млн грн. Безумовно, оптимізація повинна передбачати підвіз учнів та викладачів до нового місця навчання, тобто створення власного автобусного парку на утриманні місцевих громад.

Якщо ж звернутися до міжнародного досвіду реорганізації малокомплектних шкіл, то їхнє закриття або подальша консолідація були зумовлені, перш за все, економічними мотивами, а також браком кваліфікованих вчителів, які б бажали працювати в селах. Так, скорочення кількості сільських шкіл у Фінляндії тривало понад 20 років: починаючи з періоду рецесії після економічного та політичного колапсу 1990-х років у східно-європейських державах і продовжувалося до 2012 року. За 22 роки чисельність шкіл у сільській місцевості зменшилася з 2093 до 660. Починаючи з 2008 року, з метою зменшити бюджетні витрати на освіту, в Італії було скорочено близько 140 000 робітників освітянської галузі і закрито понад 450 малочисельних шкіл. Масова міграція сільського населення до міст, викликана індустріалізацією сільського господарства та глобалізацією промисловості, призвела до закриття 30 шкіл у селищах Данії впродовж 1990–1999 років.

В Україні процес оптимізації мережі малокомплектних шкіл є вимогою часу. Вартість навчання учня у малокомплектній школі є значно дорожча, а якість – значно гірша. В Україні, у середньому, на одного вчителя припадає 8,5 учнів, це – дуже низький показник. Для порівняння, в європейських країнах середній показник – 17, а в розвинених країнах Південної та Східної Азії, де середня освіта – одна з кращих у світі – 30 учнів. Безумовно, питання реорганізації малокомплектних шкіл – дуже болюче. Багато хто декларує, що не можна закривати школи, але, якщо ми не зменшимо кількість шкіл, не збільшимо наповнюваність класів, то не зможемо підняти якість освіти.

Водночас, для того щоб Україна вийшла зі статусу аутсайдера міжнародних освітянських програм та встала на шлях європейського формату здобуття освіти, однієї економії видатків на закритті шкіл недостатньо. Зміна системи мотивації вчителів, створення кращих умов в укрупнених школах і, звичайно, створення умов вільного доступу до освіти для усіх учнів є невід’ємними умовами майбутньої успішної реформи.