Вибираємо по-старому: як українці голосуватимуть на дострокових виборах Ради

Виборчий процес позачергових виборів до Верховної Ради набирає обертів. При цьому політичні баталії довкола питання, за якою системою треба проводити ці вибори – пропорційною з відкритими списками, пропорційною з закритими, змішаною – вкрай заплутали виборця.

Скажемо відразу: нинішні вибори будуть проходити за старою, добре знайомою українським виборцям змішаною системою. Точно за такою системою, яка передбачає, що половина складу парламенту обирається за партійними списками, половина – по мажоритарних округах – була обрана Верховна Рада нинішнього скликання. Проте, розуміти різницю, позитивні і негативні сторони тієї чи іншої системи виборів буде корисно. Особливо в світлі того, що (можливо) вже наступний парламент ми будемо обирати за іншим принципом: за впровадження пропорційної системи з відкритими списками виступає новий глава держави Володимир Зеленський. Та й Виборчий кодекс, затверджений парламентом в першому читанні, передбачає саме таку систему.

Мажоритарники ближче до народу

У світі існує безліч варіацій виборчих систем. Але основних видів всього три: мажоритарна, пропорційна і змішана. І всі три за роки незалежності Україна випробувала – з тим або іншим успіхом.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Історично першою системою, за якою проводилися вибори до парламенту, була система мажоритарна. Саме за такою системою обиралася в повному складі Верховна Рада ІІ скликання у 1994 році (парламент І скликання був обраний ще до проголошення Україною незалежності). Основний принцип мажоритарних виборів – виборці в конкретному окрузі вибирають конкретного депутата.

Переваги цієї системи нам добре відомі: за наявності проблем люди можуть звернутися (і звертаються) до народного депутата, і є шанс, що проблема буде вирішена. Мажоритарна система дозволяє більш точно, філігранно представити у Верховній Раді інтереси тих чи інших регіонів. Мажоритарники роблять все можливе, щоб "вибити" для свого округу гроші в бюджеті, і досить педантичні в питаннях голосування.

"Я "списковик", тому у мене рідко запитують, чому я голосував за той чи інший проект. А мажоритарника, коли він приїжджає в округ, щоразу виборці запитують, – розповів сайту "Сьогодні" народний депутат Дмитро Тимчук. – Якщо щось не так, відразу виникає запитання: що це за нісенітниця? Тобто ми несемо колегіальну політичну відповідальність, а мажоритарники – персональну", – каже народний депутат.

Що стосується недоліків, то вони теж є. Правда, виборець відчуває їх частіше побічно. Парламент, обраний за мажоритарною системою, різношерстий і менше здатний домовлятися. Погодьтеся, 450 депутатам набагато складніше виробити спільне бачення вирішення тих чи інших питань, ніж лідерам 5-6 фракцій. У парламенті мажоритарники так чи інакше групуються, створюючи на парламентському рівні прообрази партій. Один в полі не воїн, і, щоб мати більше шансів на затвердження законопроекту, депутат змушений шукати союзників. А для цього – йти на компроміси, часом на шкоду інтересам виборців. В принципі, в тих країнах, де мажоритарна система виборів практикувалася досить довго, з часом склалися стійкі двопартійні системи.

В Україні експеримент з чистою мажоритаркою закінчився невдало. По-перше, у 1994 році була обрана не найвдаліша варіація цієї системи: вибори проводилися в два тури (як зараз – президентські). Причому в другому турі кандидат повинен був набрати не менше 50% голосів. В результаті частина округів так і залишилися без депутатів. По-друге, як показала практика, мажоритарники більш схильні до впливу інших гілок влади, як правило, відповідальних за розподіл бюджету: президента, Кабміну, губернаторів. Нарешті, експерти в області виборів одним з найсерйозніших недоліків такої системи називають підкуп виборців кандидатами-мажоритарниками в ході виборів.

"Підкуп у мажоритарних округах – дійсно серйозна проблема, – розповів сайту "Сьогодні" глава Комітету виборців України Олексій Кошель. – Особливо це помітно в порівнянні з виборами за пропорційною системою".

