"Права політв'язнів і членів їх родин повинні бути захищені законом": інтерв'ю з братом в'язня Кремля

7 вересня вся Україна з очікуванням і прихованою тривогою припала до екранів телевізорів. Цього дня відбувся обмін українських заручників, який до цього неодноразово відкладався і зривався з тих чи інших причин. Практично вся увага преси була прикута до в'язнів Кремля, які зійшли з трапа літака, до представників української влади, які зустрічали політв'язнів. І якось осторонь залишилися люди, без яких ні цей, ні інші – які вже відбулися і ще майбутні – обміни були б просто неможливі. Які віддали за звільнення більше сил, ніж вся державна машина, які боролися за нього, можливо, більше, ніж самі в'язні Кремля. Матері і батьки, брати і сестри, дочки і сини українських в'язнів сумління. Це вони ночами плакали і молилися, вдень оббивали пороги всіх можливих інстанцій, вечорами писали листи і запити, збирали гроші в соцмережах. І роками жили надією.

Наразі в Україні і анексованому Криму сформувалося кілька більш-менш великих і усталених формальних та неформальних організацій, які об'єднують близьких і рідних політв'язнів. Сайт "Сьогодні" звернувся до керівника однієї з них, громадської організації "Об'єднання родичів політичних в'язнів Кремля", Ігоря Котелянця з проханням розповісти, як боролися за звільнення політв'язнів їх рідні всі ці роки.

Ігор Котелянець. Фото: facebook.com/igor.kotelianets/

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Ігорю, розкажіть трохи про себе. Наскільки я розумію, ви зайнялися боротьбою за в'язнів Кремля після того, як ФСБ в Криму був незаконно затриманий ваш брат Євген Панов?

- Ну, я не знаю, як сказати правильніше – боротьбою чи правозахисною діяльністю. Дійсно, відлік можна почати з серпня 2016 року, коли мого брата затримали. Десь приблизно в жовтні 2016-го ми познайомилися з родичами різних політв'язнів. І вирішили, що нам необхідно створити громадське об'єднання родичів політв'язнів Кремля, для того, щоб боротися спільно. Це об'єднання напрошувалося – адже ми ходили до одних й тих самих кабінетів, розмовляли з одними і тими ж чиновниками і вимагали одного і того ж. 2016 року ми створили наше об'єднання. А з 2018 року я пішов повністю з корпоративного сектора, в якому працював в сфері PR, і почав займатися тільки роботою в громадській організації.

- Організація була створена 2016-го. А як раніше діяли рідні політв'язнів? Адже арешти почалися ще 2014-го?

- Вони боролися, але не консолідували свої зусилля.

- Чим займається об'єднання родичів політв'язнів?

- Є ключові, стратегічні цілі, які ми визначили метою нашої роботи. Перша – полегшення життя політв'язнів в неволі. Тобто це забезпечення їх передачами з їжею, одягом, побутовими якимись речами, медикаментами, де це було можливо. Плюс, природно, адвокатською допомогою. Для того, щоб, по-перше, захищати їх в рамках російського законодавства і доводити невинність. По-друге, захищати їх права, попереджати тортури. Тому що, якщо є адвокат, якщо він відвідує політв'язнів, менше ймовірність, що на них чинитиметься якийсь тиск. Крім того, ми документуємо всі ці справи, разом з держорганами і іншими організаціями шукаємо шляхи звільнення політв'язнів. Шукаємо учасників переговорів, пропонуємо їх державі для участі в процесі звільнення.

Ну, і, нарешті, одна із стратегічних цілей – підтримка всіх політв'язнів, в тому числі звільнених, і їх родин. Результатом роботи за цим напрямком став законопроект про статус заручників. Він регламентує статус як політичних заручників, які перебувають в Криму і в Росії, так і заручників, які перебувають в катівнях на окупованих територіях Донбасу. Є робоча група, до якої входять юристи Української Гельсінської групи, "Юридична сотня", "Медійна ініціатива з прав людини", допомагають Кримська правозахисна група, Центр громадянських свобод. І разом з ними ми, власне, написали такий законопроект. Він був прийнятий в першому читанні в червні цього року, але, на жаль, в сильно зміненому варіанті, порівняно з початковим.

- В якому плані?

- У плані його суті. Навіщо нам потрібен цей закон? Для того, щоб Україна офіційно визнала існування заручників і надала їм відповідний статус. Цей статус зобов'язує країну боротися за звільнення заручників. І гарантує їм соціальний захист. Це фінансова підтримка на протязі періоду ув'язнення. Тобто, поки людина там перебуває в ув'язненні, держава допомагає фінансово родичам: щоб була можливість збирати передачки, їздити на побачення раз на півроку і так далі. Також держава оплачує правову допомогу, тобто послуги адвокатів в Росії, а також гарантує реабілітацію політв'язнів після звільнення. Сподіваємося, цей закон буде ухвалений до кінця року – він вже на фінальній стадії доопрацювання.

- Але ж держава і так дуже уважно ставиться до політв'язнів. Після обміну тих, хто потребував реабілітації, помістили до Феофанії, квартири купують…

- Абсолютно вірно. Це було зроблено в ручному режимі з подачі Офісу президента, за що йому величезне дякую. Але ми вважаємо, що було б правильніше закріпити все це в законі. Тому що сьогодні президент один – завтра інший, пріоритети змінюються. А люди повинні бути захищені незалежно від того, яка влада в Україні.

