Підземні таланти України: найцікавіші захоплення шахтарів

1935 року, в ніч з 30 на 31 серпня, двометровий богатир Олексій Стаханов на донбаській шахті "Центральна-Ірміно" видобув 102 тонни вугілля, отримав купу бонусів, очолив рух імені себе, потрапив на обкладинку журналу Time і започаткував День шахтаря, який відзначають з 1947 року останньої неділі серпня. Відтоді багато що змінилося. Видобуток вугілля став технологічнішим процесом, людям допомагають сучасні машини, але праця залишився тією самою: досить важкою, вимотуючою і такою, що викликає повагу. Тим більше дивно, що деякі шахтарі знаходять вільний час, щоб розвивати інші таланти. "Сегодня" поговорила з унікумами, які працюють на шахтах ДТЕК, дізналася, як поєднувати професію електрослюсаря з цирком, а гірничого майстра – з пауерліфтингом, і з'ясувала, який стиль музики подобається людям, які працюють під землею.

 Володимир: клоун і слюсар

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

28-річний Володимир Косих, підземний електрослюсар з шахти "Дніпровська", справжня "людина епохи Відродження" – в тому сенсі, що талантів у нього не злічити. Закінчив гірничий університет, отримав класифікацію гірського інженера-електромеханіка. "Десять років працюю на шахті, був на забої, ремонтував прохідницькі комбайни, зараз – в гідроцеху, ремонтую гирлове обладнання. Свою професію поважаю і ціную і жодного разу не пошкодував про вибір професії", – говорить він. Паралельно займається профспілковою діяльністю – призначений заступником дільничного голови профспілки НПГУ. Мало того, все це – сімейний підряд. Дідусь Володимира працював тут з дня заснування шахти, потім – батько, потім – сам Косих і його три брати.

А ще Володимир Косих – цирковий артист відразу в двох колективах ( "Вогні цирку" і "Арлекіно"), аніматор, клоун, акробат, освоює лазерне та вогняне шоу, бере участь в роботі телестудії "Імпульс", співає, танцює, відвідує театральний гурток і майже не буває вдома. "Працював два роки на шахті, але потім зрозумів, що треба щось ще. У двадцять років друг – його батьки займаються цирковим мистецтвом – покликав подивитися. Першого ж дня керівник покликав, мовляв, лізь на полотна, пробуй, як вийде. Вийшло з першого разу. Через місяця півтора-два вже виступав на "Україна має талант", пройшов до першого туру. Потім почав займатися професійніше – шість днів на тиждень там, сьомий – вдома. Так уже вісім років з автобуса з роботи йду не додому, а до цирку. Років зо три-чотири відвідую театральний гурток, займаюся вокалом. Ходив на танці, закинув, але відновлю знову – не вистачає руху, сил багато, виходить, чому б не спробувати ще щось нове?"

Робота в цирку для Володимира – одне суцільне задоволення. "Клоун – це моє, ближче, ніж все інше. Дуже подобається веселити дітей. Буває, після роботи приходиш втомлений, нічого не хочеться – одягаєш костюм клоуна, і весь світ змінився! Діти веселі, вони тебе веселять – години три можеш ще стрибати", – говорить він.

На шахті його захоплення теж припало до душі. "Буває, просять, мовляв, пожонглюй, дають кульки від підшипників. Три можеш? Можу. Чотири? Запросто. П'ять? І п'ять можу. Фокуси просять показати. А якщо відпочиваємо десь, роблю сальто і акробатичні вправи. Підтримують сильно, немає такого "навіщо це треба", навпаки: "Воване, давай, роби, що закисати!" Приїжджаю з фестивалю – а ми часто їздимо, займаємо перші місця – просять показати відео, фотки", – радіє Володимир.

Дмитро: проходчик, який грає на кахоні

До свого 31-річчя Дмитро Убасєв вже встиг підкорити великі і малі сцени, виступаючи як рок-музикант. На шахті імені Героїв космосу він працює прохідником, зараз – заміщає ланкового. З музикою, втім, вирішив поки що почекати – потрібен невелика творча перерва. "Став цікавитися музикою ще в дитинстві. Це зараз комп'ютерний час, а тоді інтернету не було, гуляли у дворах, переписували пісенники один у одного, сиділи, вчилися. Друг пішов до музичної школи, після уроків показував, чого їх там навчили. Потім поїхав до бабусі погостювати, на річці з хлопчиною познайомився, а у нього – свій музичний колектив. Запросив взяти участь, зайшов на репетицію, побачив барабан – і все, понеслося. Сів за нього, якось відразу все вийшло. Загалом, додому до Павлограда повернувся вже швидше барабанщиком, ніж гітаристом – пацани за літо підтягнули".

