Корчинський Олександр
У неділю Україна відзначатиме свято, що стосується мільйонів наших співгромадян, – День працівників сільського господарства. Напередодні свята ми зустрілися з видатним українським політиком і бізнесменом, головою опозиційного уряду, творцем найбільшого в країні свинарського комплексу Борисом Колесніковим, який не з чуток знає про проблеми аграріїв.
Голова опозиційного уряду України розповів "Сегодня", чому зерно треба залишати в країні, про світовий досвід "зеленого кошика", про те, як створював найбільший тваринницький комплекс і саджав дерева.
- Борисе Вікторовичу, що, на ваш погляд, є сільське господарство України сьогодні, яке місце в нашій економіці займає?
- Перш за все, хочу привітати всіх працівників аграрного сектора, незалежно від форми управління і посад, з професійним святом, побажати їм всього найкращого.
Так склалося, що сьогодні аграрний сектор став локомотивом української економіки. У цьому є плюси, є і мінус: в розвинених країнах світу частка сільськогосподарської галузі в економіці не перевищує 10%. Наприклад, стільки в Голландії. Але там це майже 100 мільярдів доларів, більше ніж в Україні в усіх галузях, разом узятих. У нас же ця частка набагато вище, що говорить не стільки про те, що аграрна галузь добре працює, як про те, що промисловість і послуги працюють погано.
Україна домоглася непоганих результатів в рослинництві, отримуємо високі врожаї. Але, на жаль, на цьому гарні новини в розмові про сільське господарство закінчуються. Тому що ступінь переробки продукції у нас дуже низька. А значить, страждає зайнятість селян і робітників харчової промисловості. Це робочі місця, зарплати, в результаті показники ВВП і гроші, які залишаються в країні. Хто винен, шукати вже пізно, потрібно терміново відповідати на питання: що робити?
- І що ж робити, який вихід із ситуації?
- Відповім: потрібно не просто збирати високі врожаї зернових і продавати їх за кордон, а переробляти зерно тут, у нас, вигодовувати їм ВРХ (велика рогата худоба. – Авт.), свиней, птахів і продавати м'ясо. Це принесе втричі більше виручки, ніж продаж зерна. На зерні при сьогоднішніх умовах і врожайності можна виручити приблизно 500 доларів з гектара за пшеницю 3-го класу. Якщо довести це зерно до виробництва і продажу м'яса, то виручка досягне 1500 доларів. Але для цього потрібні дуже великі інвестиції. Повинен добре попрацювати "Ексімбанк", інші уповноважені банки, щоб стимулювати експорт і забезпечити імпорт технологій, техніки, а також сприяти виробництву такої техніки у нас за західними ліцензіями. Країні, що робить космічні ракети, таке точно під силу.
І тоді в Україні з'являться сотні тисяч робочих місць. Стало бути, у населення підвищаться доходи, що дозволить нам самим споживати, наприклад, більше м'яса. А поки з цим проблеми: Україна за споживанням червоного м'яса знаходиться на останньому місці в Європі! Якщо говорити про м'ясо взагалі, то і в цьому випадку у нас споживання в 2,5 рази нижче, ніж в Німеччині. А якщо подивитися на те, що саме їдять співгромадяни, то побачимо, що найбільше споживають більш дешеве м'ясо птиці. Це непогано для виробників такого м'яса, але дуже погано для споживачів, бо частка птиці в споживанні не повинна перевищувати 20-25%. Людині потрібна для повноцінного харчування свинина, і особливо яловичина. Зокрема, дітям до 5 років яловиче м'ясо, печінка, язик – це життєво необхідні продукти. Американці споживають на душу 119 кг м'яса, а у нас – 40 кг, та й то, дивлячись що вважати м'ясом... Чому так? Тому що ми, по-перше, недостатньо виробляємо м'яса, а по-друге, наші співгромадяни недостатньо заробляють, щоб його купувати.
- Так куди ми повинні рухатися?