І, звісно ж, ще один напрямок нашої діяльності – це робота на основних правозахисних міжнародних майданчиках. Це Європарламент, ПАРЄ, ОБСЄ, ООН, зустрічі з сенаторами США і т.д. Переважно робота спрямована на інформування міжнародної коаліції, яка підтримує Україну. Які зафіксовані порушення прав людини з боку Росії, які тортури зафіксовані щодо наших рідних, факти ненадання медичної допомоги та інше. Мета – посилити тиск міжнародної спільноти на Росію, режим санкцій, нарешті запустити санкції не тільки комерційні, а й в прив'язці до порушення прав людини.

- Наскільки мені відомо, крім вашої організації є й інші, які працюють точно в такому ж напрямку. Наприклад, що об'єднала рідних тих, хто заарештований в Криму...

- Організація родичів в Україні (на підконтрольній українській владі території – Ред.) одна: це наша організація. У Криму справді є "Кримська солідарність", з якою ми комунікуємо, і в її складі – комітет родичів кримських політв'язнів. Комунікація з ними ускладнена, тому що вони не мають фізичної можливості брати участь в процесах, які відбуваються в Києві. Проте ми координуємо зусилля. У нас є секретні групи в соцмережах, де ми комунікуємо і вирішуємо спільно ті чи інші завдання. А кримські татари, які перебувають в Києві, входять в нашу організацію.

Потрібно розуміти, що у родичів політв'язнів Криму свої, специфічні проблеми і завдання. Зазвичай, родини кримських татар багатодітні, арешт батька сімейства автоматично означає, що вони залишаються без годувальника. Тому основна діяльність кримської організації спрямована на допомогу родинам. Крім того, вони ходять на суди, організовують підпільні зборів – загалом, борються так, як це можливо на анексованій території. Ми, проживаючи на території України, маємо, звичайно, інші можливості.

Але в цілому я хочу сказати, що ми пропонували створити формат Координаційної ради при президентові України, який би об'єднав всі сили, що борються за звільнення політв'язнів. Тому що, поки такого органу немає, кожен працює, як може, не узгоджено один з одним. Це неправильно, має бути єдина стратегія.

- Ви розповіли про проблеми родин політв'язнів в Криму. А які проблеми характерні для рідних в'язнів Кремля, які проживають на підконтрольній території?

- Вони точно так само потребують соціальної допомоги. Власне, результатами нашої роботи в цьому напрямку було створення 2017 року відділу з питань осіб, позбавлених особистої свободи, в Міністерстві окупованих територій. (Відділ у квітні минулого року очолив батько політв'язня Павла Гриба – Ігор Гриб. – Авт.) Вперше в держорганах влади були представлені рідні політв'язнів – саме як рідні. Цей відділ займається оформленням соціальної допомоги. Торік восени з'явилася постанова уряду про виплату родинам політв'язнів – вперше за п'ять років – соціальної допомоги в розмірі 100 000 гривень. Це допомога на посилки, на поїздки, на адвокатів.

Але скажу вам відверто, що на адвокатів вона витрачається вкрай рідко. Тому що адвокати в Росії – це приблизно 1-2 тисячі доларів на місяць. Відповідно, цих ста тисяч може вистачити, в кращому випадку, на 3 місяці адвокатської допомоги. Тому ці гроші – переважно на посилки, на їжу, медикаменти. Іноді, якщо вистачає, на поїздку на побачення. А щодо адвокатів ми працюємо окремо. Зазвичай, це гроші західних фондів, причому ми ведемо переговори з фондами щодо кожного ув'язненого персонально. Або ж другий варіант – це допомога з боку МЗС. Вони мають можливість допомагати – не всім звичайно, а відсоткам 10 родичів ув'язнених – з оплатою адвокатів. Чому не всім? Тому що МЗС – зовнішньополітичне відомство. А у нас 80% в'язнів – це Крим, територія України, щодо якої МЗС не може працювати. Але в більшості родичам доводиться самим оплачувати. Це непідйомна сума, потрібно шукати гроші, і ми цим займаємося.

- А чому не залучаються безкоштовні адвокати? На громадських засадах або юристи правозахисних груп в Росії?

- Робота адвокатів на громадських засадах – міф. Адвокати повинні бути оплачуваними. На громадських засадах російський адвокат може працювати тільки в тому випадку, коли він може отримати з цього якийсь зиск. Наприклад, PR. Але якщо це PR, ефективно він не працюватиме. Займатися належним чином оформленням документів, якісно захищати. Тільки витрачається час, щоб роздавати коментарі і т.д. Я з цим стикався і працював з такими юристами. Ефективність роботи адвоката, якому ти не можеш поставити завдання, мінімальна. Вони некеровані, що хочуть, те й роблять, можуть навіть не виходити на зв'язок. Вважатимуть за потрібне – подадуть апеляцію, не вважатимуть за потрібне – не подадуть. У них завжди є інші справи, які вони вважають важливішими.

Далі буде

Нагадаємо, нещодавно президент України Володимир Зеленський анонсував новий обмін полоненими з Росією