Мирні коридори: одні покидають Схід з простирадлами в руках, інші – залишаються через рідню

На Сході запрацювали три нові коридори для евакуації мирного населення: вже кілька десятків людей змогли по них вибратися на спокійну територію.

Нагадаємо, жителі Донецька можуть покинути зону бойових дій по трасі на Курахове через Мар'їнку; Горлівки – у напрямку Дружківки через Дзержинськ, а Луганська – по трасі на Щастя через Металіст.

За домовленістю з терористами, вогонь поблизу коридорів припиняється щодня з 10:00 до 14:00, а розпізнавальним знаком для цивільного населення є біле полотнище або біла пов'язка на рукаві.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

З МІСТА. Луганчанка Світлана з чоловіком і мамою одна з перших пройшла шлях по зеленому коридору і розповіла "Сегодня", як це було. "Ми до останнього не виїжджали і навіть не знали про коридор, адже телевізор й Інтернет у нас не працювали. Але знову всю ніч тривали перестрілки, підірвали сусідський будинок і нерви здали. Син із Києва розповів, де знаходяться коридори і як ними скористатися, – каже жінка. – Зібралися за ніч. Я розірвала простирадло, пов'язала всім на руки білі пов'язки. Інше простирадло вивісила через вікно автомобіля і тримала всю дорогу. Охорони вздовж коридору немає. На блокпосту бойовики "ЛНР" попередили, що якщо ми поїдемо, то назад вже не пустять. Їхати було страшно: поруч було чути стрілянину, стояла згоріла техніка".

Незабаром біженці досягли другого блокпоста – вже Нацгвардії. "Там було кілька машин мирних. Нас вишикували в колону і під охороною повезли до Щастя. Там зареєстрували – переписали прізвища, паспортні дані, сфотографували і відпустили", – каже Світлана.

НЕВИЇЗНІ. Але не всі мешканці міст, де йдуть бої, залишають свої будинки. Так, 26-річна Марія Хрустальова – вчитель англійської мови в донецькому вузі, живе у центрі міста біля будівлі обласної адміністрації, яку зайняли бойовики. "Люди з автоматами для мене давно не в дивину. Я б поїхала, але не можу залишити свою 76-річну бабусю. Вона не виходить з дому, сама навіть їжу собі не дістане – скаржиться Хрустальова. – Ще боюся залишати квартиру – вона моя єдина цінність. У знайомих трапилася така історія: вони ненадовго поїхали, а коли повернулися, на дверях квартири виявили табличку – "Власність ДНР".

Журналіст місцевого інтернет-видання Олександр Перемот, який встиг побувати в полоні у бойовиків, залишається в Донецьку з професійних міркувань. "Разом з вивезенням сміття та роботою комунальників, місту необхідна робота журналістів на місцях", – пояснив Перемот.

А 40-річний робітник Донецького коксохімічного заводу Кирило Кулагін разом з колегами не їде, адже без їхньої роботи завод просто зупиниться. "Коксові печі складені зі спеціальної цегли, яка потребує підтримки постійної температури. Якщо ми підемо з заводу – піч охолоне, і якщо знову її нагріти – цегла потріскається. Тому, щоб виробництво не стало, ми на своїх місцях", – пояснив робочий.