- Давайте звернемося до світового досвіду. Є поняття так званої зеленої скриньки. Туди входить, по-перше, часткове погашення за аграріїв відсотків за банківськими кредитами. По-друге, відшкодування до половини вартості нових тваринницьких комплексів. Чому розвинені держави так роблять? Тому що зерно тоді залишається в країні, йде на корм птиці та худобі. При цьому створюються робочі місця для людей, ростуть доходи і споживання продукції, яку виробляють в країні. Третє – інфраструктурна допомога з боку як місцевої, так і центральної влади. Це може бути меліорація, підведення газопроводів, водопроводів, електромереж, будівництво залізних і автомобільних доріг. Так робиться в світі і, на жаль, не робиться у нас. А якщо десь місцева влада і зробить щось корисне, прийдуть десятки перевіряючих з метою обов'язково знайти порушення... Тобто наша система деструктивна. І ми поки стоїмо біля небезпечної межі.
Власникам великих агрохолдингів України при існуючій системі не вигідно вкладати гроші в нові основні фонди всередині країни, зате вигідно робити це за кордоном. Купувати господарства або будувати нові в Канаді, Чехії, Польщі, Угорщини... А до нас поставляти вже готову продукцію, з урахуванням того, що логістика в світі не така вже дорога. При цьому такі власники будуть захищені, наприклад, канадським сертифікатом, який відкриває ринки Японії, Південної Кореї, взагалі провідних країн світу. Якщо це трапиться, якщо переступити цю небезпечну межу, то буде просто поховано все тваринництво і птахівництво України. Такого допускати не можна.
- З яких країн нам є сенс брати приклад в аграрній галузі?
- Наприклад, з багатьох країн Євросоюзу, РФ, досвід Польщі, Чехії, Угорщини, зараз вже Болгарії з Румунією, для нас цілком підходить. Про те, що робити, я вже говорив, коли згадав про "зеленої кошику". В Євросоюзі приблизно половина бюджету йде на підтримку сільського господарства. Якщо ж у нас на ці цілі держава виділятиме хоча б 10-15% бюджету (звичайно, при ефективному контролі за використанням коштів, під стратегічні програми), то, повірте, через 5-6 років Україна стане найефективнішим переробником сільгосппродукції в Європі! Дуже привабливі ринки Китаю, Індії, хоча високоякісне сухе молоко, масло буде купувати і Євросоюз. А за рахунок підвищення зайнятості, як я вже говорив, виросте і внутрішній ринок, причому якість продукції буде зовсім інша навіть для економбюджета.
Зараз же поки ми чули лише розмови про те, що у нас на підтримку сільського господарства підуть кілька мільярдів гривень. Бюджет ще не прийнятий, коли приймуть, я прокоментую.
Але не можна говорити, що ось було добре, а зараз все погано, це неправда. Є і позитивні зрушення. У всякому разі є обіцянки уряду про підтримку тваринництва, будемо сподіватися, що вони будуть виконані.
Втім, дійсно, були у нас і непогані часи, скажімо, 2002-2007 роки. Тоді хедлайнером процесу виступав Володимир Литвин, сам уродженець сільській місцевості, що знає про потреби селян. Держпідтримка галузі доходила до 11 мільярдів гривень, що за тим курсом було приблизно дорівнює 2 мільярдам доларів. Сьогодні це було б приблизно 55 мільярдів гривень!
- У чому ця підтримка тоді виражалася?
- В основному в допомозі по погашенню кредитів і дотацій на готову продукцію. Тобто якщо ви зробили, скажімо, тонну яловичини, то частину витрачених коштів вам повернула держава. Інфраструктурної допомоги і тоді не було.
Втім, на Заході, щоб уникнути зловживань, пішли іншим шляхом. У Європі, наприклад, дотації становлять в середньому 300 євро на гектар угідь. Але якщо брати Україну, то 300 євро – це майже стільки ж, скільки наші аграрії взагалі мають доходу з гектара, тому для нас правильніше все ж "зелена кошик". І Україна має величезний потенціал для того, щоб стати не провідною аграрною країною світу, а провідною в плані аграрних технологій. Тоді ми будемо не зерно продавати, а виробляти з нього, скажімо, безглютенову борошно, що користується попитом у світі. Але для цього треба закуповувати спеціальні млини, які коштують десятки мільйонів євро. Самі аграрії цього не зможуть зробити, потрібні гарантії держави. Потрібні довгострокові програми, які заспокоять інвесторів, потрібно верховенство права, безумовна повага приватної власності. Це саме те, що принесло успіх всьому розвиненому світі.
