"Будівництво століття", або Як Києву вдалося уникнути екологічного лиха

Минулого тижня відбулася дійсно масштабна подія, яка для багатьох киян могла залишитися непоміченою: місто запустило новозбудовану нитку головного колектора. Вона обслуговуватиме Оболонський, Подільський, частину Шевченківського районів Києва, а також Вишгород, Ірпінь, Бучу та інші передмістя правобережної частини столиці.

В чому масштабність події? Та хоч би й у тому, що головна артерія київської каналізації вже понад 20 років була одним з найнебезпечніших об'єктів у місті.

Для довідки. Колектор побудували у 1965 році. Він представляє собою трубу діаметром майже 3 метри і довжиною 9,2 км. На початку 90-х зношеність колектора досягла 100%. У 1994 році його визнали аварійним та непридатним до експлуатації: на арматурі стін і перекриття глибина корозії сягала більше 15 сантиметрів. З роками ситуація тільки погіршувалась. На деяких ділянках об'єкта конструкції були повністю зруйновані. У 2005 році першу нитку колектора внесли до Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів державного значення.

Понад 20 років Київ, фактично, жив на екологічній бомбі. Якби сьогодні на колекторі сталося масштабне пошкодження, то все місто, як мінімум, залишилося б без води. Я не перебільшую, жителі трьох районів Києва мають пам’ятати 2015 рік, коли в результаті поломки колектора два дні було відсутнє водопостачання. Це був найбільш спекотний період літа, воду до житлових будинків привозили автоцистернами. На ліквідацію наслідків аварії місто витратило кілька мільйонів гривень, а комунальні ремонтні бригади працювали в режимі 24/7. Аварію вдалося ліквідувати, каналізаційні стоки не вийшли далі котловану, але це була реальна загроза екологічного лиха.

Можна тільки уявити можливі катастрофічні наслідки від більш глобальної аварії. Центральні райони міста – Печерський, Подільський та Шевченківський – потонули б у нечистотах. По суті, добудувавши нову нитку головної каналізації, ми уникнули екологічно-техногенної катастрофи.

Колектор-дублер простягається майже на 10 кілометрів і приймає стоки від колекторів районного значення. Його почали будувати у 1994 році. Втім, через хронічну нестачу коштів, роботи постійно припиняли, будівництво затяглося на роки. У 2012-2014 році фінансування взагалі не було, роботи на об'єкті не велися, хоча де-факто об’єкт не заморожувався. Чому? Причини можна шукати годинами, винуватців – роками. Скажу лише одне – проект, вартістю понад 1,3 млрд гривень втілений у життя саме тепер.

Продовження будівництва стало можливим завдяки консолідованому та стратегічному рішенню Київради. Загалом за два останніх роки проект було профінансовано на 590,5 млн грн: 285,8 млн виділив міський бюджет, 304,7 млн – державний. Це величезні кошти, які раніше Київ не міг собі дозволити. Для розуміння – нещодавно та Троєщині відкрився новозбудований дитячий садочок на 300 місць. Загальна вартість його будівництва – майже 72 мільйони гривень. Тобто, за 1,3 млрд можна було б звести 18 таких садочків на 5,5 тисяч місць. Вражає?

То звідки ж гроші? Якщо коротко, то проект вдалося реалізувати, зокрема, завдяки збільшенню надходжень до столичної казни. Наочний приклад децентралізації в дії.

Саме будівництво проходило у непростих умовах – постійну загрозу створювали підземні води, які підмивали грунт під діючим колектором, тому будівельні роботи проводили з особливою обережністю, ретельністю та з рекордною оперативністю. Етап будівництва тунельної частини був найскладнішим, адже колектор-дублер проходить під усією центральною частиною Києва, а глибина прокладення тунелю сягала подекуди до 70-100 метрів.

Запуск нової нитки головного колектора – саме той випадок, коли можна без перебільшення стверджувати: ми завершили "будівництво століття". За словами фахівців, аварії на об'єкті не будуть турбувати киян як мінімум 100 років. Одночасно з введенням в експлуатацію другої нитки ми почали реконструкцію основної. У результаті ці артерії дублюватимуть одна одну, що забезпечить безперебійну роботу всієї мережі відведення нечистот у Києві.