Мемуари майора Прищика: Кіно і німці

Є в деяких українських вузах можливість отримати лейтенантські погони разом з дипломом. Допомагає їм у цьому військова кафедра. Привчаючи "спудеїв" до дисципліни і військового образу думки. Влітку майбутні офіцери обов'язково направляються в табори для практичного освоєння військової науки, де паралельно пізнають армійський побут.

Учні одного зі столичних вузів з'явилися в нашому полку не випадково. Це була особиста ідея генерала Отченашева, який сказав нашому командирові: "Нам необхідно навчити студентів військовій справі справжнім чином". Для командира полку генеральське прохання означала одне: хтось за когось попросив, а значить – турбується. Висновок напрошувався сам собою: літні збори потрібно провести безпечно і нудно. Безпечно, щоб ХТОСЬ був спокійний, а нудно, щоб студенти все того ж "когось" попросили в полку більше табір не проводити.

Асортимент занять підібрали зі смаком. Кожен день починався зі стройової підготовки на плацу з пооббиваними білими лініями розмітки. П'ятнадцятихвилинна перерва відділяла воєнізованих студентів від наступної екзекуції – вивчення статуту. Статут зубрили в класі, вікна якого були забиті і утеплені з такою ретельністю, що за ними можна було пережити ядерну зиму. Родзинкою програми були заняття по захисту від зброї масового ураження, скорочено ЗМУ. Заняття проходили все на тому ж плацу. Обливаючись потом під променями полуденного сонця, студенти тренувалися одягати протигаз і загальновійськовий захисний комплект. Обід давав надію підкріпити сили і відпочити від спеки, але плакат у їдальні з написом: "Бери хліба в міру!" – придушував апетит. Спасіння студентські шлунки знаходили в солдатській чайній, яку в частині називали "чайником", або "коморою". Після обіду наступала година мозкодробильних процедур у виконанні запмоліта полку підполковника Удода (за нинішньою класифікацією – "психолога"), який займався моралями в найкращих традиціях Радянської армії, що навчила його цьому.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Єдино світлим променем табірних зборів був завжди життєрадісний майор Скоробогатько – начальник фізпідготовки полку, якого наказом по частині тимчасово призначили командувати студентським підрозділом. Свою службу Скоробогатько починав ще при СРСР в Забайкальському військовому окрузі, ця обставина зробила його неперевершеним оптимістом. Завжди підтягнутий і в гарному настрої, Скоробогатько легко знаходив спільну мову з гостями полку. Студенти інтуїтивно розуміли, що повинні бути стрільби і навчання водіння бойової техніки, тому постійно про них питали. Скоробогатько намагався їм допомогти, але не зміг, надихаючи підлеглих старою армійською істиною: "Військовослужбовець повинен стійко і мужньо переносити всі тяготи і незгоди військової служби".

Так проходили день за днем, туга зелена оселилася в душах студентів. Але коли термін перебування в полку підійшов до екватора, батьки-командири раптово заметушилися. Незабаром з'ясувалося, що подивитися на студентів їде автор ідеї – генерал Отченашев. До приїзду генерала стали розучувати стройову пісню, і навіть кілька разів виконали її на плацу, пройшовши строєм вперед і назад.

Перевірка воєнізованих студентів, як і всі перевірки в армії, почалася зі стройового огляду. Зовнішнім виглядом чоловічої частини факультету іноземних мов генерал залишився задоволений.

- Ну, що, товаришу Неясний, давайте подивимося, як співають наші мовознавці? – запропонував генерал командиру полку.

- Ми їх вже навчили, стройова про козаків, – зробив пролог полковник, тягнучи представника вищих сил на трибуну, красувався біля виходу на плац. За старшими за званням до трибуни, обережно ступаючи, пішли Скоробогатько і Удод.

Строй почав рух від краю плацу в напрямку трибуни, студенти з натхненням махали руками, і, посміхаючись, чеканили крок.

- Заспі-і-і-вуй! – скомандував з трибуни Скоробогатько.

- Wenn die Soldaten durch die Stadt marschieren, – почули у відповідь українські офіцери.

Неясний він несподіванки здригнувся і щось пробелькотів собі під ніс.

- Ffnen die Mdchen die Fenster und die Tren, – продовжили студенти німецьку стройову.

- Що скаже замполіт? – не зводячи очей від горлаючого строю, стискаючи кулаки, крізь зуби вимовив Отченашев.

