Літати можна, аби не долітатися

А ви знаєте, друзі, що всі авіаперевезення, що сьогодні здійснюються в Україні, здійснюються "беззаконно" у семантичному розумінні цього слова. Це тому, що в Україні досі немає закону про аеропорти. Верховна Рада від набуття Україною незалежності так і не спромоглася прийняти відповідний закон.

Отже, про регіональні аеропорти та необхідність закону про аеропорти, якого в Україні досі не існує.

Почну з того, що вже у понеділок, 19 лютого, з’явилась чудова інформація про те, що Україна активізувала відновлення аеродромної мережі в регіонах. Щоправда, наразі мова йде лише про військові аеродроми. І це рішення не будемо ані коментувати, ані аналізувати. Оскільки в Україні війна і відновлення бойової потужності української військової авіації – справа першочергова і оскарженню не підлягає.

Проте в цьому є величезний плюс. А саме: початок відновлення регіональних аеропортів є, і це започаткування, я певен, не буде припинено після нашої військової перемоги над агресором. Тобто – поступово від відродження регіональних військових аеродромів буде перехід до відновлення і цивільних регіональних аеропортів. Принаймні я дуже на це сподіваюся, адже це логічний крок.

І ось тут логіка та сподівання з переконаннями стикаються із величезною вадою (не скажу, що це проблема, оскільки наразі радикальних перешкод немає) у функціонування українських аеропортів. Це – відсутність основного документу, завдяки якому мають працювати всі аеропорти. Тобто – відсутність в Україні закону про аеропорти.

Так-так. Існує масштабний нонсенс: Україна, як авіаційна держава, що входить до ТОП-передових країн авіабудування, досі не має закону про аеропорти. Що це означає? А рівно те, що всі українські аеропорти, від "Борисполя" до "Чернівців", – працюють на підзаконних актах.

Воно, нібито і не критично, оскільки "все функціонує" і "в очі не штрикає". Звісно, працює. І працюватиме й надалі. Але як? На рівні "звичаєвого права"? Адже підзаконні акти – це "непахане поле" для корупції. Залишивши боротьбу з корупцією поза дужками і для відповідних структур, підкреслю, що наявність закону про аеропорти – це основа для міжнародної співпраці, розвитку системи лоукостерних авіаперевезень, приведення до ладу майнової та земельної системи аеропортів. І, що найголовніше – безпека польотів!

Передбачаючи та випереджуючи зауваження опонентів, скажу: так, в Україні достобіса інших проблем, що потребують прийняття правильних законів. І я зовсім не збираюся критикувати парламент за те, що депутати не спромоглися прийняти закон про аеропорти. Адже, наголошую, цього закону немає не просто "сьогодні", а його немає від слова "взагалі" вже 26 років!

Що ми маємо в сухому залишку? А маємо те, що сьогодні відновлення роботи регіональних аеропортів має початися знову ж таки на хиткому тлі підзаконних актів, які потрібно змінювати, аби впорядкувати систему. Подекуди повернути в державну власність землі аеропортів, що були роздані у приватне арендне користування, подекуди – майно та споруди. Зафіксувати у законі про аеропорти чітке поняття про територію аеропорту, неможливість відчудження землі та майна, впорядкувати на законному рівні умови та правила функціонування та обслуговування компаній-перевізників та закріпити міжнародні правила безпеки польотів ІСАО – ось те, що має бути в цьому законі.

Не хизуючись, зазначу, що я був одним із авторів законопроекту про аеропорти в Україні. Він був підготовлений ще 4 роки тому, проте в силу об’єктивних відомих подій він не був прийнятий. Можливо, це й на краще. Адже авіаційна галузь сьогодні у світі розвивається чи не найстрімкіше за всі інші. Тому питання сьогодні не в мені. А в тому, що Україні потрібен сучасний закон, що відповідає світовим стандартам, зокрема ЄС. І є ряд жорстких пунктів, що мають бути прописані в цьому законі, і прописані згідно до нових тенденцій та перспектив розвитку української авіації. По-перше – це чітке регламентування роботи аеропортів по залученню інвестицій, зокрема і закордонних. Як висновок – мають бути прописані чіткі гарантії для інвесторів.

По-друге – цим законом мають гранично чітко врегульовуватись стосунки між аеропортами та авіакомпаніями. І в першу чергу для того, щоб уникнути в подальшому всіляких скандалів, тим більше міжнародних. Зокрема має бути чітко регламентовано ознаки лоукостера та стандартного авіаперевізника, та регламентовано відмінність у наданні ними послуг, реєстрації і так далі. Це вже потрібно для захисту в першу чергу пасажирів – при збереженні якості та безпеки перельоту, регламентується ціна на авіаперевезення та перелік послуг за цю ціну.

То коли ж буде прийнято такий закон? Питання, звісно, не до мене. Але зрозуміло те, що далі затягувати нікуди. І я певен, що коли у сьогоднішніх депутатів чомусь не вистачає часу на створення необхідного законопроекту, бо весь час витрачається на створення ідентичних поправок про тлумачення слів "докорінно" чи "ґрунтовно" для їхнього вжитку в законопроекті, то фахівці з авіаційною юриспруденції залюбки допоможуть нардепам в укладенні такого законопроекту.