Велотур по Карпатах: "бої в багнюці" на перевалі і божественний спуск в лісі

Після важкого дня в дорозі ми дісталися до селища Синевир. Хоч якесь місце для ночівлі ми рушили шукати вже вночі. Проблем з вечерею не було: ми встигли поїсти шашлику і грибів.

Ніч пройшла добре, і на наступний ранок, виїхавши з селища і проїхавши майже 10 км по красивій дорозі, ми дісталися спочатку до Реабілітаційного центру бурих ведмедів, а потім і до підйому до озера.

Вже з самого початку підйому на узбіччях стоять туристичні прилавки, причому торговців більше, ніж туристів! Піднявшись на озеро, ми зазнали розчарування. Озеро – саме звичайне, а навколо нього кожні 10 метрів стоять торговельні намети... Навіть дорога на Синевир була гарніша!

Озеро перетворили на звичайне туристичне місце, натовпи людей ходять з боку в бік, до того ж саме озеро висихає.

Ми розвернулися і поїхали далі. Попереду нас чекав перевал по ґрунтових дорогах. Ця дорога була обрана невипадково, по ній до траси на Долину всього 20 км. Якщо їхати по основній трасі, то об'їзд складе близько 70 км. Та й ґрунтова дорога через гори обіцяла бути дуже цікавою.

Дорога йшла в гору і відразу здавалася важкопрохідною, але дуже красивою. Колія по щиколотку, 10-градусний підйом, дрібні річечки і купи каміння, що впали з гір, не давали розігнатися навіть до 10 км на годину.

Ми їхали дуже повільно, насолоджуючись красивими видами, але раптом налетіли хмари і на півдорозі до перевалу пішла злива. Ми сховалися в напівзруйнованій хатині, яка просто дивом опинилася у нас на шляху.

Близько години ми чекали, поки пройде злива. Вийшовши з хатинки після дощу, ми зрозуміли, що дорогу розмило остаточно. По ній текли річки, бруду було по коліно, котилися камені. А ми наполегливо штовхали велосипеди вгору. Нарешті ми дісталися до першого перевалу, вже всі брудні, мокрі, голодні.

І тут нас чекав черговий сюрприз: три дороги попереду, і GPS навігатор просто божеволів... Куди йти?

Пройшовши по черзі по перших двох дорогах близько кілометра, ми зрозуміли, що вони просто вели в нікуди...

Вийшовши на третю, ми нарешті почали рухатися в правильному напрямку, але тут спливла нова проблема: попереду ще два перевали! Знову розбита дорога, кут підйому вже під 35 градусів, бруд, спека, котяться каміння. Ми вже думали, що цього не переживемо!

Було дуже важко, але ми впоралися. Третій перевал був на рівень нижче другого, так що до нього ми спускалися, ведучи велосипеди поруч.

А далі почався просто божественний ґрунтовий спуск. Ми нарешті летіли майже на космічній швидкості (нам так здавалося), бруд летів на всі боки, так що ми були більше схожі на учасників "боїв у багнюці", ніж на вело-туристів.

Ще 3 км, і ми виїхали на трасу, де їздили машини і ходили люди. Після дня в лісі і таких важких перевалів це було справжнє диво.

Після спуску з перевалу нашій втомі просто не було меж. Перше, про що ми мріяли, це нормально поїсти, тому як їли ми тільки вранці. Дорога йшла вниз, і ми швидко доїхали до села Вишків. На все село було одне кафе, в якому окрім горілки, пива і чебуреків не було нічого. Взагалі нічого! Довелося їсти чебуреки.

За графіком ми вже відставали і доїхати до Львова за ніч не встигли б. Було вирішено надолужити згаяне на електричці, але до найближчої залізничної станції від точки виходу з перевалу було близько 60 км. На чистій енергії чебуреків ми рвонули вперед (благо, дорога вела весь час вниз, з гір) і з 20.00 до 01.00 ми подолали відстань від Вишкова до Долини, де і зупинилися в придорожньому готелі.

Ура, тут знову були всі блага цивілізації: електрика, ліжко, душ і нормальний туалет. Я заснув у ту ж секунду, як моя голова торкнулася подушки. На ранок ми прокинулися, смачно поїли і вирушили на вокзал. Середній чек в придорожніх готелях на їжу та нічліг становить близько 100 грн.

Прямий електрички до Львова звідси немає, так що поїдемо з пересадкою через Стрий. Нехай ми не проїхали весь маршрут як хотіли, але зате ми подолали більшу частину шляху, побували в таких місцях, куди ніколи не поведуть на екскурсію і не завезе жоден туристичний автобус (туди крім Уралу або ГАЗу 66 взагалі нічого не завезе).

Це був відмінний велосипедний похід, зі своїми труднощами, "злетами" і падіннями, з красивими видами і складними перевалами, з ночівлею в наметах і відмінним готелем в горах з гарячим чаном/лазнею.

Все було просто супер! А головне – наша велосипедна пригода ще не закінчена і попереду у нас Львів.