"Компромісний" варіант

Друга за черговістю система, випробувана в Україні, – змішана. Вперше вона була введена на виборах народних депутатів у 1998 році. І після цього з невеликою перервою практикувалася постійно. Як вже зазначалося, саме за такою системою ми вибираємо депутатів і на нинішніх виборах.

Принцип системи: частина парламентаріїв обираються за списками політичних партій, частина – за мажоритарними округами. Далі йдуть варіації. У різних країнах мажоритарникам і партіям віддають різне число мандатів: прийнята в Україні пропорція 50/50 – не аксіома для змішаної системи. Більш того, є країни, де одна палата парламенту обирається суто за пропорційною системою (партійними списками), друга – за мажоритарною. Це теж вважається змішаною системою.

Оскільки система увібрала в себе елементи пропорційної та мажоритарної систем, вона характеризується вираженими в більшій чи меншій мірі перевагами і недоліками обох. Серед перших – можливість формування і зміцнення партій. Як великих ідеологічних, так і невеликих, в тому числі регіональних. Також змішана система зберігає через мажоритарників сильний зв'язок законодавчого органу і виборців. При цьому парламент більш стійкий до впливу ззовні, ніж при мажоритарній системі, але менш – ніж при системі пропорційній. Загалом, здавалося, "золота середина". Однак деякі вчені вважають, що змішана система найбільш небезпечна для початківців демократій, оскільки дає грунт для розвитку безлічі низькорейтингових, маловпливових партій, підриваючи тим самим формування потужних партійних структур. Загалом, прислів'я "де два українці, там три гетьмани" – це не тільки про нас.

Втім, для боротьби з цією хворобою вже давно придумано "ліки": підвищений прохідний бар'єр. Чим вищий бар'єр при змішаній системі, тим менше спокус у "кишенькових" партій намагатися грати свою гру. Щоб пройти в парламент, політструктури змушені об'єднуватися, зливатися або створювати блоки – якщо це дозволяє законодавство.

На нинішніх виборах ми, можливо, востаннє будемо вибрати за змішаною системою. На ділянках звично отримаємо два бюлетені. В одному з них буде список партій з першою п'ятіркою кандидатів. У другому – список кандидатів по мажоритарному округу. Таким чином, в парламенті майбутнього скликання наш голос буде представлений партією, за яку ми проголосували, і конкретним депутатом, обраним на нашу округу.

"Закриті" списки

Ще одна популярна система – пропорційна, тобто система виборів за партійними списками. Її ми вже теж проходили: на парламентських виборах 2006 і 2007 року депутати обиралися саме за цією системою. У ній, як і в інших системах, є багато варіацій і нюансів.

"Прошу вас прийняти ... Виборчий кодекс і зробити відкриті списки", – сказав президент Володимир Зеленський, звертаючись до Верховної Ради в інавгураційній промові. Що це таке – "відкриті списки" – і чим вони відрізняються від закритих?

Інавгураційна промова Зеленського в Раді

"Закриті списки", звичайно, не закриті в буквальному сенсі слова. Вони публічні, виборець може з ними ознайомитися і прочитати інформацію про кожного кандидата зі списку – будь у нього порядковий номер 1 або 100. Саме за закритими партійними списками проводилися вибори 2006-2007 років. "Закритими" називають партійні списки тому, виборець не може впливати на черговість розміщення кандидатів у списку. Цю черговість встановлює сама партія на своєму з'їзді. І нам, по суті, доводиться або погоджуватися з думкою політсили і голосувати за неї, або не приймати цю думку.

Як розповів сайту "Сьогодні" Олексій Кошель, недолік пропорційної системи із закритими списками в тому, що партії мають можливість помістити в список кого завгодно – хоч кримінальних авторитетів, хоч одіозних політиків. Причому, якщо рейтинг партії високий, непопулярні особи розміщуються в другій, третій і так далі десятках. Туди, куди інтерес середньостатистичного виборця зазвичай не дотягується. Перші ж позиції віддають шановним, авторитетним і популярним людям, які, таким чином, служать "паровозом" для всього списку. Зрозуміло, така система несе ризики "продажу" місць у списках партійними лідерами.