- А-а-а-е-е-у-у, – почав тягнути Удод, при цьому очі замполіта забігали, і він раптово обидві руки засунув у кишені брюк, але швидко схаменувся і тут же вийняв.

- Товаришу генерал, дозвольте доповісти? – звернувся Скоробогатько, дивлячись на нокаутованих ефектним студентським демаршем Удода та Неясного.

- Ну, давай... – скептично подивившись у відповідь, дав дозвіл генерал.

- Ми їх готуємо за особливою програмою. Вони ніби диверсанти. Тому і пісня іноземна, – напівпошепки, поглядаючи на свого командира, пояснив Скоробогатько. Після цього кмітливий начфіз розповів, що командування полку порахувало нерозумним знехтувати знаннями студентів у галузі іноземних мов, і офіцери штабу склали для студентів різноманітну програму навчання.

- А, я знав, що можна на тебе покластися Олександре Миколайовичу, знав, – з захопленням подивився генерал на командира полку, що приходив до тями.

Потім, як і належить подивилися казарму. В процесі огляду Удод поділився з Отченашевим планами повісити плакат, що розповідає як правильно допитувати полонених. Відповіддю Отченашева був багатозначний погляд в очі замполіта, після якого Удод, пославшись на важливі справи, розчинився за межами казарми. Час підходив до полудня і Неясний з Отченашевим, пообідавши, поїхали. Всім здалося, що можна розслабитися, але Скоробогатько, який прибіг в казарму, вишикував взвод і почав з'ясовувати, чи є серед студентів знавці китайської. Перекладач знайшовся, і його швидко відправили в клуб. Як виявилося, Неясний з Отченашевим випивши по чарці чаю, вирішили подивитися відеофільм, але, як на зло, у начальника клубу з пристойних була тільки одна касета з бойовиком без перекладу.

- Заходь, заходь, зараз будеш перекладати – зрадів Неясний рятівникові дозвілля і включив відеомагнітофон.

З перших слів перекладачеві стало зрозуміло, що фільм корейською, але робити було нічого, від нього залежав успіх культурної програми перевіряючого.

- У ролях Сунь Ху Джи, – почав імпровізувати перекладач.

- Ні, ні хто в ролях, перекладати не треба. Нам все одно, хто з них Ху, – поправив Отченашев.

На екрані з'явився селянин в обірваному одязі. Назустріч селянину верхи на коні виїхав вершник у військових обладунках і з мечем у руці.

- Привіт, як справи? – переклав звернення вершника студент.

- Спасибі за турботу. Працюю не покладаючи рук.

- І що ж ти робиш?

- Як що? Вирощую смачний рис, – говорив лінгвіст від особи селянина.

Раптом вершник змахнув мечем і відрубав селянину руку.

- А з однією рукою зможеш? – поцікавився воїн зі слів перекладача.

Офіцери здригнулися.

- Які жорстокі люди, – прокоментував Неясний.

- Азія, – погодився, киваючи головою Отченашев.

На екрані до селянина прибігла жінка з дітьми. Між нею і вершником зав'язалася словесна перепалка.

- Ти ідіот? Як він тепер працюватиме, щоб прогодувати сім'ю? Ми помремо з голоду, – відчай звучав у голосі мовознавця.

- Ви можете з'їсти його руку, – перевів слова воїна майбутній диверсант.

- Краще б ти відрубав йому ногу, там більше м'яса. А руки йому потрібні для роботи, – не погоджувалася азіатська жінка.

- Завжди ви, жінки, всім незадоволені, – відрізав середньовічний воїн устами сучасного студента.

- Так, так, так і є, – підтримав корейського колегу незадоволений поведінкою героїні побутових розбіжностей Отченашев.

Так протягом наступних півтора годин офіцери із завмиранням серця стежили за подіями на екрані, слухаючи переклад і коментуючи те, що відбувається. Фільмом вони залишилися задовлені, особливо сподобалася сюжетна лінія. Начальник клубу отримав подяку за відмінно підібраний фільм, а студенту – за якість перекладу.

Після від'їзду генерала розклад занять для студентів змінили. Їх стали вчити водінню бойових машин, кілька разів були на стрільбищі. Особливо студентам сподобалося вражати цілі прямою наводкою з протитанкової гармати. Літній табір на базі полку стали проводити щорічно. На цьому ґрунті у командира полку навіть з'явилися знайомства в деканаті вузу, і через кілька років його дочка сама стала студенткою факультету іноземних мов.