Інвестиції потрібні не тільки для того, щоб збільшити кількість, але і, в першу чергу, якість продукції, що випускається сільськогосподарської продукції. Ось приклад. Україна виробляє 10 мільйонів тонн молока. Здавалося б, лад молокозаводи, випускай те, що користується попитом у світі. Ось зараз кілограм вершкового масла в Європі доходить до 7 євро, такий оптової ціни ніколи не було. Але проблема в тому, що молока сорту "Екстра" і вищого сорту в цих 10 мільйонах тонн максимум 500 тисяч. Все інше, за європейськими мірками, пити взагалі не можна. Тобто 95 відсотків українського молока як сировину для подальшої переробки неможливо використовувати. Відбувається це тому, що немає породи корів, немає стабільності в кормах, немає чіткого дотримання технологій... Внутрішня селекція тварин, яка і була невисокого рівня, зараз взагалі втрачена. А на голландських, американських, канадських корів потрібні великі гроші.
Звичайно, не все у нас так погано. Є сільгосппідприємства з передовим досвідом. Практично на світовий рівень, я вважаю, вийшли наші виробники птиці. Є і виробники молочної продукції такого рівня. Але, на жаль, це лише тенденції, це не масовий тренд для нашого агросектору.
- Чи потрібні нам якісь нові закони в галузі сільського господарства?
- Розумієте, закони – це лише інструмент. А важливим є досягнення мети. Україна – єдина країна в Європі, де потрібно лобіювати не прийняття нових законів, а виконання тих, що вже є. Від уряду якісь позитивні сигнали вже є: збирають аграріїв, радяться, думають, як бути... Але немає довгостроковості та стабільності, тому поки немає віри в майбутнє. І головне завдання уряду таке: в Україну повинні повірити. Причому в першу чергу – вітчизняні інвестори. Якщо українці самі почнуть інвестувати в свою країну, то обов'язково прийде успіх. А там підтягнуться і зарубіжні інвестори. Але їм потрібно подати приклад. Це як ситуація з нашим літаком Ан-70. Ми говоримо всьому світу: купите його, чудова машина. А нас запитують: скільки таких літаків є в українських ВПС? Жодного... І нам кажуть: як же ми будемо купувати, якщо ви самі його не купуєте? Так і з інвестиціями, потрібно вкладати самим, але потрібні державні гарантії.
У нас зараз найнижче поголів'я свиней за всю історію України – 6 млн 700 тис. тварин. А було й 18 млн, і навіть 23 млн... Впало сильно і поголів'я ВРХ. Але щодо свиней варто окрема проблема – африканська чума. Це справжня трагедія, в Україні найбільше випадків захворювання цією чумою за 2016-2017 роки в світі! Цю проблему бізнес сам не вирішить, потрібні рішучі дії влади: повна заборона пересування тварин між областями, повна заборона реалізації м'яса на стихійних ринках... Також скажу непопулярну річ, але уряду доведеться на це піти: треба йти від подвірного утримання свиней. У нас же підміняють поняття фермерства саме подвірні, по суті справи, домашнім утриманням. Але ж це не улюблена собачка з кішечкою. Потрібні просто космічні гроші, щоб у дворі забезпечити повну безпеку тварин. У селян таких коштів немає. Потрібно створювати великі ферми, об'єднуватися в сільськогосподарські кооперативи, тоді можна забезпечити ефективний захист від чуми. Але тут, знову ж таки, як уже говорив, потрібна допомога держави.
- Які умови кредитування сільського господарства в Україні ви вважаєте прийнятними?