Крім того, сильні перспективи або втрати лідерами контролю над частиною депутатів, які пройшли за списками (велика кількість в парламенті т.зв. депутатських "тушок" після виборів 2006-2007 років – тому доказ). Або – якщо законодавство передбачає імперативний мандат, тобто позбавлення повноважень депутата, який пішов проти волі партії, – диктатуру партійних лідерів.

Втім, все залежить від ступеня "жорсткості" імперативного мандата. Зараз, наприклад, Конституція України передбачає, що депутат, який пройшов за партійними списками, але не увійшов до фракції відповідної партії або ж вийшов з неї, позбавляється повноважень. І це не заважає деяким нардепам, де-юре залишаючись у фракції, де-факто голосувати всупереч її рішенням, часом в унісон з опонентами.

"Мені дивно, як, наприклад, можна бути депутатом фракції, що носить ім'я президента, і виступати виключно з критикою президента? При цьому відмовляючись виходити з фракції тому, що в такому випадку втрачаєш мандат? – каже Дмитро Тимчук. – В принципі, це питання моралі. Або ти поділяєш позиції політсили, можливо, не всі і не завжди, але в більшості. Або поклади мандат на стіл".

Якщо ж говорити про переваги пропорційної системи, то це, перш за все, можливість становлення партійних структур, більша самостійність парламенту, більша його ефективність з огляду на те, що декільком фракціям набагато простіше досягти компромісу, навіть у найскладніших питаннях. В цілому з точки зору інтересів держави пропорційна система – за закритими або відкритими списками – більш дієва з точки зору державного будівництва, вирішення стратегічних завдань державного рівня.

Резюмуючи, відзначимо, що, по суті, на нинішніх виборах половину парламенту ми будемо обирати за пропорційною системою із закритими списками.

"Відкриті" списки

Ось що для українського виборця дійсно новиною, так це пропорційна система з відкритими списками. Так ми ще не обирали.

"Володимир Зеленський закликав прийняти Кодекс, який передбачає відкриті списки. Але насправді, щоб підготувати вибори за відкритими списками, потрібно не менше півроку. Це не тільки нова, але і досить складна система", – розповів Олексій Кошель.

Якщо коротко, відмінність системи з відкритими списками від системи з закритими в тому, що в першій виборець має можливість впливати на те, який з представників партії, які фігурують в списку, пройде в парламент, а який – ні. Варіацій, яким чином це досягається, також безліч.

У проекті Виборчого кодексу, прийнятому Верховною Радою в листопаді 2017 року, передбачається наступна процедура. Територія України поділяється на 27 округів. Для кожного округу кожна партія, яка бере участь у виборах, формує партійний список з не менше ніж п'яти кандидатів. Виборець на виборах віддає свій голос за партію і відразу (за бажанням) за конкретного кандидата з представленого списку. Кандидат, який отримав більше голосів, має більше шансів потрапити в парламент. Втім, виборець вільний і не голосувати за кандидата зі списку, підтримавши тільки партію.

Пропорційна система з відкритими списками вважається більш прогресивною в порівнянні з закритими. По-перше, вона мінімізує "партійний диктат", так само як і можливість продажу місць в списках. По-друге, дозволяє виборцю "фільтрувати" кандидатів, не пропускаючи в парламент криміналітет, одіозних осіб і просто політиків, які не виконують свої зобов'язання перед народом.

Запропонована проектом Виборчого кодексу система відкритих списків, крім того, несе в собі сильні елементи мажоритарної системи. Фактично народу пропонується своєрідний мікс, де сильні сторони мажоритарної і пропорційної систем об'єднані. Втім, є ризик, що така система на практиці проявить і негативні елементи обох систем.

"Сьогодні існує безліч міфів навколо "відкритих списків", – зазначає Олексій Кошель. – Наприклад, що вони дозволять подолати такі негативні моменти, як підкуп виборців, продаж місць у списках. Дійсно, система може зменшити масштаби підкупу виборців. Але не викорінити проблему зовсім. В округах завжди будуть політики, які захочуть заплатити, щоб отримати трохи більше голосів, ніж конкурент", – каже голова КВУ.

У будь-якому випадку, варто розуміти, що недоліки, так само як переваги всіх згаданих систем залежать, в першу чергу, від політичної культури в державах, де вони застосовуються.