Масштаби віника, або Про загальну та персональну безпеку

Так вже склалося історично, що суспільство, яке звикло сприймати власне існування лише критеріями минулого, неспроможне осягнути масштабів того, на що здатна країна, в якій мешкає згуртоване суспільство.

Я жодним чином нікого не хочу образити. Адже кожна мисляча людина сьогодні скаже, що має плани на майбутнє, якось розраховує, що потрібно буде зробити і таке інше. Звісно, все це теж потрібно. Але наразі мова про реальні масштаби.

Для прикладу візьмемо просте порівняння: віник та сучасний пилосос. І те й інше знаряддя виконують фактично однакову функцію – прибирання помешкання. Проте якщо ще півстоліття тому ви задали б питання будь-якому селянину про те, чому він так заощадливо та охайно ставиться до віника, то почули б не просту відповідь, а розповідь про реально масштабні речі. Все починалося б від збирання насіння віничного проса, підготовки землі до його посіву, догляду, збирання та ще безлічі процесів, – і так далі аж до самого процесу виготовлення віника. Себто проста, задавалося б річ, але масштаб мислення, а зрештою і ставлення, – вражаючі.

Деоккупация юга страны – как украинские военные отвоевывают территории

Запрет на передвижение по стране для военнообязанных – все детали

Ракетные удары по мирным украинским городам - июль 2022

Ядерный терроризм россии

А сучасний пилосос? Та що тут масштабного: пішов та купив, чи ще простіше – замовив через Інтернет. Але ж процес виготовлення? Адже у сучасному приладі – не одне виробництво, не одна складова, не один чи два компоненти та складові. Проте осягнути масштабність виробництва, виготовлення і так далі – ніхто і не намагається. Я не кажу, що це не нормально. Більше того – це абсолютно нормально для високотехнологічного світу, що звик отримувати все швидко та максимально зручно.

АЛЕ… Завжди є якесь "але", що вибивається з-поміж нових стереотипів чи алгоритмів сучасного життя. Сучасний світ високих технологій створений та свторюється далі заради того, щоб якомога більше персоніфікувати, а разом із тим й узагальнити потреби людського суспільства. Дещо складно, проте зараз поясню.

Коли у якійсь розвиненій країні (Європи, Сходу чи США) з людиною трапляється лихо, людина телефонує на єдину службу, а далі – задіюються механізми високих технологій. Всі дані про людину є в загальній базі, всі медичні відомості, деталі, нюанси. От, скажімо, постраждав турист у французьких Альпах. Щоб його забрати – відправляють гелікоптер з рятувальниками та медиками. І доки вони летять, у них, у базі їхнього гелікоптерного комп’ютера, вже є вся інформація про ту людину – від його місця проживання до групи крові та специфіки його організму щодо сприйняття ліків. Адже і гелікоптер і команда – то все ланки єдиного ланцюга, що зветься "Системою порятунку".

Чи, скажімо, десь у Німеччині скоюється збройний напад, нападники втікають. Піднімають у повітря гелікоптери зі спецзагонами, і вони у своїх комп’ютерах у гелікоптерах теж вже знають і марку авто, на якому втікають нападники, і їхні прикмети і навіть моделі зброї, якою можуть бути озброєні зловмисники. І це називається – "Система безпеки".

Як у першому, так і в другому випадку, всі члени команд – від пілотів до поліції чи лікарів – висококваліфіковані фахівці, що вміють користуватися високими технологіями.

А тепер, повертаючись до масштабності мислення. Гелікоптер із командою порятунку чи спецзагоном – це узагальненість потреб суспільства. А от фаховість та інформація – і є персоналізацією.

Напевно, друзі, ви вже зрозуміли, до чого я веду мову. Так. До того, що в Україні створено спеціальний повітряний підрозділ МВС, до складу якого входять як гелікоптери, так і літаки (про замовлення 13 літаків у "Антонова" я вже розповідав раніше).

А тепер знову про масштабність. Передбачаючи закиди тих, хто скаже, що "в Україні ніколи так не буде, як у Франції чи Німеччині", скажу – буде! Що мені дає право на такий оптимізм? А все та ж масштабність.

Почнемо з того, що 55 гелікоптерів, серед яких найновіші зразки високотехнологічних машин – це величезний авіапарк. А доповненість 13 модерновими літаками "Антонова", – то це вже не просто потужний авіазагін. Це авіаслужба, яка може зрівнятися лише з тією ж таки Французькою чи Німецькою. До речі, за наявності літаків – навіть краще оснащеною, аніж у наших європейських колег. Більше того, Єдина система авіаційної безпеки та цивільного захисту МВС України перша використовуватиме гелікоптери "H-145" останньої модифікації. Якщо хто не зрозумів, то наголошу ще раз: новітні гелікоптери Airbus H-145, що лише нещодавно було розроблено та випробувано, першими у світі буде використовувати саме українська система авіабезпеки МВС, що було підтверджено в ході візиту міністра МВС Арсена Авакова до Франції.

Проте головне в масштабності цього питання – це не кількість "літаючого заліза". Масштабність в тому, що всіх фахівців для авіазагону – від авіадиспетчера до пілота та механіка – будуть навчати в Україні! І з цих фахівців, котрі пройдуть навчання на базі Кременчуцького льотного коледжу, формуватимуться підрозділи, пілотні команди, диспетчерські та обслуговуючі бригади.

Про те, що легендарний Кременчуцький льотний коледж (колись Кременчуцьке вертолітне училище) передано до системи МВС – вже повідомлялося.

Але ось тут хочу невеличку ложку дьогтю додати в бочку меду. З якихось незрозумілих бюрократичних причин (чи то в Міносвіти, чи ще десь, детальної інформації не маю, тому звинувачувати не буду) повне оформлення та перехід Кременчуцького льотного коледжу до системи МВС чомусь затяглося.

Проте нарешті вже на засіданні уряду 13 березня Уряд прийняв постанову про повний перехід Кременчуцького льотного коледжу до системи МВС. Тобто проблему зі сприйняттям масштабності, принаймні в цьому аспекті, подолано! Адже Система авіаційної безпеки та цивільного захисту МВС запрацювала, й мине дуже мало часу, і для нових гелікоптерів та літаків будуть потрібні молоді фахівці, навчені на сучасному обладнанні та за сучасними принципами. А це означає, що коледж має отримати сучасну матеріально-технічну базу. Всі можливості для цього є…

Як  вже казав вище – процес масштабний. І спинити його вже неможливо. Точніше можливо. Але від цього постраждає не просто держава, що має пишатися здобутками, не просто країні з її громадянами, котрі мають відчувати себе захищеними та убезпеченими. А постраждає кожен з нас. Оскільки, як ми вже довели, – узагальненість та персоналізація – це є дві складові сучасного високотехнологічного світу у країнах, якою має неодмінно стати Україна. Саме тому зупинити цей процес – не можливо. Адже все це – вже задля покоління майбутнього. І це – теж державницький масштаб. Не залежно від того, хто при владі та прізвищ міністрів.