Пригоди медичної реформи

Більшу частину свого життя я пов’язаний з українською системою охорони здоров’я. Спочатку як студент медик. Пізніше – як лікар. Зараз як менеджер групи Медична реформа Реанімаційного Пакету Реформ. Упродовж усього цього часу система охорони здоров’я потребувала змін, які прийнято називати медичною реформою.

Точка зору, як відомо, залежить від місця споглядання. Саме тому, я вирішив поділитися моїми суб’єктивними відчуттями цієї самої медичною реформою, у різні періоди мого медичного буття.

Частина перша: Спостерігач

Пам’ятаю розмови про реформу в медицині, ще коли я вступав до університету в постсовковому 95-му. Старі поважні львівські професори, що працювали ще за Польщі, про тодішню медицину казали, що то "радянське непорозуміння", а "коли ми вже станемо дохторами, тоді все зовсім по-інакшому буде".

По-інакшому не стало. І під час моєї інтернатури, реформа існувала в двох площинах: "а як мало би бути?" і "коли воно так зробиться?" За розмовами цими я, зазвичай, спостерігав, починаючи свою дохторську путь, уважно слухаючи практикуючих львівських лікарів, частина з яких бачили, як працює охорона здоров’я за кордоном.

У той час медична реформа уже мала визначену назву "страхова медицина". Правда, під поняттям страхової медицини кожен розумів щось своє. Хтось вважав, що це високі зарплати. Хтось – високі стандарти лікування. А дехто просто говорив, бо так було "модно".

За вісім років моєї роботи лікарем-педіатром реформа не просто не відбулася. Поняття "медична реформа" почало асоціюватися з деклараціями та заявами київських "вчених мужів" у стилі "за все хороше, проти всього поганого".

На практиці ж реформа виливалась лише в обурених інтернів, яких примусово заганяли в села, щоб "відробляти" вкладені в них державою кошти. А також переляканих терапевтів, яких в один день зробили "сімейниками" (сімейними лікарями), давши на навчання декілька місяців.

У нашій, лікарській, голові все це виглядало так, наче у Києві сидять високоповажні хитрі боси, які роблять якісь імітації бурхливої діяльності, а насправді лише "дерибанять" державні гроші.

Згодом виявилось, що гроші вони дійсно дерибанять, а от щодо їхньої хитрості – ми перебільшували. І основна причина імітації реформ у тому, що вони поняття не мали, що ж з усім цим робити.

Частина друга. Учасник

Післямайдан 14-го. Запит на системні зміни в суспільстві не обійшов і медицину. Роль моя, а отже і точка споглядання, змінилась. З пасивного учасника процесу, яким я був, працюючи лікарем, я перетворився на безпосереднього учасника –  менеджера групи РПР Медична реформа.

Але виявилось, що адвокатувати в медицині нічого. Якщо, наприклад, антикорупційники мали напрацьовані не лише проекти рішень, а й готові законопроекти, в медицині виявилось порожньо. Адже те, що було в МОЗі під назвою "Концепція реформи", експерти рознесли вщент на першому ж круглому столі. Висновок був однозначний: концепція не може бути прийнята без внесення суттєвих змін.

Врятувало те, що після Майдану в Україну були скеровані міжнародні погляди і фінанси. Як наслідок, міжнародний фонд Відродження профінансував роботу Стратегічної Дорадчої Групи при Міністерстві охорони здоров’я, завданням якої стало написання Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я України. Створення цієї групи, мабуть, єдине, чим може похвалитись Олег Мусій за час свого міністрування.

Наприкінці 2014 року ми отримали документ авторства поважних експертів, і м’яч реформи опинився на полі законодавців. Положення стратегії потрібно було перетворити на нормативно-правові акти (закони, постанови кабміну, накази МОЗу) і почати втілювати в життя.

Того ж року у країні відбулись дострокові парламентські вибори. У підсумку сформувалась конституційна більшість під промовистою назвою "За Європейську Україну". У парламентському комітеті з питань охорони здоров’я вона була представлена фракціями Блок Петра Порошенко, Самопоміч, Радикальна партія Ляшка, Народний фронт.

Міністр Олександр Квіташвілі на засіданні комітету представив концепцію. Депутати уважно послухали, і на цьому співпраця міністерства і комітету припинилась, так і не розпочавшись.

На наступному ж засіданні голова комітету Ольга Богомолець представила "свою" програму реформ під назвою "25 кроків до щастя від Ольги Богомолець". Першими пунктами якої були: децентралізація влади, адміністративно-територіальна, податкова та судова реформи. Все це пропонувалось зробити за сім місяців. Не дивно, що перший пакет законопроектів від МОЗу став і останнім, бо був заблокований комітетом з питань охорони здоров’я.