- У всіх країнах умови кредитування залежать від рівня інфляції. Якщо кредитна ставка менше інфляції, то ніхто грошей не дасть. А інфляція залежить від економіки, від зростання реального виробництва, а не випуску порожніх грошей. У нас інфляція 10-15%, а нормальна ставка для селян не повинна бути вище 4-5%. Тобто без державних дотацій вирішити проблему неможливо.
Реальна ж банківська ставка для сільгоспвиробників у нас вище 20%. Як можна в таких умовах говорити про якусь конкуренцію із західними агропредприятиями? За рахунок чого конкурувати, якщо відсутнє правове поле і кредити майже в 10 разів дорожче західних? Ось це і підводить Україну до тієї небезпечної межі, про яку я говорив раніше. Моя думка: якщо влада протягом 1,5-2 років не знайде стимули для агровиробників, то бізнес в цій галузі піде з України. А з ним підуть гроші і фахівці.
- Ваш погляд на земельну реформу. Чи варто зараз продавати землю або слід продовжити мораторій на продаж?
- Є сили, які виступають за якнайшвидший продаж землі. Мета у них одна – швидко заробити. Адже гектар землі навіть в пострадянській Прибалтиці коштує близько 2-2,5 тисяч доларів, а у нас оцінюється менше 1 тисячі. Тобто можна швидко заробити мінімум удвічі, а після нас хоч потоп.
На мій погляд, продавати сьогодні землю не можна. Треба спочатку провести в прямому сенсі практичний лікнеп для пайовиків. Це цілком під силу уряду і парламенту: визначити термін, припустимо – сім років, і зобов'язати всіх орендарів платити ефективну ставку за гектар. Якщо розглядати вартість гектара української землі від 2 тисяч доларів і світовий досвід, що орендна ставка в рік – це 1/20 від оцінки, слід розуміти, що оренда не може бути менше 100 доларів за гектар. Коли пайовики звикнуть до такої ренти, тоді є вибір. Хочеш – продовжуй отримувати орендну плату, здаючи землю, а хочеш – продай відразу за ринковою ціною.
А якщо продати землю зараз, без її реальної оцінки, без можливості заробити на ній, то наші селяни стануть безземельними батраками. До того ж багато і безробітними: при сучасних технологіях зайнятими будуть з 7-8 млн сільського працездатного населення лише приблизно 2 млн. І тоді безробітні мільйони запитають у влади: а як нам жити? Про це слід пам'ятати.
- Борисе Вікторовичу, ви творець найбільшого тваринницького комплексу в Україні. Розкажіть про свій досвід.
- Ми починали в чистому полі, де нічого не було. Це в Донецькій області, на території, підконтрольній Україні. Стартували у вересні 2006 року. І створили найбільшу компанію в країні в сфері свинарства. Перша продукція пішла в 2008 році, а в минулому році відправили на забій 520 тисяч свиней, маємо стабільні експортні контракти в країни Південно-Східної Азії, в тому числі вийшли на такі складні ринки, як Гонконг, Сінгапур... Але все ж орієнтовані в основному на внутрішній ринок України.
Оскільки ми починали з нуля, то породу свиней вибирали найкращу в світі. П'ять топових французьких фахівців працювали над нашим проектом сім років. Створили в результаті повністю вертикально інтегровану компанію: у нас своя земля, свій елеватор, комбікормовий завод, своя бійня і м'ясокомбінат. Приблизно на 70% ми забезпечені своїм зерном, решту докуповуємо. Думаємо над декількома новими великими проектами, які теж повинні стати флагманськими в країні. Але докладніше поки говорити не буду.
- Ви самі займалися сільською працею, своїми руками? Може, трактор водили або комбайн?
- Я, як кажуть, "виріс на асфальті". Хіба що школярем брав участь в посадці дерев. І ось вже зараз ми з моїми дітьми теж саджали дерева в саду. Посадили з півсотні, тепер чекаємо врожаю. Це, власне, мій максимальний досвід сільської праці. За кермом комбайна дійсно сидів, але просто з цікавості, не більше. Однак роботою аграрного сектора я завжди цікавився, тому що багато років пов'язаний з харчовою промисловістю. А тепер – тим більше.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми