Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Сповідь "кіборга": "Замість води ми гризли лід, а обличчя було чорне від крові"

20 лютого 2015, 07:22

Тетяна Самотий

Боєць розповів про смерть друзів і страшні дні в донецькому аеропорту

З "кіборгом" під позивним "Красний" ми познайомилися у львівському військовому шпиталі. "А чому у вас такий позивний дивний?", – поцікавилися. "Ну, я ж красивий і, за життя, оптиміст", – відповів "Красний".

Наступного разу зустрілися через тиждень у кафе. Це був уже зовсім інший чоловік із тростиною, втомлений і засмиканий. "Війна не відпускає, контузія, постійно болить голова. Ви думаєте, нас лікували? Дірки заштопали і все", – сказав він.

У середині 90-их Іван служив у штурмовому взводі спецназу МВС, потім довго працював таксистом, після першого невдалого шлюбу одружився вдруге. Виховує сина й доньку.

"Я атакував військкомат, щоб мене взяли служити"

"Коли почалися бойові дії на Донбасі, я, буквально, почав атакувати військкомат і всілякі добровольчі батальйони. І тільки в серпні "вибив" собі повістку. У військкоматі дуже дивувалися, як це "сам хочу". Але я не на війну хотів. Просто не міг і в думках припустити, що наважаться сюди зайти якісь бойовики або російські війська. Розумієте, моя бабуся з Кубані, але все життя говорила українською мовою. І я – українець. І мої діти. Ось і вся мотивація. Мене взяли в 80-аеромобільну бригаду, а потім призначили командиром десантного відділення", – згадує солдат.

2_02

Фото: Соцмережі

Чотири місяці, за словами 37-річного бійця, десантники тренувалися на Яворівському полігоні. Форму видала армія, але через два місяці вона розповзлася на шматки. З рештою допомогли волонтери. Один комплект форми Іван зберіг ще з часів строкової служби.

Потім львівських бійців на півтора місяця перекинули до Костянтинівки Донецької області, що за 60 км від обласного центру. У порівнянні з донецьким аеропортом там була райська благодать: вбрання, караул, тиха година. Відносини з місцевим населенням складалися "50/50".

А в грудні минулого року хлопців перекинули у Піски, що за три кілометри від аеропорту. Ще у військового був пес. Прибився в Костянтинівці. Помісь стаффорда і мастино. Спочатку його Барсом називали, потім Барсиком. Величезний був, мені – по пояс. Тушонку біля солдат завжди їв, але в аеропорт його взяти не ризикнули.

Реклама

Знайомство зі смертю

"Шостого січня, якраз на "святу вечерю", вбили заступника командира роти Терещенка, 57-років, з Одеської області, ми його звали Григорович", – згадує боєць. Пізно ввечері по рації військові почули шум танкових моторів, вийшли на позицію, лягли в кювет біля дороги, спочатку пустили світлову ракету, потім зробили постріл із гранатомета, за ним – другий. "А так не можна. Після першого треба було тікати. Дистанція від ворожих позицій становила не більше 600 метрів. Коли стріляє СПГ – йде дуже сильний спалах, нас засвітили і снайпер поцілив Григоровичу під броннік. Я одразу навіть і не зрозумів що сталося. Тягнув його до укриття. Але він не вижив. Так, ми тоді спалили два ворожі бліндажі. Але, чи варте людське життя того завоювання. Він був хорошим офіцером. Його всі поважали", – говорить солдат.

Другий раз на очах "кіборга" вбило хлопця в донецькому аеропорту. "Трохи більше 20 років, вийшов з іловайського котла, з 74-ї бригади. На прізвисько "Малиш". Це була його третя ротація. Він сидів на посту, на "драконі". Йому наскрізь пробило голову", – згадує "Красний".

Доктор "Псих" і 160 сигарет за день

13 січня бійцям дали наказ увійти в донецький аеропорт. "І ми це зробили, серед білого дня нахабно, ніхто не очікував, ані наші, ані бойовики. Через злітну смугу, під новий термінал, на МТ-ЛБ – це така легка гусенична машина. Нас було вісім чоловік, привезли з собою боєкомплекти, воду, цигарки та ліки. Їжа там нікому не потрібна. Там нас чекали бійці з 80-ї і 74-ї бригад", – каже військовий.

6

Фото: Соцмережі

На той момент всі пости, які утримували до 1 січня, ніхто не здав. Але, потім з південної сторони нас почали стріляти танки. "Там не було безпечних точок. Цілодобово ми сиділи на посту і стежили за своїм сектором. Сектор – це площа, поділена за принципом годинника. Ти, наприклад, стежиш від 11.00 до 14.00. І так по колу. На секторі могло бути 3-4 людини. Під час коротких перерв шукали місце, де годинку поспати й, обов'язково вранці, сходити в туалет, щоб не обробитися протягом решти часу. Вночі це робити небезпечно. Курили також тільки вдень, але по вісім пачок сигарет за день", – ділиться "кіборг".

Боєць зізнається, що під час стрілянини всім страшно. "Працює тільки інстинкт самозбереження. Зайвий раз голову не повернеш. У карти там ніхто не грав. Головне було – перезарядити магазин і чекати. Адже ми могли стріляти тільки у відповідь, решта – заборонено. Хоча, вони – з танків, а ми, переважно, з автоматів. Ми цілодобово викликали вогонь на себе, але ніякої реакції. Три-чотири постріли з міномета і все мимо", – говорить він.

15 січня ворожі танки розбили південну сторону. "Чотири поста "Кондор", "Дракон", "Тиша" і "Позитив" відійшли на північ. Було багато поранених. Мене контузило на "Кондорі". Від смерті каска врятувала, її з голови потім ледве зішкребли. Наш 25-річний доктор під позивним "Псих" – Ігор Зінич, із Київської області, зробив мені укол, дав таблетки, годин шість я лежав, поки не відпустило. Ви питаєте, як це – "контузія" – це як молотом по голові. Нічого не чуєш і не розумієш", – згадує "Красний".

Реклама

"Псих" загинув, коли бойовики підірвали перекриття. "Його плитою розрубало навпіл. Тіло Ігоря родичі начебто досі шукають. А він безвиїзно більше місяця протримався в аеропорту. Коли нам розстріляли приміщення, де зберігалися ліки, то Ігор зібрав у всіх "натовські" аптечки, від волонтерів, і продовжував працювати", – розповідає "кіборг".

___03

"Псих". Фото: Соцмережі

"Красного" з аеропорту вивезли 18-го січня. Після контузії він отримав осколкове поранення в ногу.

"Замість води ми гризли лід, а обличчя було чорне від крові"

"Там ніхто не їв. Вода замерзла, відкусив шматочок льоду і задоволений. Коли привезли рідку воду, ми страшенно раділи. Щоб зігрітися, рятувалися термопакетами від волонтерів – це такі хімічні грілки, щоб уникнути обморожень. А мороз був до 24 градусів. Так, була в нас пічка-буржуйка. Але її розпалювати не могли, тому що дим йшов у бік ворога і нас легко виявити", – згадує він про життя в донецькому аеропорту.

Головна їжа – це сухий пайок: тушонка, сухарі, мед, шоколад, родзинки. Із засобів гігієни – тільки вологі серветки. "Після всього, за мною в госпіталі санітарки бігали, а я не розумів, що хочуть, поки не глянув у дзеркало – у мене обличчя було чорне від крові. Рана постійно кровоточила і вона стікало", – говорить "Красний".

"Кіборг" навпаки – це "гробік". Ми завжди пам'ятали"

"Ми знали, що нас називають "кіборгами", але читали це слово задом наперед – "гробік". Жартували на тему позивних. Один із наших придумав собі позивний – Гладіатор, інший – Катана, це такий японський меч. А нам було простіше їх кликати Радіатор і Путана. От і виходила по рації веселуха", – згадує він.

Але найбільше бійцеві хотілося додому. "У нас був капелан, Андрій, він медику допомагав, я йому пообіцяв, якщо вирвуся, то обов'язково йому ісповідаюсь. Потім бачилися лише раз, мимохідь, у Дніпропетровську. Мені так соромно стало. Ще мені волонтери подарували медальйон зі Св. Миколаєм. Ось, коли було страшно, то шукав його, щоб бодай доторкнутися", – зізнається військовий.

В особливо небезпечні хвилини "кіборг" навіть не думав про те, щоб здаватися в полон. "Граната завжди була під рукою, але я не був упевнений, що зможу висмикнути чеку. Та, найстрашніше – це полон", – говорить він.

Всі подробиці в спецтемі Ад в Донецком аэропорту

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Loading...