Відродити довіру до виборів чи "перезавантажити" демократію?

Що важливіше: щоб суспільство мало право голосувати, чи було впевнене в тому, що кожен голос буде враховано саме так, як його було віддано? Чи, може, взагалі варто відроджувати принципи демократії, починаючи за шкіл та вишів?

Такі питання – звичні у політичній площині. Проте насправді – це питання не політики, а громадянської свідомості, прав та свобод, відповідальності та можливостей майбутнього. Адже мова не про політичні партії, а про реалізацію громадянського права обирати та брати участь у перетвореннях суспільства чи громади, в якій живе та здійснює свою діяльність кожна людина.

І сьогодні я говорю про вибори ректорів, що пройшли, проходять та ще проходитимуть в українських вишах.

Чому це насправді так важливо, навіть у чомусь важливіше, аніж вибори на загальнодержавному рівні? А тому, що саме у вишах студенти отримують перший досвід реалізації свого громадянського права обирати. Саме у вишах молоді українські громадяни зіштовхуються з проблематикою, під впливом якої потрібно зробити вибір та згодом нести за нього відповідальність: агітація, осмислення, аналізування, розуміння того, що відбувається та можливих наслідків. Подекуди навіть тиску. Саме під час виборів ректорів у вишах зароджується свідомість виборця.

Хочу зробити невеликий екскурс в історію. На початку 90-х років минулого століття, після отримання Україною незалежності, у багатьох українських школах було проведено експеримент. А саме – створювалися шкільні парламенти, до складу яких входили представники 6-11 класів, а також обирався шкільний президент зі складу старшокласників. У кожному класі проходили вибори свого "депутата", із дебатами, обговоренням кандидатур на шкільних борах і так далі. А згодом проходили і вибори учнівського президента. До цих виборів долучалися вже й вчителі.

Що робили ці парламенти та президент? А вчилися демократії. Зокрема, створювали свої шкільні "закони", "дружини" для охорони порядку, прибирання і таке інше. І кожен "депутат" мав право голосу, радився зі своїми "виборцями".

Цей експеримент завершився дуже швидко. Адже на той час ані вчителі, ані, тим більше, учні – не знали, що робити з правом голосу та якою повинна бути принаймні шкільна демократія. А суспільство лише починало відходити від тоталітаризму.

Сьогодні, чверть століття по тому, тодішні школярі вже стали дорослими громадянами, що брали участь у багатьох загальнодержавних виборах. І саме вони сьогодні розчаровані тим, що громадянське право вільної людини віддавати голос та обирати – спаплюжується.

Саме тому вибори ректорів у вишах сьогодні – це саме той шанс "перезавантажити" українську демократію. Адже сучасні студенти народжені та зростали у вільній державі. І вони не просто хочуть, а вимагають, відстоюють своє право голосу. Оскільки право вільної людини в них вже, якщо хочете, закладено генетично.

Так, існує безліч об’єктивних факторів, як то: сім’я, погляди рідних та близьких, що формують громадянську свідомість сучасної молоді. Проте сьогодні ці фактори мають найменший вплив на остаточне прийняття рішень у молодого покоління.

Гортаючи новини про вибори ректорів в українських вишах, доволі часто стикаюся з тим, що вибори були або непрозорі, або підроблені результати, або чинився тиск. Так, тиснути можна на викладачів та працівників вишу (на превеликий жаль, такі факти не поодинокі), але тиснути на студентів – остання справа у виборах ректора. Адже у сучасному світі електроніки можливість фіксації будь-якої спроби тиску чи залякування та розголос цієї проблеми стануть "надбанням" суспільства.

До речі, у НАУ також днями пройшли вибори. Участь у голосуванні взяли 2645 осіб з 3088 виборців. А у виборчій комісії повідомили підсумки виборів ректора Національного авіаційного університету. Проте наразі я говорю не про те, хто став чи стане ректором. Адже обраність цієї посади апріорі передбачає величезну відповідальність перед громадою вишу.

Я кажу про те, навіть закликаю до того, аби всі українські виші, їхнє керівництво, усвідомило: саме з таких виборів починається "перезавантаження" української демократії. Оскільки саме на цьому рівні формується довіра молоді до демократичного права – обирати, реалізуючи своє право вільної людини віддати голос.

До речі, дещо повертаючись до змальованого вище експерименту у школах. У сучасному світі у багатьох країнах існує такий вид шкільного самоуправління – у вищих школах обирають шкільний парламент та його керівника. Більше того, такі функціональні органи є у деякому розумінні "опозицією" до адміністрації шкіл, а головне – засобом до діалогу між молоддю та старшим поколінням.

В Україні існує студентське самоуправління. Яке воно, – хороше чи погане, що вирішує – я зараз не оцінюватиму. Проте вкотре наголошу: "перезавантаження" української демократії можливе саме із вільної реалізації сучасною молоддю свого громадянського права вільної людини: обирати. А разом із тим – реалізації обов’язку вільної людини: нести відповідальність за свій вибір.