Корчинський Олександр
Катерина Степаненко
редактор - Леоніде Даниловичу, ви були на першій обкладинці газети "Сегодня", а далекого червня 1998 року відвідали нашу редакцію, спілкувалися з журналістами. Чи пам'ятаєте той візит до молодої газети, що розвивалася?
- Передусім дякую вам, що ви пам'ятаєте про ту нашу зустріч. І дякую, що мені нагадали. Ніде правди діти, мені це приємно. Погодьтеся, що складніше запам'ятати всі зустрічі з журналістами. Слава богу, їх було багато і різних.
Багато разів мені доводилося бути гостем редакцій найкращих українських видань. І приємно, що у вашій газеті пам'ятають про часи нашого знайомства.
- Якщо перечитати текст того інтерв'ю, звертаєш увагу на те, що ви лаяли парламент за "брудні торги" навколо крісла спікера ВР. А як, на ваш погляд, працює нинішня ВР? Вам подобається стиль її роботи?
- Добре, що ви торкнулися теми моїх відносин з парламентом. Сподіваюся, перечитавши інтерв'ю 20-річної давності, ви зовсім інакше, ніж тоді, сприймаєте мої міркування на цю тему. Адже після цього вже було три президенти і п'ять парламентів. А характер відносин президента і парламенту практично не змінився. Чому? Тому що проблема дефіциту відповідальності парламенту досі не вирішена. Думаю, тепер і ви погодитеся, що я мав рацію, коли пішов на Всенародний референдум, мета якого була одна – підвищення відповідальності та ефективності роботи парламенту.
Зверніть увагу: у нас була змінена Конституція і модель політичної системи влади. Замість президентсько-парламентської Україна стала парламентсько-президентською. Минуло вже 15 років. Але всі ці роки ми бачимо, що підвищення статусу парламенту в політичній ієрархії влади, на жаль, не додало ефективності та відповідальності в його роботі. Назву конкретні факти. Влітку 2019 року довіра до парламенту було якихось 4%, про що заявив президент В. Зеленський. Далі, згуртованість попереднього парламенту становила всього 11%, а прийняття зареєстрованих законопроектів – всього 5%. І це вже восьмого за рахунком парламенту.
Сьогоднішня Верховна Рада – це не просто інший склад парламенту. Це інша реальність. Мені, який провів дві каденції майже в постійному суперництві з Радою, це зрозуміло більше, ніж будь-кому іншому. Я не міг мріяти не те що про монокоаліцію, а й хоча б про стійку конструктивну більшість. У самому факті однопартійної більшості є і потенціал, і приховані загрози, але необхідність термінових заходів настільки назріла, що потрібно ризикувати. Сьогодні Рада працює безпрецедентно швидко і технологічно. Якими будуть результати – побачимо. Я вірю, що парламент виправдає небувалу довіру народу. Тому що якщо не виправдає, то і розчарування буде небувалим...
- Говорячи про журналістів, ви називали декого "знаряддям міжусобної боротьби" політиків і навіть мимовільними інформаторами західних спецслужб. Чи змінили ви цю думку за минулі роки?
- У роки мого президентства між мною і журналістами було всяке. Ми говорили все, що один про одного думаємо. Я міг відверто висловитися про пресу, а й мене "прикладали" так, що мало не здасться. Для мене важливо, щоб в Україні була свобода слова, був плюралізм думок, чого, наприклад, у деяких наших сусідів вже багато років немає і в помині. І в цьому сенсі те, що різні медіа належать різним власникам, це скоріше добре, ніж погано. Зрозуміло, крім тих випадків, коли йдеться про вплив не українських і вже точно антиукраїнських політиків – не хочеться називати конкретні приклади, за якими розпочато розслідування, або журналістів, яких звинувачують у державній зраді і обмінюють на наших заручників, і в т.ч. військових. І спецслужби напевно використовують їх як своє знаряддя. Тому побоюватися нам сьогодні потрібно не тільки іноземних спецслужб, а своїх співгромадян з антиукраїнським мисленням і діями.
- У тому інтерв'ю ви зізналися, що не читаєте на ніч газет – мовляв, це шкідливо, потім не заснеш. Хоча раніше читали пачками... А зараз читаєте щось інформаційне, газети або інтернет, дивитеся ток-шоу на ніч?
- Звісно – і читаю, і дивлюся. Хоча б тому, що мені потрібно перебувати в постійному інформаційному тонусі як учаснику переговорів в Мінську.
Розумієте, багаторічна потреба постійно бути в курсі широкого кола новин перетворюється на нову якість – на фізкультуру для мізків. Це все одно що тому, хто звик до фізичної зарядки, зупинитися – це дискомфорт. Мозкова зарядка – така ж потреба для людей, особливо для тих, яким раніше доводилося міцно мізкувати.
- На жаль, останній номер нашої газети в паперовому вигляді вийде 27 вересня 2019 року. На ваш погляд, паперові носії інформації вже не потрібні? Чи потрібен якийсь синергетичний підхід?
- Не знаю, що вам сказати з цього приводу: співчувати чи вітати? Як людина, яка прожила основне життя в епоху паперових газет, я швидше повинен шкодувати, в т.ч. і за таких, як я, а нас ще багато. Але, як кажуть, будь-який прогрес – технічний, інформаційний – шлагбаумом не зупинити.
Безумовно, інтернет – це майбутнє. Але газети не зникнуть. За своє життя я наслухався різних прогнозів: і що кіно витіснить театр, і що телебачення витіснить кіно, і що, як зараз кажуть, інтернет витіснить телебачення. Нічого не витісняється, нічого не зникає. У кожного явища є своя аудиторія – навіть "вініл" моєї молодості знову входить в моду. Давайте розглядати те, що відбувається з вами, не як перемогу інтернету над газетою, а як експансію газети в інтернет.
- Редакція під час того давнього відвідування подарувала вам гітару. Вона збереглася? І взагалі, граєте на гітарі або інших інструментах, співаєте?
- Після того як широка громадськість дізналася про те, що я граю на гітарі, мені стали часто їх дарувати. Не виключаю, що так повелося з легкої руки вашого колективу.
Але у мене є хороша звичка – ділитися подарунками, особливо дарувати їх людям з урахуванням їх професійних потреб. Гітара повинна грати. А якщо їх декілька – до чого їм лежати без діла? Нехай хороші люди грають, насолоджуються мистецтвом. Не бачу в цьому нічого поганого – тільки позитивне. Тим більше що мені все менше доводиться грати. Треба більше ходити, спілкуватися з природою, корисно в саду попрацювати.
- Відповіді на ці запитання будуть опубліковані, якщо ви погодитеся їх дати, в тому самому останньому номері за 27 вересня. Що б ви хотіли побажати нашим читачам – а це сотні тисяч, навіть мільйони українців?
- Я хочу побажати українцям віри. Оптимізму. Перемог. І хороших новин – хоч в інтернеті, хоч на паперових шпальтах. І, звичайно, найочікуванішої усіма нами новини – миру.
Нагадаємо, перед своїм закриттям газета "Сегодня" почала оцифровувати свої архіви. Разом ми згадували, як жилося Україні на самій зорі її незалежності в проекті: Україна 90-х очима "Сегодня"
Читайте також:
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми