Окупований Луганськ: Живемо в щасливому вимірі СРСР

З початку січня стійке відчуття, що на ніс одягли спеціальні окуляри "дивитися тільки вперед". Окуляри з прорізами. У коней це шори. А все від того, що з 8 січня 2016 року набув чинності наказ так званого міністерства інформації і зв'язку самопроголошеної "ЛНР" від 30 грудня 2015 року про запобігання інформаційної дестабілізації в "республіці", внаслідок чого були заблоковані 113 українських сайтів.

Оператор інтернет-провайдера охоче процитував розпорядження "міністерства", посміхаючись у вуса. Ну що вам сказати... Це як новий рівень в східних єдиноборствах. Досяг певного успіху, задачу ускладнили. Я добре розумію сенс цього розпорядження.

Ми в "республіці" живемо в щасливому вимірі СРСР. У новинах у нас тільки все добре: спортсмени перемагають у змаганнях, талановиті діти беруть участь у конкурсах, а розумні – в олімпіадах, місто ремонтується, а все погане залишається за межею розмежування з Україною. У нас не може бути погано. Якщо диверсія – вона розкрита і ворог знешкоджений. Навіть україно-канадський центр і той викрили, розкрили і в місцевих новинах разом з коментарями співробітників кафедри історії показали. Пригріли на грудях змію, як виявилося. Кожен бажаючий в цьому центрі міг почитати видані в Канаді книги і почерпнути з них згубний вплив заходу, якби не ясночолі сучасності та пильне око місцевої "міліції". Залізна завіса опустився. Тепер ми можемо дивитися і слухати тільки Росію, читати Росію і так звану "Новоросію" і вірити тільки їм. Я за свободу вибору. Я проти порнографічних сайтів, але на них заборона "міністерства" не поширилася – очевидно, шкоди від них в "республіці" немає.

Напевно, не за горами той час, коли ми будемо ночами ловити "Голос Америки", ксерокопіювати заборонені книги і передавати їх один одному під покривом ночі. Я сто разів запитала у всіх своїх знайомих, які залишилися в "республіці", які у них зараз радості. "Інтернет", – відповіли мені всі. Це було як вікно в інше життя. Будь-який товар можна замовляти в інтернеті, гуляти ночами по освітленому місту, повертатися останнім автобусом з гостей або прогулюватися із собакою вночі...

У моїй реальності транспорт ходить до 19:00, концерти проходять тільки вдень і життя у нас теж вдень. Усі ніби сліпнуть вечорами і поспішають-біжуть-ховаються від темряви по домівках, в яких є світло, тепло та інтернет. Є ще й телебачення, але воно теж суцільно російське. Ще з минулої осені у нас немає українських каналів мовлення. Це було перше, що ми помітили, коли з'явилася електрика і почав працювати телевізор.

Тепер усім луганчанам вселяють, що все, що пов'язано з Україною – погано. І якщо дивитися хоча б раз на день місцеві новини, виходить, що життя у нас в рожевому світлі без будь-яких відтінків сірого.