У 8-му класі Дмитро грав в колективі "Медіум", в 11-му став учасником напівпрофесійного проекту "Невський проспект". В результаті їх пісня "Дівчинка з інтернету" навіть звучала на радіо. Потім став працювати, шахта займала багато часу, але, зізнається Убасєв, душа музиканта на місці не стоїть і талант не поховаєш. Разом з хлопцем з двору – Віталієм Курком – створив нову групу, яку назвали "Краватка Фіделя". "Два роки грали разом, потім запропонували вакансію барабанщика в джазовому бенді. З ним вже програли багато, були і великі сцени".

Зараз, втім, Дмитро зайнятий родиною. "Народилася донечка – і я пішов, щоб не заважати їм розвиватися. До того ж позмінна робота погано збігається з репетиціями, – пояснює Убасєв. – Але ми з Віталієм Курком вже збираємося зробити новий проект. Це, можливо, буде схоже на "Краватку Фіделя" – суміш реггі, хард-року і психоделіки, але більш акустичний, інші музичні інструменти використовуватимемо, та й тематика змінилася – через те, що діється в країні".

Назву для нового проекту поки що не придумали, натомість Дмитро вже зібрав інструмент, на якому гратиме. Називається він кахон – це така коробка-барабан, родом з Перу. "Є така харківська команда "Морж", вони взяли нового барабанщика – а той грає на кахоні. Я зацікавився, запитав ціну – але це занадто дорого, вирвати з родини такі гроші складно. Але включити мізки і подивитися, як він влаштований... Адже руками людини зроблені і гітара, і піаніно. Я спробував зробити сам – вийшло. Зробив ще один другу, зараз третій закінчую – відішлю до Києва, подарунок ще одному другові на день народження", – розповідає музикант.

Олександр: багаторазовий переможець реп-баттлів

29-річний Саша Бабій теж пішов по стопах батька, який був ГРОЗом (гірник очисного забою) і тепер працює в шахтоуправлінні "Тернівське". Але відомий він завдяки своєму музичному таланту – Олександр професійно читає реп. "Спочатку вчився грати на гітарі, зробили з одним групу – грали суміш репу з альтернативою. Потім, через два-три роки, перейшов на чистий реп", – розповідає Бабій, він же – FaT aka Artist.

З другом Дмитром Хатунцевим брали участь в різних баттлах (змагання для реперів), які проводили в мережі. Назва групи – "Святі з нетрів" – придумали саме для них, але потім воно прижилося і залишилося досі. "Як в однойменному фільмі, – сміється Олександр. – Вони там всіх розносили – і ми в баттлах вирішили у всіх виграти. На швидку руку придумали, що там битва, що тут, але так і залишилося".

У баттлах – як одиночних, так і групових – Олександр вигравав досить часто. "Є багато змагань з хорошими призами. Заходиш на спеціалізований сайт, там отримуєш тему – наприклад, "Моє місто", і таймінг – хвилина. Музика або своя, або вони дають. Робиш трек, висилає на пошту або завантажуєш на сайт, а журі – переможці таких же баттлів, відомі музиканти – судять, проходиш далі чи ні. Наступний раунд – нова тема, наприклад, "Повернення легенди", і ти вже розповідаєш якусь історію в тексті. Бувало, 5000 гривень вигравав, а в першому баттлі – пам'ятаю досі, хоча давно було – близько 400 гривень, футболку, кепку і два "мінуса".

Але інтернет-баттлами Бабій не обмежився – взяв участь і в другому сезоні "X-фактора", потрапив до тренувального табору, але умови виявилися надто вже жорсткими. "Ми приїхали ввечері, поки заселили, поки відстояли чергу, щоб поділитися на "музичні одиниці", поки отримали пісню – уже і пізня ніч, а виступати треба вже зранку", – згадує Олександр.