Впродовж 2015 року медична реформа стала заручником політичного протистояння. Міністр звинувачував комітет у саботажі, комітет звинувачував міністра у спробі приватизації лікарень.  

Результатом цих баталій стало звільнення міністра і заяви керівництва комітету, що тепер лідерство у реформі належить їм. Олег Мусій навіть заявив: "нам міністр у цьому не потрібен, ми все таки парламентсько-президентська республіка".

Єдине на що комітет спромігся – прибрав з пакету трьох МОЗівських законопроектів два, зробивши необхідні для реформи зміни не обов’язковими а "бажаними". Пропоновані Кабміном законопроекти мали на меті зміну форми господарювання медичних закладів з бюджетних на комунальні некомерційні. Це надало б лікарням більшу управлінську і господарську автономію.

Це мав бути перший крок у переході з бюджетного утримання закладів, який залишився нам від радянської системи, до закупівлі державою послуг у цих закладах. Оскільки рішення щодо зміни статусу приймається не Верховною Радою, а органами місцевого самоврядування, у пакет законопроектів входили також і зміни в бюджетний кодекс.

Саме правки до бюджетного кодексу мали зробили автономізацію обов’язковою, поза як вносили кінцеві терміни реорганізації закладів місцевою владою, у іншому випадку фінансування нереорганізованих заклади лягало на плечі місцевих бюджетів. Комітет ці побажання проігнорував, аргументуючи дії спробами авторів законопроекту "злочинної приватизацією лікарень". Варто наголосити, що законопроекти жодним чином не стосувались форми власності.

Разом з тим, комітет погрожував блокувати трибуну і без того ледве працюючої Верховної Ради. Всі ці стратегічні маневри не наблизили нас до реформи, а лише вкотре дискредитували саме її поняття. Бо у сухому залишку, жодного закону, який би змінював принципи фінансування і управління (а саме це і є основою системних змін), Верховна Рада так і не ухвалила.

Висновки не втішні: ні громадяни, ні лікарі так і не мають чіткої відповіді на запитання: що таке медична реформа? Як наслідок – перші уже ні у що не вірять, а другі побоюються, що буде ще гірше, тому масово тікають за кордон.

Політики далі імітують бурхливу діяльність і звинувачують у провалі всіх навколо. Наслідки:  на посаду міністра обмаль  охочих, бо ця позиція може легко перетворитись на політичне самогубство. З МОЗу ідуть останні реформатори.

Крім того, система періодично дає збій у вигляді епідемічних спалахів чи корупційних скандалів. Журналісти все частіше звертають увагу на медицину, з резонним питанням: де ж обіцяні зміни?

З обнадійливого можна хіба що виділити нещодавні обіцянки прем’єра презентувати план медичної реформи і притомні положення щодо змін у охороні здоров’я у програмі діяльності уряду. А саме:

1) гарантований державою універсальний пакет медичних послуг , що означає зрозумілі для громадян і лікарів правила гри. За вищезгаданий пакет платить держава, те що поза межами пакету – громадяни з власної кишені або страхова компанія, якщо громадянин завбачливо уклав зі страховою відповідну угоду.

2) механізм "гроші йдуть за пацієнтом", а отже саме громадянин,  а не чиновник вирішуватиме, куди підуть гарантовані державою бюджетні кошти. Громадянин вирішуватиме це, укладаючи контракти з лікарем на первинній ланці медичної допомоги, і обираючи заклад, у який звернутись на вторинці і третинці.

3) автономізація закладів охорони здоров’я. Це має стати першим кроком на шляху переходу від совкового принципу утримання медичних закладів, до оплати їм за послугу, таким чином створивши між закладами конкурентну боротьбу за пацієнтів.

4) превентивна медицина, тобто рання діагностика і профілактика хворіб. Не секрет: що раніше виявлена проблема зі здоров’ям, то простіше і дешевше її усунути.

Найближчим часом чекаємо затвердження Кабміном "концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я", що є частиною вищеописаного плану. У конецепції і "рання профілактика і діагностика хворіб" і механізм "гроші ходять за пацієнтом" і автономізація лікарень.

Далі цей план потрібно закріпити законодавчо. І це буде лише черговий початок довгого шляху медичної реформи. Але ж здолає шлях лише той, хто іде. Чи почнеться, нарешті, ця хода, а чи буде це чергове "ходіння по колу" побачимо найближчим часом.