Захоплений Донецьк: запитання і відповіді

П'ять років тому Донецьк та інші міста східного регіону України почали свій шлях до окупації. Загарбники поступово просочувалися на Донбас, розносячи неймовірні чутки і плітки про наступ "бандерівців", прийдешні фільтраційні табори для донеччан і розстріли російськомовних українців. Хтось повірив їм, хтось залишився в здоровому глузді.

Але за п'ять років в Україні з'явилася тенденція до ослаблення уваги до подій на Донбасі. Немов його вже відокремили, і як там живуть люди – громадяни України – вже нікого не цікавить. Після п'яти років продовжують з'являтися запитання, які свідчать про незнання ситуації на південному сході України. Ми вирішили звернутися до жителів окупованого Донецька, щоб вони відповіли на найчастіші запитання своїх співгромадян.

Чому ви не поїхали, коли тут все почалося?

На це запитання втомилися вже відповідати. У кожного були свої причини – і це зовсім не любов до окупантів. Не кожен може тягти на собі хворих або своїх старих, які не ходять (деякі їх і кинули в Донецьку вмирати), не кожен готовий залишити свій будинок, щоб його загарбали руки загребущі "прибульців". Комусь банально нікуди було їхати. Як держава рятувало своїх громадян – запропонувавши їм наметові або модульні городки біженців в чистому полі? Вибачте, ні. Багато людей повернулося саме тому – ніхто нас ніде не чекав і нікому ми не були потрібні. І це ми не говоримо про те, як "донецьким і луганським квартири не здаємо", про вартість оренди, що злетіла вдесятеро...

Ну і повинен же хтось в місті залишитися з адекватних жителів, так? Щоб не думали і не писали про донеччан гидоти в соцмережах: "всі сепари, "колаборанти", "всіх в"... Зрештою, хтось повинен зберегти це місто для звільнення і зустріти тих, хто прийде звільняти. Тут дуже багато людей люблять і чекають Україну. Набагато більше, ніж здається. Але ніхто про це не скаже вголос ні на телекамеру, ні в яких-небудь "соцопитуваннях". Жити-то хочеться.

Що у вас в школах? Українська мова під забороною?

Українська за "як би конституцією ДНР" – друга державна, але нею ніхто ніде не говорить. Просто окупанти ніяких конституцій дотримуватися не збиралися – ні чужих, ні своїх. У школах українська – раз на тиждень, причому на уроці вчать і мову, і літературу одночасно. Галопом по європах, називається. Восени, коли видавали підручники (українські!), батькам запропонували заклеювати або вирвати сторінку з підручника з гербом України і гімном. Обурені були всі без винятку.

Книги українською продаються. Українські пісні крутять російські радіостанції, які добивають до Донецька. Якби хтось знав, яке задоволення бачити витягнуте обличчя бойовика в маршрутці, коли у водія в радіо раптом починає "ОЕ" грати чи "Бумбокс"! Про "Казку" взагалі окрема розмова – вона всюди.

Автобуси з Донецька не ходять на підконтрольну територію?

Не ходять. Прямі – не ходять, після трагедії під Волновахою 2015 року (автобус з людьми був обстріляний бойовиками) пряме автобусне сполучення заборонили. Їдуть з Донецька автобуси до українського блокпоста (нульового), там пішки люди проходять паспортний і митний контроль, доїжджають автобусом до першого блокпоста, а там вже пересідають на маршрутні, кому куди треба. Перевізники пропонують стикувальні рейси: до блокпоста везе один автобус – а за блокпостом чекає цих пасажирів вже інший автобус. Мороки дуже багато, але їздимо якось.

Чи правда, що з підконтрольної території до Донецька везуть продукти, ліки?

Везуть, звісно. Раніше везли більше, зараз менше. На щось ціни на підконтрольній території менше, на щось – такі ж, як у нас. М'ясо, звісно дешевше, фрукти. Ліки легальні, сертифіковані, а в Донецьку нарватися на підробку можна запросто. Одяг і взуття везуть, але для себе (комерсанти провозять товар, кажуть, за "особливими" тарифами), інакше відберуть. Раніше везли цигарки, але ціни на підконтрольній території піднялися – вже мало хто везе, дорого. З інтернет-магазинів замовлення возять. Я вам скажу, Донецьк продовжує поповнювати бюджет України, незважаючи на окупацію. У соцмережах пишуть, що везуть до Донецька і холодильники, і меблі, куплені на підконтрольних територіях. А податок з покупки куди йде? Отож.

А в Донецьку зовсім не працюють українські банки?

Зовсім. Від слова "зовсім-зовсім". Залишки відділень і банкоматів можна побачити на фотографіях в інтернеті. Українські банки не мають права працювати в окупованому місті, тож будь-які чутки про "відкриття відділення біля Критого ринку" – це наразі мрії.

А як люди гроші отримують з підконтрольної України?

Завдяки інтернету. Інтернет-банкінг ніхто не відміняв, у багатьох на окупованих територіях є і зарплатні картки, і звичайні, і кредитні. Багато хто продовжує потроху погашати кредити, хоча 2014 року бойовики, які захоплювали наші міста, милостиво дозволили це не робити. Але у донеччан мізків побільше, ніж у гамадрил зі зброєю, тому потроху віддають.

І що далі з картками робити, банків же ж немає?

Банки не мають, але є "міняйли" і "обнали". Можна зайти до них на точку, вони перекажуть (дякуємо інтернету) гроші з твоєї картки на свою, а тобі видадуть або гривню (за 5% комісії), або рублі за курсом покупки гривні. Курс рубля-гривні в Донецьку встановлено досить хитро і всі ці комерсанти успішно прокручують зібрані гривні, отримуючи маржу від різниці курсів. Бухгалтерія нехитра, до того ж практично всі ці точки зосереджені в одних руках (раніше їх курирував "міністр доходів і зборів "Ташкент", а ось хто наступник – наразі невідомо, але є підозра, що ніхто інший як особисто "глава республіки").

А "банк ДНР" працює?

Ми б не давали таку гучну назву цього "закладу". Банки – фінансові організації, а не просто точки зі збору грошей у населення і випуску пластикових карток, куди капає зарплата нещасних бюджетників, які в дні получки шикуються в черги до нечисленних банкоматів. Картою "банку ДНР" можна розплатитися в деяких магазинах, але мало хто користується таким "благом" цивілізації.

Грошові перекази можна ж якось отримати?

Можна, можливо. Під такий відсоток, що краще не отримувати. Наприклад, контора, яка займається переказами "Вестерн Юніон", встановлює свій курс долара-рубля. Якщо офіційний курс, наприклад, 1 долар – 68 рублів, то у них – 60 рублів. Так що народ освоює сучасні технології: ківі-гаманці, веб-мані, системи переказів картка-картка та інше. Можна ще виїжджати на підконтрольну територію і все отримувати там. Що, власне, і робиться.

Пенсії теж на картки надходять?

В "республіці" пенсія офіційно називається "соціальна допомога", при цьому є "Пенсійний фонд" (що ще раз доводить, що зрозуміти розумом тут ситуацію неможливо). Надходить на картки і на пошту. Два місяці не забираєш пенсію – втрачаєш її, починай відновлювати. Жодних перерахунків, індексацій, обіцяли підвищення на 10% – зробили не всім. Як виживають люди похилого віку на 3000-6000 рублів – зрозуміти неможливо. Допомоги їм жодної.

У перші роки старі жили на продуктах від штабу Ахметова, але цю допомогу два роки тому заборонили. Враження, що таким нехитрим способом тут борються за скорочення населення непрацездатного віку

Так люди похилого віку в Донецьку по дві пенсії отримують, чому це вони "виживають? "

По-перше, далеко не всі люди похилого віку отримують по дві пенсії. Щоб отримувати українську пенсію, треба пройти важкий шлях, який і молоді не всі подужають. Виїхати на підконтрольну територію, знайти пенсійну справу, оформити, отримати картку в банку, проходити щомісяця то ідентифікацію, то реєстрацію, то перетин лінії зіткнення. А ви знаєте щодо блокпостів, у нас там люди вмирають у чергах – і не від снарядів. Хочеш їхати на машині – 400-500 грн в одну сторону виклади, та за нічліг, якщо за день не вдалося оформити всі документи. Тож ті дві пенсії розчиняються в повітрі. Далеко не мільйонери наші люди похилого віку. З нашими цінами на продукти і ліки – тут і ті, хто працюють, не завжди справляються, що вже про пенсіонерів говорити. І до речі, якщо бути чесними, жителі підконтрольної частини України (з Донецької області) також приїжджають до Донецька і роблять собі "місцеву" пенсію. Як біженці. Все те ж саме, тільки навпаки.

Правда, що в комендантську годину всіх ловлять і садять до тюрми?

Не всіх. Осіб, наближених до "керівництва республіки", не ловлять, а хто вийшов швидку допомогу зустріти біля під'їзду о першій годині ночі – тих можуть і доставити до поліції. Вмовляння не діють, гроші – не завжди. Якщо особливо "борзий" – можуть відправити на 15 діб рити окопи. Ще можуть дати адміністративку – 28 діб адмінарешту. Все це набагато страшніше, ніж ми вам розповідаємо. І так, у нас є "підвали", там реально сидять люди, яких катують і вбивають. Тому всім страшно.

Найближчим часом читайте на сайті "Сегодня" продовження відповідей на популярні запитання про окупований Донбас.

Нагадаємо, раніше сайт "Сегодня" розповідав про запустіння і безнадію передноворічного Донецька і опублікував фото окупованого міста.

Крім того, розповідалося, що нехтування правами і свободами стало буденністю в гетто під назвою "ДНР" і "ЛНР". "Скоро наколють нам номери на руки, як в концтаборах", – нарікають донеччани.