Втім, пісенний конкурс дав свої плоди: "Був у Дніпрі, їздив по містах, виступав – люди дізнавалися, бачили мене там". Зараз Олександр хоче записати новий альбом, але для цього, зізнається, потрібні гроші. "Якось заходили спонсори, але там надто багато обмежень і занадто мало грошей, тож не зійшлися в поглядах", – говорить він. Втім, треків на новий альбом, запевняє Бабій, цілком вистачить – як одиночних, так і в співавторстві з іншими талановитими хлопцями. Причому, обіцяє виконавець, вони актуальні і цікаві для сучасного слухача. Ми в редакції зацінили – і це правда!

Микола: робить чудеса з металу

Микола Кайгородов – досить відома в Тернівці особистість. У 24-річного хлопця – золоті руки. Вже більше десяти років він робить дивовижні роботи. З його рук вийшли ковані троянди, підкови і метелики, різьблена решітка для каміна, пальми і лебеді з покришок, дерев'яні та металеві полички, табуретки, будиночок для білочки і навіть мультяшний Шрек з гіпсу.

Микола – підземний електрослюсар шахти "Павлоградська". Оглядає обладнання, лагодить його, працює за нарядом, отриманим від механіка. Пішов по стопах батьків – батько був гірником очисного завалу на "Дніпровській", мати працювала в ламповій на "Тернівській". Ковальською справою захопився майже випадково. "Батькам якось ставили ворота в будинку. Я подивився – нічого складного не побачив. Купив собі зварювальний апарат, спробував – а потім пішов до коваля на "Тернівську", Олега Яковича, – розповідає Кайгородов. – Першим виробом був металевий велосипед, потім пішли складніші роботи".

Тепер Микола прикрашає місто. На містку через річку Самару, по дорозі з Богуслава до Тернівки, повісив красиве серце-замок "Коля + Юля". Його Кайгородов викував для дружини. "Правда, провисіло воно там недовго, – журиться коваль. – Перекусили ланцюг і забрали. Шукав два дні – лазив у воді, під мостом, але так і не знайшов".

Ще одна його робота – металева мереживна арка з трояндочками і лавочки біля Тернівського ЗАГСу. З трояндочками, втім, теж не все добре: хтось із завидною постійністю намагається відламати їх і забрати додому. "Я спочатку приварював нові, але їх постійно обламують", – розводить руками Микола.

Віктор: пауерліфтер, чемпіон

Віктор Леусенко – справжній чемпіон і автор кількох рекордів. У свої 28 років він виграв, здається, все, до чого зміг дотягнутися (вірніше, підняти, оскільки займається він жимом штанги лежачи). "На шахті "Алмазна працюю гірничим майстром, стежу за технікою безпеки, виконанням нарядів. Навчався в училищі, технікумі і двох інститутах – Донецькому національному технічному і Слов'янському педагогічному – на тренера-педагога. На шахту привела доля – точніше і не висловиш", – розповідає він.

До пауерліфтинга Віктора привела професійна травма. "Починав з важкої атлетики, в 15 років виконав майстра спорту. Потім отримав травму спини і не зміг виконувати одну з вправ, тому і перейшов до пауерліфтинга, а точніше – жим штанги лежачи. За п'ять-шість років натренувався. У 21 рік виконав майстра спорту України, в 22 – майстра спорту міжнародного класу", – згадує Леусенко.

Досягнення Віктора вражають. За п'ятнадцять років спортивної кар'єри він виграв дванадцять чемпіонатів України, два чемпіонати світу, два міжнародні турніри, два чемпіонати Європи та Кубок світу. А ще – поставив шість рекордів! "П'ять рекордів України і один європейський. Перший ще в 20 років поставив, на чемпіонаті країни в Черкасах, підняв 190 кілограмів. Потім, через півроку, 200 кг, потім – 202. Рекорд Європи – 232 кілограми, поставив його 2014 року в Києві", – скромно каже Леусенко.

Зараз пауерліфтер готується до двох серйозних змагань – чемпіонату України в Києві та чемпіонату світу в Москві. Паралельно працює персональним тренером – вчить як діток, так і дорослих. Причому підходить до навчання серйозно і з наукової точки зору пояснює людям, як правильно харчуватися, щоб досягти потрібного результату.

А ще одного разу він зустрічав... того самого Шубіна, гірського духа. "Два роки тому на "Новодонецькій" шахті вночі сидів на перевантажувальному пункті, стежив, як йде гірська маса конвеєром – і здалося, що хтось там їде, причому без світла. Подумав, хтось упав у перевантажувальний пункт, зупинив конвеєр, але там нікого не було. Може, здалося, – напружена робота, а може, і справді Шубін пустував", – посміхається Віктор.